У корчмі «Під Мідним Забралом» було малолюдно, бо завсідники – придворні та незалежні лицарі – роз'їхалися шукати яйце дракона.
Почувши від принцеси, що Естер Гільденштерн зникла, Мойсей Соломонович та Берта Петрівна захвилювалися. Вони вже вважали Мгобокбекбе майже своїм сином, а доньку Ісака і Маргарити Гільденштернів майже своєю невісткою, любимою невісткою. А коли почули, що Нетребенько бачив її вчора з людиною, яку прийняв за Мгобокбекбе, дуже здивувалися.
– От я і прийшла запитати: що ви знаєте про народження Бан... кхе, про народження Федора, вашого прийомного сина, і про його родичів, – продовжила Зіночка. – Чи нема у нього брата-близнюка, або просто брата?
Корчмар Мойша, то навіщось надягаючи на конопате обличчя окуляри, то знову нервово їх знімаючи, почав розповідати.
Ні, вони, Роженкранци, не знають, хто справжні батьки Федора, і не знають, чи є в нього брати або сестри. А от що брата-близнюка немає, це знають абсолютно точно, тому що Мойша розмовляв з акушерками, котрі бачили його народження. Федько тоді народився у матері один. Усиновивши Федю, Роженкранци зажадали дізнатися про його походження. У манюнинському сирітському притулку імені королеви Ґарґамели, звідки вони його взяли, їм сказали, що він народився в пологовому будинку міста Манюнинська, і з пологового будинку його перемістили в цей притулок, тим більше що ніяких інших сирітських притулків у королівстві немає. У манюнинський притулок звозяться сироти та підкидьки з усього королівства.
Акушерки пологового будинку (де Федя з'явився на світ) розповіли Роженкранцам, що сімнадцятого березня тисяча дев'ятсот сімдесят другого року до дверей цього медичного закладу підкотив легковий автомобіль, з якого вискочив молодий чоловік, блідий, схвильований. Вбігши в приймальне відділення, він попросив допомогти його вагітній дружині, у якої в машині почалися родові перейми, передчасні, бо вона була тільки на восьмому місяці. Породіллю відразу перенесли в пологове приміщення, а чоловіка, звичайно, туди не пустили. Це зараз чоловікам можна бути присутніми при пологах, а в ті часи чоловіків у пологові будинки строго не пускали. Він залишився чекати зовні, весь час поглядаючи на наручного годинника, ніби кудись поспішав. Його молода дружина швидко та благополучно народила сина. Її перевели в палату, де перебували ще дві молоді мами, а недоношену дитину забрали в інше приміщення. Тут раптом свіжий батько страшенно збудився і почав рватися до пологового будинку. Санітари і лікарі намагалися його затримати, але він прийшов у таке несамовите шаленство, що розкидав тих, хто перегороджував шлях і, як божевільний, заходився метатися пологовим будинком, збиваючи з ніг медперсонал і перекидаючи предмети. Він гарячково смикав і відчиняв усі двері, заглядав у всі приміщення, поки не потрапив до палати, де приходила до тями після пологів його молода дружина. Він кинувся до неї, обхопив її руками, і за кілька митей вони зникли. Так, зникли! Пропали, ніби крізь землю провалилися чи розчинились у повітрі!
– Ну ніхріна собі! – здивувалася принцеса Зіночка.
– Так, батьки нашого Феді таким явно чарівним робом покинули пологовий будинок, а малюк залишився, – продовжив корчмар Мойша. – І все це трапилося так швидко, за лічені хвилини, що акушерки в метушні навіть не встигли розпитати породіллю: хто вона, як кличуть її і чоловіка, як хочуть назвати немовля... Абсолютно нічого про них невідомо. Немовля, хоч і народилося раніше часу, було цілковито здоровим. Персонал пологового будинку чекав, що таємничі батьки повернуться за дитиною, але вони так більше і не з'явилися. Тому малюка стали вважати підкидьком. На честь головного лікаря пологового будинку Федора Руслановича, хлопчика назвали Федором. Дитя прожило в пологовому будинку майже рік, ставши загальним улюбленцем. Але пологовий будинок – це пологовий будинок, і довелося Федю перевести в єдиний заклад для сиріт і підкидьків, звідки ми його взяли в сімдесят четвертому році. На вигляд був такий милий хлопчик, а...
– Дивовижна історія, – сказала Зіночка. – Значить, не виключено, що у Бан... кхе, що у Федора може бути кровний брат, якого ця таємнича пара народила раніше чи пізніше, ніж його, хай і не близнюк, але схожий. Втім, навіть якщо Естер заговорила на вулиці з братом Бан... з братом Федора, прийнявши його за Мгобокбекбе, це не пояснює її зникнення. Ну, заговорила, зрозуміла, що обізналася, вибачилася і пішла далі... А може, вона вже повернулася і сама розповість, де пропадала цілу добу. Побіжу назад до Гільденштернів.
– Будь ласка, принцесо, тримайте і нас у курсі справи. Естер і для нас не чужа людина. Її коханий Мгобокбекбе нам як син. От наш телефон, – попросила Берта Роженкранц, записуючи на папірці цифри.
– Гаразд, – сказала Зіночка і взяла цей папірець...
☼ ☼ ☼
Поки Ісак Гільденштерн та принцеса Зіночка займалися цими розпитуваннями, фермер Наполеон з його працівниками покинули корчму «Під Рятівною Мухою» і поїхали на тракторі з причепом назад на ферму. Натомість туди прийшли інші відомі нам, безцінний читачу, завсідники: маг Акмус, патріарх Іполит Четвертий, касир Грошенятко, а також директор Жорикбурзького краєзнавчого музею Цицерон Дуськін.
Після того як рознощик, який приніс їм пиво, повідомив про зникнення Естер, патріарх помолився за її безпеку, за те, щоб вона не стала жертвою злочину, заявив, що якби всі люди виховувалися в дусі християнства та нудизму, то злочинності було б набагато менше або взагалі не було б. І заходився викладати аргументи на користь нудизму. Зокрема і той, де Господь іменувався найвеличнішим художником, а голе людське тіло – гідним демонстрації шедевром Господньої творчості.
– До речі, щодо художників, – підхопив розмову Дуськін, коли святий отець замовк. – Ми в музеї затіяли нову експозицію, присвячену битві лицаря Аркадія із драконом Інокентієм Карловичем. Вже триста два роки лицарі з драконами не билися, відколи в тисяча шістсот дев'яносто третьому такий собі лицар Георгій Обідоносець убив останнього немовлячого дракона. Я навіть і не сподівався, що стану сучасником такої унікальної події. Нам заздритимуть нащадки, бо не кожному пощастило жити в період битви лицаря з драконом. Така неординарна подія, звичайно, повинна бути представлена в музейній експозиції. Так от, ми вирішили збудувати діораму: на першому плані буде точна об'ємна копія того місця, де це трапилося, камінь до каменю, травинка до травинки, в натуральну величину; ліворуч зяятиме вхід у Гірчичні печери, в якому фігуруватиме муляж дракона; у центрі діорами, верхи на гіппомобілі, всередині якого проглядатиметься муляж сірого в яблуках коня, сидітиме обладунок з опаленням, охолодженням, вогнегасником, парашутом та аквалангами; крізь щілини забрала просвічуватиметься муляж обличчя лицаря; а рукавички стискатимуть телескопічний спис і щит із білим комаром на червоному тлі; а довкола на ґрунті будуть розкидані фрагменти першого експериментального панцира з паровим опаленням; а на задньому плані буде розгонисте мальовниче полотно, пейзаж, що з фотографічною точністю відображатиме каменіанський ландшафт, видимий від Гірчичної печери. Ми вже купили у коваля Нетребенька ті самі обладунки і той самий гіппомобіль; муляжі місцевості, коня, дракона та обличчя лицаря береться виготовити Ігор Слюноплюєв, той, що зробив муляж драконячого яйця; а от живописця, який міг би дуже точно зобразити тамтешній пейзаж, я поки що не знайшов, хоча гроші для оплати вже є.
– Ніхто краще за самого дракона Інокентія Карловича вам Каменіану не намалює, – сказав Джульєт Грошенятко з, як завжди, щетинистим підборіддям. – Цей дракон на тих краєвидах собаку з'їв. У переносному, звісно, сенсі. Він чудовий художник, говорю з усією відповідальністю, бо бачив усі його картини. А пейзажі Каменіани – це взагалі його коник.
– Ух ти! Це чудово! – вигукнув Цицерон Дуськін. – Якщо задник буде розмальований не просто стороннім живописцем, а безпосереднім учасником події, то від цього експозиція набуде ще більшої історичної цінності!
