«Хай його чорт візьме! Хто ж кого з нас піймав?» з тривогою думав Пірс.

Джентльмени, що йшли позаду Аріеля, зупинились і з цікавістю спостерігали цю сцену.

— Може, ми пройдемо в мій кабінет? Там зручніше буде поговорити. Ти не голодний, Аріель? Не стомився з дороги? — спитав Пірс, ледве зберігаючи самовладання.

— Містер Пірс! — твердо сказав Аріель, не відповідаючи на запитання. — Я прийшов для того, щоб узнати від вас ось тут, зараз же, про моє походження. Ви повинні дати мені негайно відповідь.

Несподівано для себе звертаючись до Аріеля на «ви», Пірс відповів:

— Вас привезла в Дандарат п’ятнадцять років тому невідома мені людина. Вона не сповістила ні свого імені, ні вашого походження… В школі Дандарата немало таких дітей.

Рука Аріеля стислася ще міцніше, і Пірс раптом відчув, що юнак піднімає його в повітря. У Пірса від жаху похололи руки. Він хотів закричати, але зрозумів, що цим лише погіршить своє становище. Аріель має співучасників, можливо, його супроводжують підкуплені бандити. Аріель понесе його і на волі розправиться з ним. І Пірс міцніше стис ліву руку Аріеля, щоб не відірватися; його голова була біля грудей юнака.

Піднявши Пірса над землею, Аріель непорушно застиг у повітрі й сказав:

— Тепер ми можемо продовжувати розмову, тут нам ніхто не заважатиме. Слухайте ж мене, містер Пірс!

Голос Аріеля був суворий, але в ньому відчувалась якась переривчастість — Пірс був важкий.

Легко сказати «слухайте»! Пірс клацав зубами і з жахом дивився вниз, де жовтів гравій.

— Якщо ви зараз же не розповісте всю правду про мене, я випущу вашу праву руку і почну крутити вас, поки ви не відірветесь і не розіб’єтесь ущент. Чи ви хочете боротися зі мною й тут, у повітрі?

— Скажу… Всю правду скажу, — ледве прохрипів Пірс, втративши від хвилювання голос.

Аріель негайно ж підлетів з Пірсом до вражених Четфілда і Грігга і, важко дихаючи, опустився біля них.

— Містер Грігг… Прошу… записати свідчення цієї людини!

Грігг дістав блокнот, вічне перо, і Пірс ніби простудженим голосом розповів усе, що знав про Аріеля. Він указав і адреси Бодена й Джейн Гальтон.

Аріель пустив руку Пірса і сухо сказав:

— Можете йти. Але пам’ятайте, якщо ви дали брехливі свідчення…

— Абсолютно вірні! — вигукнув, зіщулившись, Пірс. Ноги його тремтіли, і він через силу побіг до будинку подвір’ям.

— Ну, ми виконали нашу обіцянку, Сподіваємося, що й ви виконаєте свою, — сказав Джемс, запитливо глянувши на Аріеля.

— Я також виконаю. Ми їдемо в Америку, — відповів Аріель. — Сестра може приїхати до мене. Я їй напишу.

І вони попрямували до автомобіля.

Четфілд-старший був надзвичайно задоволений індійською знахідкою. План Грігга цілком схвалили глави циркового тресту.

Жодна людина в Америці не повинна знати, що Біной—Бен—Аріель—Аврелій Гальтон — уміє літати. Правда, чутка про нього доходила й до Америки, але над заміткою посміялись, як над газетною вигадкою. В обличчя ж Аріеля ніхто не знав.

Четфілд пояснив юнакові його роль: він не повинен показувати, що вміє літати, але, спритно користуючись цим незвичайним даром, побиватиме всі світові рекорди з бігу, плавання, стрибків через перешкоди, в змаганнях повітряних гімнастів.

Навчання Аріеля під наглядом Грігга і Четфілдів тривало досить довго. Для Аріеля, звичайно, не становило ніяких труднощів долати перешкоди будь-якої висоти, перелітати під куполом цирку з трапеції на трапецію через усю арену.

Складність навчання полягала лише в тому, щоб, як говорив досвідчений Грігг, «не перейти межі фізично можливого для людини». Треба працювати так, щоб публіка бачила щось приголомшуюче, але не неймовірне. Доводилося діяти обережно: під час стрибків, наприклад, у висоту, Аріель повинен був так розраховувати їх, щоб лише на кілька сантиметрів перевищувати світові рекорди.

Четфілди і Грігг подбали, щоб з бігу Аріеля тренували найкращі бігуни. Навчання проводили в безлюдній місцевості. Юнакові показували прийоми різних шкіл бігу, навчали всіх повадок, у присутності ж тренерів примушували імітувати втому, переривчасте дихання.

Щоб підтримувати інтерес серед публіки, в деяких забігах або запливах Аріель повинен був удавати, що видихається, дозволяти суперникам випереджати себе, а потім в останню хвилину першим приходити до фінішу. Словом, він повинен поводитись, як досвідчений картяр, що не відразу показує свою блискучу перевагу.

Циркові номери готувалися в спеціально призначеному для цього пересувному цирку. Четфілд-син особливо цікавився номерами з кіньми: трюками на повному кар’єрі, сальто-мортале. Аріель, звичайно, творив справжні чудеса, і старому Гріггу, на невдоволення молодого Четфілда, весь час доводилося стримувати юнака.

— Це вже занадто! Не робіть четвертих сальто-мортале! — сердито втручався він.

Поки йшла підготовка, Четфілд-син, не шкодуючи трестівських грошей, — усе окупиться сторицею! — розпочав рекламну кампанію, за своїми масштабами незвичайну навіть для Америки.

Ще не бачачи Біноя — «світового чуда, знайденого в нетрях таємничої Індії», американці вже знали про нього і з портретів, уміщених у газетах, журналах, на плакатах і афішах, вивчили його обличчя краще, ніж обличчя президента.

Болільники вже марили ним, усілякими шляхами добивалися його побачити. Завзяті гравці заздалегідь побилися об заклад. Журналісти нагромаджували у пресі гори всіляких сенсаційних повідомлень про наступні виступи «Непереможного».

«Біной Непереможний» — цей титул дістав Аріель авансом, ще не виступаючи. Але він одразу ж заслужив його, як тільки почався його нечуваний тріумф.

Аріель перемагав одного світового чемпіона за одним. Особливо дивним було те, що він встановлював нові світові рекорди з різних видів спорту, його буквально носили на руках — у цих випадках він поспішав надати своєму тілу нормальну вагу.

Безпрограшна гра мала й свої небезпеки Завзяті гравці, програючи, бурчали і говорили про спритний обман. Та й ставили проти Аріеля Біноя все менше, різноманітні парі втратили свою гостроту.

Четфілд і Грігг вирішили, що настав момент вдатися до старого, випробуваного циркового трюку і в такий спосіб ще більше підняти інтерес до змагань: Біною довелося «зазнати» кількох поразок, після яких, звичайно, пішли ще блискучіші перемоги.

Так минав час. Аріель побував майже у всіх найбільших містах Америки. Трест Четфілдів нажив небувалі в історії цирку бариші.

Четфілд-батько в міру успіхів усе пильніше придивлявся до Аріеля і думав: «Ось тепер він уже напевне почне розмову про збільшення гонорару…»

Одначе Четфілд-батько помилився, гадаючи, що юнак заразився духом наживи. Як тільки він почав заробляти великі гроші, з Америки в далекий куточок Індії потекли грошові перекази і посилки. Цього разу не були забуті ні шарфи, ні браслети для Лоліти, ні одяг для Шарада, ні люльки і тютюн для Нізмата. Серед свого тріумфу Аріель ніколи не забував друзів. Зрідка він одержував від них листи, сповнені любові і вдячності. Нізмат одужав. Усі чекають Аріеля. І хлопець не раз готовий був кинути все і летіти до хатини біля баньянових дерев. Допомагав він і бідним цирковим службовцям. Слава і гроші давали Аріелю змогу повністю виявляти справжню людську сердечність.

Якось, вийшовши переможцем з одного з найважчих номерів програми, Аріель, розкланюючись перед публікою, що бурхливо аплодувала йому, з подивом помітив у найближчій до сцени ложі дівчину, яка, склавши на бар’єрі руки, засмучено дивилася на нього. Обличчя дівчини здалося йому знайомим. Так, це була та сама дівчина, яку він бачив під час хвороби, коли потрапив до рук Пірса. Сестра! Невже це його сестра Джейн? Адже він телеграфував їй у Лондон після прибуття в Америку.

Відкланявшись безліч разів, схвильований Аріель пішов у свою кімнату.