— Яка гидота!

Відкинувшись на подушку, він ніби завмер. Лежав нерухомо, обличчя наче скам’яніло. Тільки зведені брови і часте дихання свідчили про внутрішнє хвилювання і напружену роботу мозку. Минуло вже двадцять хвилин, а він усе ще лежав у тій самій позі.

І раптом, як людина, що розв’язала важке завдання, він ожив і різким рухом простягнув руку до кнопки електричного дзвоника.

— Себастьян! Швидше гарячої води для бриття! Приготуйте костюм! — сказав Тоніо старому слузі, що ввійшов у кімнату, а сам у нічній смугастій піжамі і туфлях на босу ногу попрямував у ванну кімнату, стіни якої були облицьовані рожевим мармуром.

— Не знаєте, міс Еллен встала? — запитав він через відчинені двері, коли Себастьян приніс воду.

— Міс завжди разом з пташками встає, — відповів старик.

«Не змінила своїх звичок», подумав усміхаючись Тоніо і сказав:

— Чудово! Приготуйте швидше кофе на веранді і скажіть Джеффрі, щоб подав машину.

Через кілька хвилин він вибіг на другий поверх, швидко пройшов довгий коридор і уповільнив ходу, наближаючись до кімнати Еллен. Постояв біля дверей, із-за яких чути було спів дівчини, перевів подих, зігнав останні сліди заклопотаності з свого обличчя і постукав.

Еллен відчинила двері. Скісні промені ранкового сонця золотили її волосся і біле плаття.

— Містер Престо! — здивовано, але навіть без тіні незадоволення вигукнула вона. — Що означає цей ранній візит?

— Міс Еллен! — весело відповів Престо. — Ранок чудовий, і мені прийшла в голову думка: чи не прогулятися нам, перш ніж їхати в студію? У нас сьогодні велика робота, найважчі кадри, а ніщо так не освіжає, як ранкове повітря.

Безтурботний, веселий настрій Престо передався і Еллен. Давно вже вона не бачила його таким життєрадісним.

— Чудова думка! — відповіла дівчина посміхаючись.

— Тоді біжімо, поспішаймо! Кофе вже готове, а поки ми снідатимемо, шофер заправить і подасть машину.

Обпікаючись кофе, вони жартували і поводились, мов школярі, які придумали веселу витівку і поспішають виконати свій задум.

З боку під’їзду почувся короткий низький гудок, який сповіщав, що машина прибула.

-Чуєте? — сказав Престо. — Це доля кличе нас. Поспішаймо ж назустріч нашій долі!

Цього ранку поведінка і слова Престо були якісь загадкові.

Незабаром останні будови Голлівуда лишилися позаду. Рівна дорога вела в далечінь. На обрії синіли гори. З обох боків дороги тягнулися плантації. У гіллі дерев щебетали пташки. Чисте каліфорнійське небо розкинулося над родючим краєм. Ранкове повітря було ще свіже і сповнене гіркого запаху трав. Престо і Еллен дихали на повні груди.

— Як гарно! — захоплювалась Еллен і жмурилась у промінні ще низького сонця.

— Так, давно ми з вами не бачили природи, — сказав Престо.

На його обличчі, в його позі відбивалося глибоке задоволення, як у людини, що благополучно перенесла тяжку операцію.

— Пам’ятаєте нашу хатину на березі Ізумрудного озера? — говорив він замріяно. І, весело сміючись і сперечаючись, вони почали згадувати різні випадки.

— Ви були страшенно суворою хазяйкою, — жартував Престо. — Безжалісно виганяли нас із Піпом, коли починали прибирати в кімнаті.

— З чоловіками інакше не можна, — відповіла Еллен. — Вони не розуміють, що заважають.

— З чоловіками! — розсміявся Престо. — А до речі, яка доля другого чоловіка, якого ви виганяли.

Еллен запитально подивилась на Престо.

— Та ви ж мене разом з Піпом виганяли. Що з ним?

— Він у добрих руках, — відповіла Еллен і, зітхнувши, додала: — Я не знала, чи зручно мені переїжджати у ваш будинок із собакою.

— Неодмінно випишемо його! — поспішно вигукнув Престо, помітивши в тоні Еллен нотку суму.

З обох боків дороги замелькали низькі білі кам’яні огорожі плантацій. Саме цвіли апельсинові дерева. Немов лапатий сніг біліли серед густої зелені китиці квітів. Тонкий аромат сповнював повітря.

— Дивіться, скільки флердоранжа заготовлено для наречених! — вигукнув Престо.

В одному місці гілки звисали через огорожу до самісінької дороги.

— Стійте, Джеффрі! — звелів Престо шоферові.

Машина зупинилась Престо вискочив з автомобіля, зірвав кілька гілок і повернувся.

— Їдьмо далі.

Машина рушила Престо подав флердоранж Еллен.

— Приколіть до грудей. А цю китицю до зачіски. Ось так. Одна наречена вже є.

Еллен почервоніла, мимоволі вийняла з сумочки дзеркальце і подивилася в нього. В білому платті, з білим флердоранжем вона й справді була схожа тепер на наречену.

— Бракує тільки фати! — зауважив Престо, милуючись Еллен.

— Ото який сват знайшовся! — сказала Еллен, нахмурившись — За кого ж ви мене сватаєте?

Престо подивився їй прямо в очі, помовчав, нахилив голову і відповів тихо й серйозно.

— За себе.

Еллен зблідла, опустила очі.

— Ваші жарти заходять надто далеко, містер, — суворо промови та вона.

— Це не жарти, — вів далі Престо так само тихо і серйозно. — Міс Еллен! Ви пам’ятаєте, що я вам сказав, коли ви згодилися грати роль героїні? «Ваша доля тепер зв’язана з моєю долею». Чому ж не зробити цей зв’язок ще міцнішим? Кращої дружини мені, далебі, не знайти.

Це було так несподівано, що Еллен, відкинувшись на спинку, здавалося, втратила свідомість. Очі и були заплющені, обличчя ще більше зблідло. Потім губи її затремтіли, і вона прошепотіла, не підводячи очей.

— Я не можу бути вашою дружиною, містер Престо!

— Чому?

— Тому що… Тому що ви знаменитий артист, мільйонер, а я проста і бідна дівчина. У бідних дівчат є своє самолюбство, містер.

— Я знаменитий артист? Я мільйонер? — вигукнув Престо і, знову понизивши голос, сказав: — Справді, я був знаменитим артистом у своєму колишньому існуванні. Але тепер я такий же початківець, нікому не відомий артист, як і ви. Справді, я був мільйонером. Але тепер я такий же бідняк, як і ви Чи знаєте ви, що навіть вілла, в якій ми живемо, заставлена, і нас можуть виселити на вулицю, якщо я в строк не заплачу боргу? Як бачите, ми тепер одне одного варті. Ви варті навіть більше, ніж я. Бо така дівчина, як ви, може розраховувати на кращу партію.

— Я ніколи не вважала, що одруження — це вигідна операція, — палко заперечила вона. — Я не боюся нужди і клопоту.

— Тоді в чому ж справа? Я не подобаюсь вам? Ви не любите мене?

— Ви любите іншу, — ухилилась Еллен од прямої відповіді.

— Ви натякаєте на міс Люкс? — запитав Престо. — Правда, я захоплювався її красою. Але коли узнав її ближче як людину, то переконався, що ми з нею різні люди… Під час свого останнього ділового побачення з нею я сам був вражений тим, що її чарівність зникла для мене. І тоді ж я зрозумів причину цього: ви ввійшли в моє життя.

На щоки Еллен повертався рум’янець.

— Чому саме зараз ви освідчуєтесь? Це так несподівано і начебто несвоєчасно, якщо взяти до уваги…

— Справді, момент може здатися непідхожим. Але саме такий момент — найкраще випробування щирості і сили почуття… Ви знаєте трагедію знаменитих і багатих людей. Ця трагедія полягає в тому, що вони ніколи твердо не знають, чи віддають їм руку і серце з любові, чи через їх славу та гроші. По-справжньому любить той, хто не відмовиться від коханого і в тяжкий час, перед лицем злиднів і жорстокої боротьби за життя, як це й показано в моєму фільмі. Будьте ж такою героїнею не тільки на екрані, але й у житті! Це дасть мені нові сили для боротьби, — закінчив він з щирим почуттям і обережно поклав свою руку на руку Еллен, з хвилюванням чекаючи її відповіді. Вона глибоко зітхнула, помовчала і, нарешті, відповіла:

— Ні в щасті, ні в нещасті я не залишу вас, Престо… якщо тільки ви любите мене.

— А ви? Ви любите мене?

— Я полюбила вас ще там, на березі Ізумрудного озера. Полюбила раніше, ніж узнала, що ви Антоніо Престо!

Престо поцілував її руку і крикнув:

— Джеффрі! В кіностудію! На повну швидкість! Ми й так, здається, запізнилися.

— Заїдьмо спочатку в контору до вашого дядечка, — сказав Престо.