Аріель, як завжди, беззаперечно скорився. Він думав, що йому навіватимуть гіпнотичний сон, який Аріель умів артистично симулювати. Але він помилився.

Хайд наказав Аріелю проковтнути розведений у воді порошок і потім гукнув:

— Уільям, маску!

Юнак у білому халаті і в білому ковпаку наклав на обличчя Аріеля маску з ватою, від якої йшов сильний нудотний запах.

— Дихай глибше, Аріель, і голосніше лічи! — наказав Хайд.

— Один… два… три… — почав Аріель.

В кінці другого десятка він почав збиватися з ліку, робити паузи і незабаром втратив свідомість…

— Ну ось і все, — почув він, коли знову прийшов до пам’яті і розплющив очі. Його нудило, в голові шуміло. Аріель лежав уже на підлозі в кабінеті-лабораторії Хайда. — Ну що, погано себе почуваєш? Нічого, це швидко минеться. Полеж спокійно, — сказав Хайд.

Сам Хайд лежав на циновці, вже напівроздягнений, як завжди, з червоними від бетеля губами і курив люльку, обмахуючись віялом.

Пам’ятаючи попередження Пірса, Хайд вирішив обережно підготувати Аріеля до ролі літаючої людини. І коли Аріель остаточно прийшов до пам’яті, Хайд сказав йому:

— Ти дужий, Аріель? Чи зміг би ти підняти такого ж юнака, як сам?

— Не пробував, але думаю, що зміг би, — не поспішаючи відповів він. Життя в Дандараті привчило його до обережних відповідей.

— Кожна здорова людина може підняти вагу, що дорівнює вазі її тіла і навіть більшу! Уільям! Пострибай-но на стільці! — наказав учений Уільяму, що ввійшов на його поклик.

Уільям, уже підготовлений до цього, сів верхи на віденський стілець, обхопив його ніжки, а руками вчепився за спинку і почав підскакувати, рухаючись по кімнаті стрибками, як це роблять діти.

Аріель з подивом дивився на галопуючого Уільяма.

— Зверни увагу, Аріель, ноги Уільяма не доторкаються до підлоги. Уільям лише ривком угору і вперед смикає стілець і підіймається разом з ним у повітря. Під час кожного ривка він підстрибує разом з стільцем не більше як на три—п’ять сантиметрів і на стільки ж просувається вперед. Але якби Уільям при тій самій вазі був сильнішим, то, правда, він підскакував би вище і стрибав далі? Хіба не так? І що сильніший, то вище і далі. В цьому немає нічого чудесного і незвичайного. Ну, так ось. Запам’ятай тепер, Аріель. Поки ти перебував під наркозом… поки ти спав, я ввів… влив у твоє тіло… ну, рідину, яка набагато збільшила твою силу. І тепер ти зможеш стрибати на стільці краще за Уільяма. Спробуй! Вставай, сідай на стілець і стрибай, як Уільям.

Уільям поступився місцем Аріелю, прив’язавши перед тим до обруча стільця мотузку, кінець якої тримав у руці.

— Стрибай, Аріель!

Аріель шарпнув стілець і несподівано для себе зробив такий стрибок, що вдарився б головою об стелю, коли б не мотузка. Але ця ж мотузка затримала політ по дузі, і Аріель упав разом з стільцем на підлогу, зваливши й Уільяма.

Хайд зареготав, але раптом спохмурнів. Він, очевидно, хвилювався, навіть перестав жувати бетель.

— Ти не забився, Аріель?

— Трохи… Лише коліно й лікоть, — відповів Аріель, зовсім ошелешений тим, що сталося.

— А що ти відчував, коли полетів?

— Я… Нібито щось легко вдарило мені в голову і плечі… Щось тисло, але не зовні, а зсередини…

— Так… Так… Цього й слід було чекати, — пробурмотів Хайд. — Але не дуже? Не боляче?

— Ні. Тільки в першу хвилину. Я дуже здивувався і навіть трохи злякався.

— І це не заважало тобі думати? Ти не втрачав свідомості ні на мить?

— Ні, — відповів Аріель. — Здається, ні.

— Чудово! — вигукнув Хайд і пробурмотів: — У всякому разі, для мене. Пірс не всім буде задоволений, але то його справа. Ну, а в тому, що ти впав, забився, винна мотузка. А втім, без неї ти рискував розвалити собі голову об стелю. Мотузку ми прив’язали тому, що ти ще не вмієш управляти своєю силою. Слухай, Аріель, слухай уважно. Тепер ти вмієш робити те, чого не вміє жодна людина. Ти можеш літати. І для того, щоб полетіти, тобі варто лише побажати цього. Ти можеш підійматися, літати швидше або повільніше, повертати в будь-який бік, опускатися за власним бажанням. Треба тільки управляти собою, як ти управляєш власним тілом, коли йдеш, встаєш, сідаєш, лягаєш. Зрозумів? Ану, спробуй ще пострибати на стільці. І вже не шарпай стільця, а тільки подумай про те, що тобі треба піднятися; летіти. Аріель сів на стілець, узявся за спинку і подумав: «Я зараз піднімусь!» І він справді піднявся на висоту метра, облетів кімнату і плавно опустився біля Хайда, не вірячи своїм очам.

— Молодець! Ти робиш великі успіхи.

— А без стільця я можу літати? — спитав Аріель. Хайд розреготався, бризкаючи червоною слиною.

— Ну звичайно. Ха-ха-ха! Ти думав, що стілець — літальний апарат, щось подібне до помела відьми? Ти тепер став літаючою людиною. Першою людиною, яка може літати без будь-яких механізмів і крил. Пишайся!

Аріель підвівся з стільця. «Піднімусь!» І він піднявся, непорушно повиснувши в повітрі.

— Ха-ха-ха! Авантюрист? Шарлатан? — реготав Хайд, згадуючи своїх учених колег, які не визнавали його. — Що скажете?

Двері кабінету відчинились. На порозі стояв Бхарава, з-за його плеча визирав Фокс.

Пірс-Бхарава, побачивши Аріеля між підлогою і стелею, широко розкрив рота і ніби скам’янів, Фокс хворобливо стис сухі губи і зігнувся у вигляді знака запитання. Аріель плавно повертався, опускався і знову повільно піднімався.

— Заходьте, містери! Чого ж ви? — торжествуючи гукнув до них Хайд.

Пірс, нарешті, опам’ятався і кинувся зачиняти вікна, бурчачи: «Яка необережність!» Потім обійшов навколо Аріеля, хитаючи головою.

— Вітаю вас, колего! — витиснув з себе Фокс, підійшовши до Хайда і скрививши рот в посмішку.

— Ну як? Це краще за вашу муху? — спитав Хайд, фамільярно ляснувши Фокса по плечу так, що той поточився.

Аріель опустився на підлогу. А Бхарава-Пірс поквапливо підійшов до телефону, викликав Броунлоу і попросив його негайно прибути до Хайда.

— Як же ти почуваєш себе, коли літаєш? — спитав Бхарава Аріеля.

— Добре. Спочатку трохи неприємно… тіло, плечі…

— Так, так! У голові паморочиться? Думки плутаються?

— Ні.

— Розумові здібності в Аріеля не порушені, на жаль… Гм… Так, так! — сказав Хайд.

Пірс багатозначно глянув на нього.

Незабаром прибули містер Броунлоу і місіс Дрейден.

Аріеля примушували підійматися до стелі, літати по кімнаті стоячи, лежачи, «рибкою», як сказала місіс Дрейден, перевертатися, робити всілякі фігури вищого пілотажу. Місіс Дрейден щохвилини ахала то від страху за Аріеля, то від захоплення і вигукувала:

— Прекрасно! Чудово! Чарівно!

Броунлоу, потираючи руки від задоволення, заохочував Аріеля до все нових і нових повітряних трюків.

— Та ви замучите його! — добродушно вигукнув Хайд і наказав Аріелю опуститися на підлогу.

Усі, крім Хайда, сіли, і Бхарава, звертаючись до Аріеля, виголосив промову, як завжди пишномовну, пересипану цитатами і східними метафорами.

Він знову говорив про велику честь, якої удостоївся Аріель, ставши мало не сином Індри, бога неба й атмосфери, і братом Марути, бога вітрів, про велику могутність, що її дістав Аріель, але й про велику відповідальність. Бхарава навіював Аріелю, спрямувавши на нього гіпнотичний погляд, беззаперечну, абсолютну покору і загрожував страшними карами за найменший непослух.

— Якщо б ти задумав полетіти собі, то пам’ятай, що тебе чекає така жахлива, тяжка, страшна смерть, якою не вмирала ще жодна людина. Куди б ти не полетів — на високі гори, в темні джунглі, в дикі пустелі або навіть на край світу, пам’ятай: ми знайдемо тебе скрізь, бо влада наша безмежна. І тоді… — Бхарава став малювати картини всіляких катувань так яскраво, що місіс Дрейден почала щулитися й охати. — І ще пам’ятай: ти не повинен показувати жодній людині, що вмієш літати. Не смій навіть говорити про це. Не смій і літати, підійматися хоча б на дюйм від підлоги без нашого наказу. Не літай навіть тоді, коли ти сам у кімнаті!