На столику тихо і мелодійно задзвонив телефон. Одночасно задзвонили дзвоники в усіх кімнатах. Де б не був жилець, він скрізь міг чути дзвоник, і йому лишалося тільки простягнути руку до трубки телефону. Так усувалася необхідність появи слуг, які могли завдати зайвих турбот.

— Алло! — сказав Тоніо, прикладаючи трубку до вуха.

— Пробачте, містер Престо, — почувся чоловічий голос. — Говорить швейцар. Одна міс хоче вас бачити.

Престо скривився. Яка-небудь поклонниця-психопатка довідалася про його приїзд. Невже й тут від них не буде спокою? І Престо вже хотів відповісти, що стомився з дороги і не може прийняти відвідувачку, як раптом почув по телефону уже жіночий голос:

— Містер Престо! Я дуже, дуже прошу прийняти мене у важливій справі. Я заберу у вас лише кілька хвилин.

У голосі було стільки благання і, головне, тривоги, що Престо завагався. А може, це якась хвора хоче попередити його про небезпеки лікування? Адже і у Цорна можуть бути невдачі. Зацікавив Престо і голос жінки: йому здалося, що він зовсім недавно чув його. Сестра? Ні, інша. І Престо відповів:

— Добре. Слуга проведе вас. Скажіть йому, що я на верхній західній веранді.

Звиклий до уваги, Престо не вважав за потрібне іти назустріч.

Увійшла молода дівчина в синьому шовковому платті. Зупинилася біля дверей, мовчки кивнула головою, виміряла очима відстань од дверей до Престо і, вже не дивлячись на артиста, підійшла до нього. Обличчя бліде і схвильоване.

«Ну звичайно, психопатка-поклонниця», вирішив Тоніо і сухо запропонував їй крісло біля себе.

Дівчина сіла, не підводячи очей. Престо зрозумів, чому вона не дивиться на нього: сміх може перешкодити розмові.

Кінчиками пальців дівчина стиснула скроні і мовчала, немов збираючись із силами. Престо все чекав, випускаючи кільця диму.

— Містер Престо! — нарешті почала вона голосом, що тремтів од хвилювання. — Ми вже зустрічалися з вами… Я реєструвала ваш приїзд у конторі…

— Чим можу бути корисний?

— Я роблю службовий проступок, приходячи до вас, і, можливо, мене за це звільнять…

— В такому разі ви допускаєте необережність, — холодно сказав Престо. Навіть ввічливість не примусила його підбадьорити дівчину, допомогти їй — він побоювався, що це дасть волю бурхливим почуттям, які, мабуть, кипіли в ній, і викличе палкі виявлення любові, захоплення, вірності, йому давно вже набридли такі сцени. — Як вас звати?

— В даному разі моє ім’я не має значення, — відповіла дівчина і вперше глянула на нього.

Помітивши вираз незадоволення на фізіономії Престо, вона почервоніла, перевела погляд на гострий носок своєї туфлі і збуджено вигукнула:

— Ви не думайте, що я психопатка, яка прийшла сюди, щоб звіряти свої особисті почуття. Справа набагато серйозніша! — І дівчина кінчиками пальців знову стиснула скроні з такою силою, що довгі червоні лаковані нігті вп’ялися в шкіру. І раптом почала говорити швидко, схвильовано, немов у маренні: — Токіо! Престо! Не покидайте нас! Не змінюйте своєї зовнішності. Не позбавляйте нас тих щасливих хвилин, які ви даєте нам! Зрозумійте: життя важке, і тільки ви створюєте просвіт у цій безпросвітності, примушуєте хоч на час забути про наші тривоги, не згадувати про них, даєте відпочинок, а значить, і нові сили, підтримуєте нас, вселяєте надію в серця, що втрачають будь-яку надію на краще… Для багатих людей ви тільки паяц, який розважає їх від нудьги неробства. Але ж вас бачать на екрані мільйони таких скромних трудівників, як я… Що буде з ними, коли ви підете з екрана? їх життя стане ще безвідрадніше…

Престо був збентежений і навіть схвильований. Звичайно, це екзальтована жінка. Звичайно, вона перебільшує. Але вона порушила питання, над яким досі не задумувався Престо, — про соціальну роль його творчості. Так, про це треба буде подумати. Але насамперед треба якось заспокоїти відвідувачку.

— Міс, — промовив він лагідно, — я вам дуже вдячний за таку високу оцінку, яку ви даєте мені. Але не забувайте про одну обставину. Я теж жива людина, і я маю невід’ємне право пред’являти свої вимоги до життя. Чи не вважаєте ви, що це егоїстична вимога: «Збережіть для нашого задоволення вашу потворність, ваш ніс-туфлю»? І чому ви гадаєте, що нещасні тільки ви? Ви не подумали про те, що, незважаючи на свою славу та багатство, я теж можу бути нещасним, як найостанніший бідняк?

Такого признання, такого повороту справи дівчина не чекала. Вона здивовано підняла брови і недовірливо спитала:

— Ви?

— Так, я. Ви сказали, що для багатіїв я паяц. Але хіба ви не знаєте, що багато видатних коміків були меланхоліками і примушували інших сміятися, коли їх власна душа ридала?

Не бажаючи переходити межі відвертості, намагаючись не викликати необережних запитань відвідувачки, він додав:

— А у мене досить підстав, про які я не можу говорити, бути незадоволеним своєю долею і бажати змінити свою зовнішність.

Але відвідувачка була догадлива, або ж їй допомогло жіноче чуття, і вона відповіла згаслим голосом:

— Так, це буває.

Дівчина похилила голову в глибокому роздумі. Престо вичікувально мовчав.

— Не знаю… Може, ви й маєте рацію, — нарешті, сказала вона. — Такі задачі важко вирішити. З одного боку на терезах особисте життя, з другого — інтерес глядачів, ваших поклонників. Не всі можуть бути героями, які здатні пожертвувати своїми інтересами заради інших.

Це вже був виклик. Престо випрямився і прибрав таку позу, яка захопила б Гофмана. Дівчина не дивилась на нього і тому зберегла всю свою серйозність. Тоніо вже зібрався як слід відповісти їй, але дівчина попередила його і вигукнула:

— Але ви зробите це, бо у вас велика душа!

Престо мовчав.

Несподівано дівчина кинулася перед ним на коліна і, ламаючи руки, майже ридаючи, заговорила:

— Принесіть цю жертву! Благаю вас! Престо! Тоніо! Обіцяйте, що ви відмовитесь од свого наміру!

«Розумна жінка, а все-таки психопатка!» подумав Престо. Він посадив дівчину і суворо сказав:

— Вислухайте ж мене, міс. Ви ломитесь у відчинені двері. Ви умовляєте мене не змінювати зовнішності. Але це так само нелогічно, як просити чи вимагати від мене, щоб я завжди виступав в одній і тій же ролі. Маючи намір змінити зовнішність, я зовсім не збираюся відмовитись од своєї професії кіноактора. Тоніо Престо з’явиться тільки в новому вигляді і в нових ролях.

— Але наш колишній, улюблений Престо не існуватиме, — засмучено промовила дівчина і підвелась. — Я зробила що могла. Пробачте за турботи і прощайте, любий, незабутній Престо!

Вона швидко вийшла. Престо схопився з крісла і нервово почав ходити по веранді, високо підкидаючи свої короткі ноги.

«Незабутній! Он як! Наче Престо вже покійник! Неприємний візит! Психопатка! Яке вони мають право втручатися в моє особисте життя?»

Переборовши хвилювання, Престо почав розмірковувати спокійніше. Ця навіжена жінка якось по-новому освітила його творчість. Досі йому здавалося, що все дуже просто. Виняткова зовнішність і талант створили йому репутацію найкращого світового коміка і принесли матеріальний успіх. Він міг перетворювати сміх у долари, і це було чудово. Щоправда, у нього була своя творча драма, про яку не підозрівали його поклонники: в душі він був не комік, а трагік. Парадоксальний трагік, який викликає сміх! Бажання усунути цю суперечність, а також неподілена любов до Люкс і привели його до доктора Цорна. Але Престо ніколи не замислювався над тим, що виконує якусь соціальну роль. Можливо, що він навіть був мимовільним і несвідомим знаряддям у чиїхось руках. Він мусив одвертати глядачів, — а їх справді були мільйони, вся Америка, весь світ, — від сумної дійсності, змушуючи їх не думати про наболілі прокляті питання, забувати злигодні. Глядачі сміялися не тільки в кіно. Цей сміх вони несли в свої халупи і підвали, ділилися ним з іншими, і життя здавалося кращим.

Ще більше він пересвідчився в цьому, згадавши картини, в яких виступав. За винятком класичних трагедій, — уступки капризу знаменитого актора, — всі сценарії розповідали про безтурботне життя багатих людей, причому Престо був у ньому тільки випадковим гостем, або про долю бідняків, які немов чарами перетворювалися в мільйонерів, залишаючи цю саму мрію кожному глядачеві в поношеному костюмі і стоптаних черевиках.