Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Може, це дурниці. А може, й ні. У будь-якому випадку найменший шанс узяти цього ковбоя не можна скидати з рахунку. Мусять бути задіяні всі можливі засоби. Тому в твоїй групі відтепер працюватиме наш програміст Карпович, ти знаєш його. Хлопець без перебільшення талановитий. Багато хто вважає його мало не комп’ютерним генієм. Є така версія, що прізвисько вбивці не випадкове. Можливо, він якимось чином пов’язаний із комп’ютерними справами? Зараз у світі за допомогою кнопок робляться такі злочини, що… До речі, Олексію Івановичу, а які в тебе ідеї стосовно того, що саме шукали наш невідомий і ті двоє? Можливо, і ще хтось продовжує шукати зараз? Історія криміналістики знає багато прикладів, коли інформація коштувала значно дорожче, ніж скарби. Глянь: полишили все — і гроші, й антикваріат… Може, цього Хакера цікавить тільки те, що відповідає його прізвиську? Іноді якась дискета або відеокасета може коштувати стільки, що грошовий еквівалент у двох валізах не потягнеш!

Панасюк замовк, але це не було знаком до висловлювання своєї думки з приводу сказаного.

— Одним словом, Карпович працюватиме в твоїй групі у цьому напрямку. Я йому в загальних рисах пояснив свою точку зору. Він також висунув кілька ідей. Хай діє на свій розсуд, на те він спец. По можливості співпрацюйте.

— Зрозумів, — сказав майор. — Дозвольте йти?

Панасюк кивнув у відповідь.

Остаточні висновки експертиз цілком підтверджували попередні та додавали багато нового й цікавого. Всі постріли у квартирі Наталії Косовської було зроблено з тієї самої «Беретти» з глушником. Це підтверджувала експертиза куль із тіл загиблих. Обидва отримали по дві кулі в грудну клітку і загинули практично миттєво від ушкоджень серця та великих судин. На кінчику ножа, який валявся на підлозі в кімнаті, дійсно було виявлено кров третьої групи, резус-від’ємну. Перевірка документації в дільничній поліклініці показала, що Наталія Косовська мала третю від’ємну групу крові, що дозволяло зі значною імовірністю стверджувати, що кров на ножі була саме її.

Виходило так, що четверо чоловіків мали інтерес до квартири Наталії Косовської через влаштовану в ній покійним громадянином Ромазаном схованку з чимось надзвичайно потрібним. Вийшли вони на неї за якимись ознаками, відомими лише їм, простеживши за всіма Ромазановими нечисленними родичами та знайомими з допомогою хлопців. Імовірно, що після цього один із тих чотирьох бував у квартирі Косовської, можливо, навіть один із них жив там на правах квартиранта. Місце схованки з неї витягли силоміць, після чого двох учасників прибрали. Двоє інших разом із Косовською зникли.

Усі четверо могли діяти разом, після чого або внаслідок суперечки, або як було задумано з самого початку двох прибрали. Не виключено, що діяли дві ворогуючі групи — по двоє з кожного боку або троє проти одного — незалежно одна від одної, і зіткнулися саме цього дня у її помешканні. Могли і якісь відбитки належати сторонній людині — знайомому дівчини, який іноді бував у неї. Тоді кількість учасників розправи автоматично зменшувалася. Встановити це достовірно поки що було неможливо.

XV. Хакер (продовження)

Ранок після дня народження виявився важким, ніби дійсно довелося відбути пристойну «дефіляду». Він устав невиспаний. Головний біль не давав зосередитися та підігрівав поганий настрій. І це незважаючи на те, що сьогодні могла настати розв’язка, закінчення всієї справи. Наснаги до роботи вочевидь бракувало.

У Наталчиній кімнаті горіло світло. Цілу ніч. Борис бачив це, коли вставав, вкотре прокинувшись, цього разу від спраги. Він умився, поголився й увімкнув комп’ютер. Картина завантаження на екрані викликала легку нудоту — так усе це набридло. Але зараз Борис відчував, що це, напевно, останній крок, який потрібно зробити до закінчення.

З програмою, про яку йшлося, довелося розбиратися понад годину. Для певності він зробив навіть невеличкий експеримент — узяв чисту дискету і набрав лише одне слово: «Наталі». Отак, на західний зразок. Саме в цей момент вона прочинила двері своєї кімнати і пішла до ванної. Тому й набрав те, що перше спало на думку. Цікаво. Що ж буде далі? Він вийняв дискету, вставив знову і переконався, що єдиний малесенький файл на дискеті залишився. Зітхнувши, Борис знищив його і, знову ж таки вийнявши і вставивши дискету, переконався, що тепер там нічого немає. Наталі зникла.

Тепер він набрав довгу фразу, також актуальну. «Як мене це все дістало…» Це для того, щоб поверх стертого на дискеті було щось записано, як результати футбольних матчів та уривки з творів на дискетах «трофейних».

Тепер він запустив потрібну програму і вставив свою дискету. Комп’ютер «балакав» з ним через таблички з обнадійливими написами і запрошував тиснути на нові клавіші. Нарешті на екрані з’явилося єдине слово — «Наталі».

— Ха!

Він підвівся і пройшовся по кімнаті. Їй же Богу, не святі горшки ліплять. Щось є у нього з цією машиною, якась спорідненість, що дозволяє швидко вчитися і опановувати дедалі складніші навички. Чорт забирай, так він скоро дійсно почне зламувати банківські системи. Цей жарт сподобався. А чому ж, можна було б… Якби, звісно, не одна обставина, яка суворо регламентувала його наступні кроки і гарантовано перекреслювала подібну перспективу. Нехай живуть швейцарські банки й Пентагон, адже від нього, на жаль, нічого не залежить.

Позаду рипнули двері. Наталя, постукавши, зазирнула до кімнати, здивовано звела брови від його збудженого вигляду.

— Доброго ранку. Ваші справи, схоже, рухаються… Я аж здригнулася від вашого переможного вигуку. Гм… Через це ви так вигукнули? — зиркнувши на екран, саркастично мовила вона.

— Через це, — підтвердив Борис. — Я провів невеличкий експеримент — як поновити на дискеті раніше знищену інформацію. І це вдалося.

— Ага… Зрозуміло… А оце слово — це і є та інформація, над якою ви експериментували?

Борис знітився.

— Написав перше, що спало на думку. Учора ж був твій день народження. А ти якраз вийшла з кімнати, я почув.

— Угу… Ясно… Уявляю, з яким задоволенням ви знищували мене. Це в ту мить ви кричали «ха!»? Ви завжди так кричите, коли знищуєте чергову жертву?

Її неможливо було впізнати. Ту, що вчора ладна була розтанути у його обіймах.

— Послухай…

— А що тут слухати? Але бачите — мене не так уже й просто знищити.

Вона рвучко розвернулася і зачинила за собою двері. Але за мить розчинила їх і сказала, чітко вимовляючи кожне слово:

— Прошу до мене не заходити. Я лягаю спати. Я цілу ніч не спала.

— Чому? — просто запитав Борис.

— Це за межами вашого розуміння, — сухо промовила Наталя. — І дверима прошу не гримати, як ви любите.

Який її ґедзь укусив? Але зараз йому ніколи перейматися цими жіночими вибриками. Борис узяв першу дискету і вставив у дисковод. Так, «Ентер»… Ну що? Комп’ютер думав довго. Щось є. Зараз. Долоні спітніли. Ну…

Є!

Диск не містить
попередньої інформації

Нормально…

Це означає, що весь цей непотріб було записано на нову, чисту дискету. Нічого попереднього програма там не знаходить. Він вставив другу дискету — той самий результат. І так усі вісім. Глухий кут.

Стало млосно. Вимкнув комп’ютер, але це не допомогло. Що це — кінець усіх зусиль? Борис відчув себе повністю розбитим. Кинути просто зараз, зайнятися Наталею, а потім діяти за давно розробленим сценарієм? Але з чого починати? Лишити її тут, а самому їхати в якесь інше місто, купити квартиру… На які документи? На себе не підходить. На неї також — вона буде у розшуку. Засвітить паспорт на новому місці — її знайдуть як не ті, то інші. Зробити новий паспорт? Потрібно знайти канал. Напевно, через Сашка. Він їх усіх знає. Це займе до двох тижнів. І це буде фіктивний паспорт, підробний. А фотка для паспорта? Де зараз її взяти? Хто зна, як далі? А справжній… Припустимо, поміняти прізвище. Це також можна через нього. Він би й це організував. Але як скоро його вдасться розшукати? Борис покинув боротися з думками і, заплющивши очі, ліг головою на руки.

25
{"b":"568686","o":1}