— А ви їй покажіть! — удавано байдуже сказав одного разу Престо. Еллен засоромилась, але Тоніо вів своє: — Ви тільки зробите їй добру послугу. Сподіваюсь, ви не соромитесь того, що вмієте прати білизну?

Престо влучив у ціль.

— Анітрохи, — відповіла вона. — Я вважаю, що ніяка чорна робота не принижує людини. Дозвольте мені! — звернулася Еллен до артистки і взялася за роботу так невимушено, ніби вона була в сторожці на березі Ізумрудного озера.

На щастя, побоювання Престо не виправдались: Еллен не втратила простоти і природності своїх рухів. Токіо, бачачи її роботу, затамував подих, а Гофман, що, не знімаючи, як звичайно, стояв на своєму місці біля апарата, якось крякнув і раптом завзято почав крутити ручку.

«Навіть Гофмана пройняло!» з радістю подумав Престо.

Артисти уважно і трохи здивовано дивилися на Еллен. У студії стало зовсім тихо. Цю напружену тишу порушував тільки сухий тріск апарата. А Еллен, не звертаючи уваги, прала. Коли, нарешті, вона закінчила, Гофман перестав крутити ручку і закричав на всю кіностудію:

— Знайшли! Знайшли, хай йому чорт! Та це ж надзвичайно гарно вийшло!

І артисти, — здебільшого молодь, ще не заражена духом заздрості,— дружно зааплодували. Еллен, сама того не усвідомлюючи, показала всім найбільшу висоту всякого мистецтва — простоту.

І тільки тепер, бачачи несподіваний ефект свого виступу, вона зніяковіла і почервоніла. Всі поздоровляли її, Гофман не міг заспокоїтись. Він тряс Еллен руки і кричав:

— Тепер ми переможемо! Ви природжена…

— Прачка! — додала Еллен.

— Природжена артистка! Повірте мені, старому вовку! Те, що іншим дається з величезними труднощами, роками навчання, вам само йде в руки.

— Це, може, тому, що артисти грають, — заперечила Еллен, — а я навіть не думала про гру.

— Ви жили. Це якраз і треба, — гарячився Гофман. — Чим більше гри, штучності, тим гірше. Ви ж самі не раз чули, як містер Престо просить артистів: «Тільки, будь ласка, не грайте!»

Так Еллен, перш ніж дати свою згоду, стала артисткою за одностайним визнанням усіх, хто бачив її перший виступ.

Але сама вона ще не вірила цьому і сумнівалася.

Повертаючись в автомобілі разом з Престо на його віллу, Еллен довго мовчала. Престо скоса поглядав на неї і теж мовчав. Хай уляжеться перше хвилювання. І тільки проїхавши півдороги, він запитав:

— Ну як?

— А все-таки я не буду артисткою, — відповіла вона.

— Чому?

— Ваш висновок надто поспішний, — сказала Еллен. — Що я робила? Тільки працювала, як завжди. Це кожний може, якщо робить свою звичайну справу. Столяр так само стругав би, землекоп копав би, і у нього це, звичайно, вийшло б краще, ніж у артиста, який уперше береться за рубанок чи лопату. Але ж ваша героїня у фільмі не тільки пере білизну. Вона радіє і страждає, плаче і сміється, розмовляє і мовчить, а це вже не те, що білизну прати. Ні, я не гратиму. Сама осоромлюсь і фільм зіпсую.

— Почасти ви маєте рацію, — сказав Престо, — але тільки почасти. Звичайно, з вами ще доведеться багато працювати. Але ж з артистами, які вперше беруться за рубанок чи лопату, теж треба немало повозитися, щоб, дивлячись на екран, над ними не сміялися професіонали. Головне те, що у вас природжений талант, безперечні задатки. Це я помітив ще біля Ізумрудного озера, коли ви зображали божевілля Офелії. Повірте моїй досвідченості і досвідченості Гофмана, який мав справу з сотнями новачків і вміє оцінити людину з одного руху, з одного жеста.

Еллен усе ще не здавалась і заперечувала:

— Але ж це були тільки мої звичні жести.

— Зрозумійте ж, — перекопував її Престо, — що одна справа прати білизну в хатині сторожа, і зовсім інша — перед апаратом. Найкраща прачка забуває свої звичні рухи, як тільки її починають знімати. Вона або хвилюється, і у неї все летить з рук, або починає прати так, як, їй здається, треба для екрана. І тільки по-справжньому талановиті люди можуть устояти перед цим випробуванням — зйомкою.

В душі Престо ще й сам не був цілком упевнений в Еллен, але вона, безумовно, являла собою дуже підхожий сирий матеріал, обіцяла більше, ніж інші. Невідомим для Еллен лишилося й те, що Престо заздалегідь умовився з Гофманом підтримати, заохотити Еллен, якщо й він визнає, що з неї будуть люди. І Еллен, мабуть, не на жарт зацікавила Гофмана, судячи з того, як щиро, гаряче він сприйняв її перший дебют. Щождо решти артистів, то вони були захоплені не тільки природністю, але й красою, гармонійністю її рухів. Навіть для досвідчених артистів було відкриттям те, що підмітив Престо ще на березі Ізумрудного озера: трудові рухи можуть бути так само красиві і граціозні, як художня пластика, і найхитромудріші вигадки не можуть краще показати красу форм, ліній, динаміку живого людського тіла, ніж ці трудові пози та жести.

Бачачи, що Еллен усе ще вагається, Престо сказав:

— Послухайте, міс Еллен, зовсім недавно ви сказали, що готові зробити все, щоб допомогти мені. І цю допомогу тепер ви можете подати. Ви знаєте, що я переживаю нелегкий час. Більш того, все висить на волоску. На випадок невдачі я розорений, моя кар’єра скінчена. Але в своєму падінні я потягну й інших — усіх, хто зв’язав свою долю з моєю. Адже, починаючи цю справу, я думав не тільки про себе. Про це я казав вам ще в сторожці парку. Не відмовляйтесь, Еллен. Зрозумійте, що і я й Гофман не поведемо вас і себе на провал. В успіху ми зацікавлені так само, як і ви, і ми зробимо все можливе, щоб забезпечити цей успіх. Дайте тільки вашу згоду.

— Якщо справа стоїть так, то я згодна, — здалася, нарешті, Еллен.

Престо, полегшено зітхнувши, вигукнув:

— Давно б так! — І, посміхаючись, докінчив. — Тепер і ваша доля зв’язана з моєю. Разом перемогти або разом прийняти поразку!

Це була велика перемога і перша велика радість, що її зазнав Престо з того часу, як розпочав нерівну боротьбу.

Робота в кіностудії над постановкою набула для нього нового інтересу. Престо був надзвичайно суворим і вимогливим режисером. Заощаджуючи плівку, він не знімав десятки разів один і той же кадр, як це звичайно робилося в Голлівуді. Тільки після нескінченних репетицій, коли гра артистів повністю задовольняла його, Гофман починав зйомку, і рідко який кадр доводилося знімати вдруге. Одну невдачливу молоду артистку Престо довів до сліз, поки не добився того, що хотів. Він сам перевтілювався в усі ролі, показуючи, як треба грати. Хвилювався, сердився, іноді навіть лаяв артистів або у відчаї, знесилений, падав на диван, щоб через кілька хвилин знову взятися за муштрування. На щастя, тепер йому не перешкоджав сміх, який він завжди викликав, коли був потворою. Артисти терпляче переносили все. Вони бачили корисність цієї суворої школи і зростали на очах.

Не робив Престо винятку і для Еллен. З нею Тоніо був суворий не менше, ніж з іншими. На його радість, він не помилився в своїх сподіваннях. Еллен була надзвичайно тямуща. Стало цілком очевидно, що вона чудово справиться з роллю героїні.

Коли ж доходило до зйомок, — артисти були вже у костюмах та гримі, — з’являвся й Престо, теж готовий до зйомки, — він ставав невпізнанний: добродушний, веселий, немовби він прибув не для відповідальної роботи, а для гри в поло. Це відразу піднімало настрій. Більш не було суворого, причепливого вчителя, був веселий учасник гри, і гра розпочиналася.

Крутячи ручку апарата, Гофман ні за одним артистом ніколи не стежив так уважно, як за Престо в його новому вигляді і новій ролі.

Перші враження Гофмана були нечіткі. Нове обличчя проявлялося не зразу, немов на плівці із слабким проявником. Обличчя Престо не мало характерних рис знайомої маски, по якій глядач одразу впізнавав улюблених коміків. Це була не людина-маска, а скоріше — людина маси. Обличчя цієї людини могло нагадати тисячі облич, її старий костюм нічим не відрізнявся од тисяч таких самих старих костюмів безробітних. Але почалася гра, і нове обличчя Престо стало поступово проявлятися. Тоніо вже не був іграшковою потворою, механізованою людиною, яка пасивно приймає на себе удари долі, падає, піднімається і знову падає, викликаючи навіть не жалість, а тільки сміх, мов нежива річ.