Престо поснідав і повеселішав. Кінець кінцем усе з’ясується, і він сам сміятиметься над своїми пригодами.

Тепер він вирішив здійснити свою давню мрію, яку плекав увесь час, поки був у лікарні Цорна: Престо задумав зробити перший візит Гедді Люкс. Він вибачиться перед нею і… Як-то вона тепер прийме його?

Престо ще раз критично поглянув у дзеркало і вирішив, що він справжній красень. От коли він зможе грати ролі у високих трагедіях! його мрія здійсниться… Він — Ромео, Гедда — Джульєтта… Престо став у позу і простягнув руки до уявлюваної Джульєтти. «Прекрасно! Чарівно! Вона не устоїть! Тепер вона не відмовить мені!» подумав Тоніо і, переодягнувшись у новий костюм, вийшов на вулицю.

Вілла Гедди Люкс стояла за містом, недалеко від кіномістечка Пітча, за півмилі від власної вілли Тоніо. У Престо не лишилося грошей, щоб найняти автомобіль.

«Доведеться йти пішки», думав він. І тут же втішив себе, що моціон — дуже корисна річ. Проте незабаром Тоніо пересвідчився, що навіть найкорисніші речі приємні тільки тоді, коли їх у тебе в міру. Щоб скоротити шлях, він вирішив іти новою, тільки що прокладеною дорогою.

Стояла нестерпна спека. Біле шосе, ще не покрите гудроном, блищало так, що очам було боляче. До того ж по шосе весь час туди й сюди снували автомобілі, здіймаючи таку куряву, що Престо задихався. Він давно встиг забути, що автомобілі залишають позад себе так багато куряви і що вони можуть завдавати стільки неприємностей людині, змушеній плентатись дорогою. А автомобілісти немов знущалися над пішоходом і, проїжджаючи мимо, так визивно ревіли в свої гудки і пускали стільки пилюки в очі, що Престо стискав кулаки від обурення.

Ще ніколи знайома дорога не здавалася йому такою довгою.

Коли Престо, нарешті, добрався до вілли Люкс, вигляд у нього був дуже непрезентабельний. Обличчя і комірець почорніли від бруду і поту, волосся злиплося, костюм і черевики вкрилися шаром куряви. Він оглянув себе і завагався, чи показуватись йому в такому вигляді перед Геддою. Але бажання швидше побачити її примусило Тоніо рішуче натиснути кнопку дзвоника. Двері відчинились, і Престо побачив ту саму покоївку, яку він мало не вбив сміхом разом з її господинею. Дівчина не впізнала його. Вона трохи презирливо оглянула його костюм, але, подивившись на обличчя, привітно посміхнулася. Ця посмішка підбадьорила й окрилила Престо.

— Я хотів би бачити міс Люкс.

Тисячі молодих людей, які мріють про славу кіноартистів і артисток, хочуть бачити міс Люкс в надії скористатися з її протекції. Десятки тисяч людей — чоловіків і жінок — різного віку вважали б за щастя лицезріти «божественну» Люкс. Але у неї невистачило б часу на роботу, якби вона почала приймати всіх, хто до неї приходить.

— Міс Люкс немає дома, — відповіла покоївка звичайною фразою.

Але Престо знав ці хитрощі.

— Для мене вона повинна бути дома! — сказав він багатозначно. — Я її давній друг, і вона буде дуже рада бачити мене. — Дівчина посміхнулась, коли молодий чоловік вимовив слово «давній». — Так, так, не смійтесь, — вів далі Престо. — Я знав Гедду, коли вона була ще зовсім маленькою дівчинкою. Я приїхав на кілька днів у справах і вирішив побачитися з нею. Але по дорозі мій автомобіль поламався і… — він значливо показав на свій костюм, — мені довелося йти пішки.

— Як накажете доповісти про вас? — уже зовсім люб’язним тоном запитала покоївка.

Знову це фатальне запитання!

— Бачите, — зам’явся Престо, — я хочу зробити міс Люкс сюрприз. Скажіть міс, що її хоче бачити давній друг.

Покоївка прочинила двері, впустила Престо у велику прийомну ї пішла доповісти своїй пані, попросивши Престо почекати відповіді. Це вже була напівперемога.

«Жінки цікаві, — думав Престо. — Гедда, мабуть, захоче подивитися, що це за давній друг, особливо після того, як покоївка опише їй мою зовнішність. А вона, певно, зробить це…»

— Будь ласка, міс просить вас пройти до неї в будуар, — сказала покоївка, і Престо хвилюючись пройшов у знайому кімнату, що утопала в м’яких килимах, на яких були розкидані пуфи, подушки, левові і ведмежі шкури.

Люкс напівлежала на кушетці, але коли увійшов Престо, підвелась і здивовано глянула на нього. Знову обман! До яких тільки хитрощів не вдаються ці поклонники і мисливці за славою!

— Чого вам треба? — сухо спитала вона.

Престо вклонився.

— Міс, я не обманув вас. Я ваш давній друг, хоч ви не впізнаєте мене. — Його приємний баритон і щирість тону справили добре враження.

— Прошу! — сказала Люкс, вказуючи на маленьке крісло.

Престо сів у крісло. Люкс опустилась на кушетку; хвилину тривала мовчанка. Потім Престо почав говорити, багатозначно поглядаючи на Люкс.

— Щоб переконати вас у тому, що я не обманув вас, я можу розповісти вам те, чого ніхто не знає, крім вас і… ще однієї людини. Я повторю, що говорив Тоніо Престо під час останнього побачення з вами, а також і те, що ви відповідали йому. Повторю від слова до слова.

— Він вам переказав це? — спитала вона.

Тоніо посміхнувся.

— Так, він мені переказав це. Він дуже вибачався, що завдав вам… турбот, примусивши вас сміятися так багато…

— Я мало не вмерла.

Престо ствердно кивнув головою.

— Я це знаю.

— Але при чому тут ви? — запитала Гедда. — Тоніо просив вас передати його вибачення?

— Так, він… заповів мені це.

— Він умер? — злякано спитала Гедда. Тоніо не відповів на її запитання.

— Дозвольте нагадати вам, що ви сказали у відповідь на його освідчення.

— Боже мій, я ж не могла припустити, що моя відмова уб’є його. Він був вашим другом. І тепер ви немовби з’явилися мстити за нього…

— Прошу вас, не поспішайте з висновками і вислухайте мене. Отже, ви тоді сказали Престо, що між ним і вами стоїть непереборна перешкода. І ця перешкода — його потворність. Так же? Значить, якби не було цієї перешкоди, він мав би шанси?

— Так, — відповіла Гедда.

— Так ось, — сказав Престо, — тепер цієї перешкоди немає. Антоніо Престо не вмер, але змінив свою зовнішність. Антоніо Престо — це я. Ви ж не можете сказати, що я потворний?

Престо підвівся з крісла і зробив кілька кроків, наче «живий манекен» у магазині модних костюмів. Люкс мимоволі відкинулась назад. В очах її відбився жах. Думка її напружено працювала. Хто цей дивний чоловік? Божевільний? Злочинець?..

— Що вам потрібно від мене? — спитала Гедда, ледве володіючи собою.

— Я прийшов за відповіддю і вже одержав її, — промовив Престо. — Ви сказали: «Так».

— Але ж ви не Престо… Прошу вас, не мучте мене! Що вам треба?

— Заспокойтесь, міс Люкс. Вам не загрожує небезпека. Я не божевільний і не бандит. Я знаю, вам важко повірити, що ось цей невідомий молодий чоловік, який розмовляє з вами, є справді знехтуваний вами Антоніо Престо. Але я постараюсь переконати вас у цій неймовірній речі.

І Престо розповів Гедді все, що сталося з ним після побачення, показав вирізки з газет про «чудесні перетворення», які робить доктор Цорн, нарешті вийняв фотографії, де були відзначені всі етапи еволюції, що відбулася в тілі Престо. Ці фотографії були найпереконливішим доказом. І все ж, коли Гедда, одірвавши погляд від фотографій, подивилася на вродливого юнака і уявила собі колишнього Тоніо Престо, її розум відмовлявся вірити, що такі перетворення можливі.

Вона замислилась. Настала мовчанка, і Престо не порушував її. Він, мов вироку, чекав відповіді Гедди. Нарешті, Люкс підвела голову і сказала:

— Містер… Престо… — Цей початок не сподобався Тоніо. Раніше Гедда називала його не так офіціально, звертаючись до нього по-товариському: «Тоніо». — Припустімо, що все так, як ви кажете. Стіна потворності не стоїть між нами. Але…

— Яке ж іще може бути «але»?.. — нетерпляче запитав Престо.

— Я вислухала вас, вислухайте тепер ви мене. Згадайте нашу розмову, коли ви ще були потворою Тоніо. Я казала вам про те, що становище зобов’язує. Пошана юрби багато дає, але багато чого й вимагає. Я звеличена волею тієї юрби, яка відвідує кіно. І я не повинна сваритися з юрбою. Я казала, що юрбі було б найприємніше, коли б я на все життя лишилася неодруженою. І тоді кожен клерк, кожен підмітальник вулиць, зберігаючи мій портрет, уявляв би себе в ролі мого «героя». Юрба ще простить мене, якщо я вийду заміж за справжнього героя…