Незабаром вияснилося, що відмова колективу од частини заробітної плати ще не рятує становища. Грошей, як і раніш, невистачало. Комітет і правління звернулися до професійних організацій та організацій народного фронту. Підприємство набирало, на невдоволення Гофмана, дедалі ширшого громадського характеру, ставало все більш «лівим», усе більш «червоним». І боротьба загострювалась. Газети писали про фінансовий крах престовського підприємства, потім про те, що його захопили «жидо-масони», ліберали, комуністи, що Престо «продався червоним» і став іграшкою в їх руках. Про фільм писали найнеймовірніші вигадки. Запевняли, що він потрясає всі основи політики і моралі, цивілізації та релігії і мало не загрожує самому існуванню Штатів. Збиралися голоси, які вимагали заборони фільму.

На довершення неприємностей Еллен явно уникала Престо. Вони бачилися тільки в студії. Під різними приводами Еллен відмовлялася повертатись додому з Престо в одному автомобілі, дома зараз же замикалась у своїй кімнаті.

В таких умовах доводилося працювати і закінчувати фільм. І все ж він був закінчений.

Почалося демонстрування фільму на екранах престовських кінотеатрів. Успіх перевершив усі сподівання. Публіка валом валила. Гра нового Престо викликала такий сміх, якому міг би позаздрити і потвора Престо. Але в цьому сміху було щось нове. Це був уже не тваринний, фізіологічний сміх, його скоріше можна було назвати сміхом крізь сльози.

Особливе враження справили на глядачів сцени, в яких брала участь нікому не відома артистка Еллен Кей. Глядачі, які заповнили зал, відчули незвичайну простоту і щирість гри Еллен. І тому захопленню публіки не було меж. Одна літня жінка з великими червоними руками, дивлячись, як управляється Еллен з білизною, голосно вигукнула:

— Одразу видно, що ця артистка вміє прати! І звідки вони таку викопали? Бач, як орудує!

В її устах це була найвища похвала.

Справжнє мистецтво зрозуміле всім. Думка старої трудівниці збігалася з думкою кількох видатних критиків, які прийшли подивитися новий фільм.

— Надзвичайно! — сказав один з них своєму товаришеві по перу. — Де тільки Престо взяв таку артистку? Повірте мені, вона затьмарить собою найяскравіші «зірки» кінематографії.

Престо, Еллен і Гофман сиділи в окремій ложі, уважно спостерігаючи, яке враження справляє картина на глядачів. У тих місцях, коли зал дрижав од сміху або чути було схлипування жінок, схвильованих грою Еллен, вони мимоволі самі поглядали на екран.

— От бачите, — казав Престо, звертаючись до Еллен. — А ви боялися, що зіпсуєте картину.

Гофман курив сигару за сигарою, схвально покректуючи.

Надзвичайний успіх зробив своє. Бариш це бариш, а «гроші не пахнуть», якого б походження вони не були, — так дивилися на речі ще комерсанти стародавнього Риму, що пустили в оборот це прислів’я. Багато підприємців не встояли перед баришами, що їх давав новий фільм, і почали брати його в прокат. Фронт було прорвано. За окремими підприємцями потягнулися компанії, а вслід за ними і великі концерни. Фільм розпочав свій побідоносний похід по Америці і Європі.

Навіть газети ворожого табору не могли не визнати високих якостей сценарію, музики, яку, до речі, написав сам Престо, і майстерності виконання. Новий Престо і Еллен одразу зійшли на небосхил світової кінематографії як зірки першої величини. Але й інші учасники, майже все молодь, вразили своєю грою, і в цьому була безперечна заслуга режисерського таланту Престо.

Пітч був сам не свій від безсилої злоби.

«Треба було озолотити цього спритника Престо, але не випускати його з рук. Хто ж знав?..»

Люкс меланхолійно думала:

«Я, здається, зробила велику дурницю, відштовхнувши Престо. Але хто ж міг подумати?..»

Одного разу Еллен з Престо, Гофманом і двома кіноартистками під’їхала до фешенебельного кінотеатру. Учасників створення престовського кінофільму цікавило, як реагує на нього аристократична публіка Престо з великими труднощами пощастило умовити Еллен поїхати з ним.

В автомобілі Тоніо, скориставшись із того, що кіноартистки були зайняті жвавою розмовою з Гофманом, тихо запитав Еллен:

— Коли ж ви дасте мені відповідь, Еллен?

Вона догадалася, про що її запитує Престо, але нічого не відповіла, тільки губи її затремтіли.

Виходячи з автомобіля, Еллен побачила двох дам у дорогих манто. Вони з гострою цікавістю дивилися на неї.

— Гляньте! Це та, про яку писали газети! Новоз’явлена «зірка» екрана і amante (полюбовниця) Престо, — досить голосно сказала гостроноса дама.

— Так, це вона, — підтвердила повна. 1 вони безцеремонно провели Еллен поглядами.

Еллен смертельно зблідла, немов їй прилюдно дали ляпаса.

Весь кіносеанс вона просиділа нерухомо в глибині ложі, навіть не глянувши на екран. Даремно Престо намагався вивести її із задуми. Поведінка Еллен уже починала турбувати його.

Весь зал бурхливо аплодував, ніби на екрані були живі артисти.

«Невже навіть цей приголомшливий успіх не хвилює її?» занепокоєно подумав Престо.

Не промовивши й слова, Еллен повернулась додому і одразу ж замкнулася в своїй кімнаті. Більше вона не могла стримуватись і дала волю сльозам.

У двері постукали.

«Престо, — подумала Еллен. — Як невчасно! Бідний! Він чекає відповіді. Але що я можу йому сказати?..»

Вона витерла хусткою сльози і відчинила двері.

На порозі стояла місіс Ірвін.

— Вибачте, міс, але я не затримаю вас, — промовила компаньйонка, дивлячись у почервонілі від сліз очі Еллен. Не чекаючи запрошення, вона сіла в крісло і сказала: — Ви плакали, міс. Я бачу це по ваших очах.

— Я й не приховую, — відповіла Еллен.

— Так, вам є чого плакати. За необдумані вчинки, за легковажну поведінку завжди доводиться розплачуватися сльозами, — повчально зауважила місіс Ірвін.

— За які необдумані вчинки, за яку легковажну поведінку? — спитала Еллен, відчуваючи, як кров заливає її щоки, обличчя.

Місіс Ірвін насмішкувато дивилася на неї.

— Годі вам, — суворо сказала компаньйонка. — Переді мною вам нема чого вдавати з себе овечку і пригноблену невинність. Ви прекрасно знаєте, про що йде мова.

— Запевняю вас, що не знаю.

— Справді? — посміхаючись запитала місіс Ірвін. — Тільки ви не знаєте того, про що пишуть усі газети, кричать і говорять на всіх перехрестках, у всіх штатах Північної і Південної Америки?

— Невже ви вірите цьому наклепу? — з обуренням вигукнула Еллен.

Місіс Ірвін знизала плечима:

— Чому ж про мене нічого такого не пишуть? Немає диму без вогню. Але зараз мова йде не про вас, а про мене. Містер Престо обманув мене, втягнув у надзвичайно невигідну для мене справу, запросивши у ваші компаньйонки, а по суті, щоб прикривати моєю присутністю розпусту…

— Ви забуваєтесь, місіс Ірвін! Розмова в такому тоні не може тривати!

— Заспокойтесь! Вона скоро закінчиться, — суворо сказала місіс Ірвін. — Повірте, що мені самій немає ні найменшого задоволення говорити з такою особою, як ви. Я не полюбовниця. Я бідна, але чесна жінка. Честь, добре ім’я — весь мій капітал, усе моє багатство. А я можу втратити його, лишаючись у цьому домі… Я змушена покинути вас.

— І чим швидше ви це зробите, тим краще, — сказала Еллен, відчуваючи, що ще хвилина, і вона не зможе стриматися.

— Про це не турбуйтесь. Я вже звеліла зібрати свої речі і подати автомобіль.

Гордо підвівшись, не подавши руки, навіть не глянувши більше на Еллен, місіс Ірвін велично виплила з кімнати.

Еллен майже непритомна впала на кушетку.

Усе йде добре. Картина має успіх. Підприємство врятоване. Тепер лишилось одне: покінчити з самотністю холостяка.

Престо в піднесеному настрої ходив по кабінету. Він чекав Еллен, яка мала дати відповідь, чи буде вона його дружиною.

Еллен запізнювалась, у нетерпінні він ходив усе швидше.

Та ось, нарешті, в двері постукали. Престо кинувся відчиняти, маючи намір без слів обняти свою наречену. Широко розчинив двері і побачив перед собою містера Баррі — дядька Еллен.