Полум’яна троянда, срібні лілеї, білі, мов перлинки, конвалії, лілові фіалки та інші квіти зійшлися на раду, і кожна з них своїми пахощами повідала, яким вона бачить весільне вбрання Іляни. Таємницю довірили квіти чемному синьому метеликові з золотими бризками на крильцях. Він полетів до сплячої дівчини і кружляв над її обличчям, аж поки вона побачила уві сні, наче в дзеркалі, як їй слід одягтися на весілля.

Фет-Фрумос надів зіткану з місячного проміння сорочку, підперезався перловим поясом і накинув на себе білосніжний плащ.

І справили вони славне весілля, такого ще й світ не бачив.

Довго жив Фет-Фрумос з Іляною в мирі й спокої, в щасті й радості. А коли те правда, що люди кажуть, ніби для Фет-Фрумосів час не біжить, а стоїть на місці, то ще й досі живуть.

Колись давно в одній далекій країні жив цар і мав дочку такої вроди, що ні словом сказати, ні пером описати. Волосся було в неї, наче сльоза сонця, якщо тільки сонце коли-небудь плакало. Місячними ночами золотоволоска гуляла в сутінку лаврових дібров довкола замку, витесаного із суцільної скелі. І от одпого разу до неї долинув спів — такий чарівний, мов у солов’я, але все ж людський. Йому акомпонувала арфа, чиї звуки нагадували рівний і лагідний плюскіт морського прибою. То співав юнак-парія, закоханий у цареву дочку. Вона побачила його в місячному сяєві, що лилося крізь гілля дерев, — високого і ставного, з гордим, обрамленим чорного чуприною обличчям, на якому двома темними квітками квітли очі. Вона не могла не закохатися в юнака: такий він був гарний.

Крізь сіті темного листя олив та лаврів сходив у небо місяць, наче золотий щит. Парія опустився на коліна біля ніг золотоволосий, притулився щокою до подолу її вбрання й пильним, але похмурим поглядом пророка глянув у ясну чорноту її великих очей. Ніжними руками вона куйовдила йому чуб, а тоді, нахилившись, повними любові устами поцілувала юнака в чоло.

— Яке прекрасне твоє чоло! Корона володаря всього світу мала б за честь увінчати його.

— Ти цього хочеш? — спитав він, і в очах його зблиснули дві вранішні зорі.

Підвівшись, юнак глянув на неї так, як дивиться раз на життя закоханий цар Сахари лев. Палко обійнявши золотоволоску, юнак подався геть.

Стояла глибока, тиха і ясна ніч. Тільки священні води Гангу спокійно шуміли, як величний символ мудрості часу. Парія придивився до річки і збагнув її потаємну суть. До нього долинули голоси великих предків, і він пізнав ту силу, що рухає всім скороминущим на землі. І тоді він розбив свою арфу об скелю, збунтував народи проти їхніх володарів, підкорив царів та багато країн і, ставши на чолі цілих народів, одні з яких пишалися великими попередниками, інші були темні й забиті, пішов за течією великої ріки, повергаючи в прах імперії.

Народи любили його, справедливого й доброго; можновладці боялися. Так він став володарем світу й царем усіх, хто прийшов на цю землю й скоро в неї піде.

І тоді він згадав про замок у скелі й про свою кохану. Він вернувся під склепіння високої вежі приміряти коропу світу до чола нареченої — але застав її мертву: біла, наче віск, вона лежала перед ним у повен зріст. Душа його й серце оглухли, він уже нічого не чув і не відчував, тільки священні води Гангу глузливо шелестіли зоддалік. Схилившись над коханою, він гірко прошепотів: «Навіщо? Навіщо?» Тоді випростався й рушив у бік пустелі, й ніхто більше не чув про нього.

ЗНЕВІРЕНИЙ ДУХ

У повісті зображені революційні події 1848 р. в Трансільванії. Румунські землі в середині XIX сторіччя були роз’єднані. Вала-ське й Молдавське князівства перебували під суверенітетом турецького султана, а Трансільванію загарбала Австрія. У 1848 р. по всіх румунських землях прокотилися революційні виступи мас. У Молдавії революційний рух придушив господар Михаїл Стурдза, якому допоміг російський цар Микола І. У Валахії революція спочатку перемогла — господар Г. Бібеску втік, а влада перейшла до тимчасового уряду. Однак нерішучість уряду в проведенні аграрної політики позбавила його підтримки селянства, і Порта при підтримці царської Росії домоглася відновлення старих порядків.

У Трансільванії революційні події 1848 р. розвивалися набагато складніше. їхнім початком було прийняття в березні так званої Пештської програми, яка проголошувала рівність усіх громадян перед законом. Однак реакційні кола мадярської буржуазії, зневажаючи волю румунського населення Трансільванії, висунули вимогу об’єднання цього краю з Угорщиною. Національне розмежування в Трансільванії посилювалося соціальним — тут румуни були переважно кріпаками, а уюрці — поміщиками. У травні румунське населення Трансільванії прийняло петицію до австрійського імператора з вимогою свободи. Тим часом державні збори Трансільванії, які перебували під впливом угорських націоналістичних кіл, проголосували за унію з Угорщиною. Австрійський цісарський уряд, розпалюючи національну ворожнечу, майстерно з неї скористався. Влітку австрійські війська виступили проти революційного уряду Угорщини. Румуни Трансільванії відмовилися від визнання унії й проголосили свою вірність австрійському імператору, від якого сподівалися довгожданої волі. Австрійська реакція скористалася цим, щоб розпалити національну усобицю в цьому краї. Так почалася війна між румунами й угорцями. На чолі озброєних румунських загонів стояв Аврам Янку, який закликав до примирення. Під тиском обставин угорський уряд Лайоша Кошута пішов на поступки і проголосив надання певних політичних прав румунському населенню. Але було вже надто пізно. Влітку 1849 р. угорська революційна армія капітулювала перед російським військом генерала І. Ф. Паскевича. Тоді ж були роззброєні й румунські легіони.

У 1868 р. М. Емінеску був свідком широкого руху протесту трансільванських румунів проти унії Трансільванії з Угорщиною. Саме в цей час письменник і задумав написати твір про події двадцятирічної давпості. Картини революції 1848 р. М. Емінеску змалював без найменшої фальші, свідомо підкресливши реальну жорстокість братовбивчої різанини.

С. 14. Тассо Торквато (1544–1595) — видатний італійський поет епохи Відродження.

Бухарест став столицею Румунії в 1862 р.

С. 15. Арпад — вождь угорських племен у 889–907 рр. в період завоювання Паннонії, засновник першої династії королів угорської держави.

Йокаї Мор (1825–1904) — угорський письменник, автор історичних романів, пригодницьких та фантастичних творів.

С. 16. «Гугеноти» — опера французького компознтора-романтика Джакомо Мейєрбера (1791–1864), в якій відображені трагічні події Варфоломіївської ночі. Написана в 1836 р.

С. 25. Елагабал (Геліогабал) Марк Аврелій Аптонін (204–222) — римський імператор, колишній жрець культу Сонця в Сірії. Запровадив у Римі офіційний культ Сонця як єдиної державної релігії.

С. 26. Александрі Васіле (1818–1890) — видатний румунський письменник.

С. 27. «Еммі» — ліричний вірш В. Александрі з циклу «Перлини», присвячений померлій коханій.

С. 32. Пепеля — персонаж румунських народних анекдотів, що уособлює гумор, дотепність, винахідливість.

С. 34. Палестріна Джованні П’єрлуїджі да (1525–1594) — відомий італійський композитор, автор поліфонічних творів.

С. 37. Канова Антоніо (1757–1822) — знаменитий італійський скульптор-неокласицист.

С. 41. «Норма» — опера італійського композитора Вінченцо Бел-ліпі (1801–1835).

С. 47. Ресслер Роберт (1840–1881) — німецький історик, який намагався довести, ніби румунський етнос формувався на південь від Дунаю. Ця його теорій була взята на озброєння угорськими націоналістами, щоб аргументувати переважні права мадярів на Трансільванію.

Поле Свободи — раніше відоме під назвою Грецьке поле в місті Блажі, де 15–17 травня 1848 року відбулися народні збори румунського населення Трансільванії, в яких взяло участь від 20 до 40 тисяч чоловік.