Коли ці два вершники дещо наблизилися до колгоспу імені патріарха-стахановця, і вже можна було роздивитися, що насадження, які як розлогий комір із зеленувато-бурувато-червонясто-жовтих мережив пристебнулися до Зиґфрідівки, були садом, сонце на мить закрило щось велике, а по­тім убік колгоспу ж поповзла розгониста тінь.

Лицарі під­няли погляди в небо.

Це летів дракон.

Лицарі замилувалися його польотом: га­рне видовище...

 – Стоп, у мене дежа вю: таке відчуття, що це вже було, що я це вже читав, – перебиває Права півкуля.

– Та ніяке не дежа вю! – заперечує півкуля Ліва. – Звичайно, це вже було: і два лицарі, що наближаються до колгоспу, і дракон, що пролітає над ними в цей момент у тім же напрямку... Було, було, було, не далі як вісім частин тому, у частині тридцять п'ятій, тобто щосі тридцять п'ятому за назвою «Єдинорогарський колгосп». Ну, громадянине Авторе, це вже взагалі! Скотитися до таких тупих повторень раніше сказаного... Цього я навіть від тебе не очікував! Виходить, твоя фантазія вичерпалася, і ти можеш лише повторювати те, що придумав і написав раніше. От до чого приводить бажання проковтнути шматок ширший за горло! Замість того щоб із на­стільки куцою фантазією обмежитися повістю, ти замахнувся на епопею, на яку фантазії й не вистачило, от і пішли повтори! Який наочний урок для самовпевнених графоманів!

– Цитьте, півкулі, цитьте! – ображається Автор. – Якщо в країні чимало лицарів і чимало драконів, то немає нічого дивного в тім, що дві пари лицарів побачили в небі двох драконів, у рі­зний час, і в різних місцях. Щоб показати, що ці випадки різні, перелічу відмінності першої ситуації від другої:

а) по-перше, лицарів, які побачили дракона у польоті вісім розділів тому, кликали барон Річард Неголений і герцог Харитон, а цих звуть барон Порфирій і граф Леонід Жвавий;

б) по-друге, колгосп, до якого переміщалися ті лицарі, був єдинорогарським, тобто спеціалізувався на розведенні єдиноро­гів м'ясо-молочних порід; а колгосп, до якого наближаються ці доспіхоносці, грушарський, тобто основною його продукцією є плоди з великого грушевого саду, що розкинувся обабіч села Зиґфрідівки;

в) по-третє, там над лицарями пролетів дракон Щелепенко, а тут пролітає дракон Інокентій Карлович, так-так, добре нам знайомий Інокентій Карлович; якби це летів якийсь інший дракон, я б, напевно, і не став би про це згадувати; але як же я міг проігнорувати аж самого Інокентія Карловича!

г) по-четверте, там дракон, пролітаючи над лицарями у напрямку колгоспу, рухався саме в колгосп, де й приземлився; тут же дракон, Інокентій Карлович, пропурхнувши над яйцешукачами убік ко­лгоспу, прямував зовсім не в колгосп, а в місто Ямитиви­вінвонавониполь, і посадки в колгоспі не робив.

– А що це драконові Інокентію Карловичу в Ямитиви­вінвонавониполі знадобилося? Що він там забув? – заінтригу­валася Ліва.

– Він летів туди на генеральну репетицію концерту в тамте­шній філармонії, – відповідає Автор. – Пам'ятаєте, у День Шля­хетного Мордобою Інокентій Карлович дав у Стайні Опери та Балету, то пак у жорикбурзькому оперному театрі, концерт кла­весинової музики? Пам'ятаєте, добре. Отож, серед глядачів на тім концерті був присутній і ди­ректор Ямитививінвонавони­польскої філармонії, який в той день пере­бував у справах в сто­лиці королівства. Йому дуже сподобався музи­кант-дракон, і він запропонував Інокентію Карловичу дати концерт і в столиці Футилекрюмського герцо­гства. Клавесина у філармонії Ямити­вивінвонавониполя не було, а перевозити цей стародавній інструмент туди з Каменіани далеко й клопітно, тому виріши­ли, що в столи­ці згаданого герцогства цей крилатий маестро музикуватиме не на клавесині, а на роялі в су­проводі си­мфонічного оркестру Ямитививінвонавонипольскої філармонії. Бо хоча цей дракон був формально не профе­сіоналом, а аматором, але, так би мови­ти, музикантом-клаві­шником ши­рокого профілю: піаніст Степан Архипович де Ґран­ґузьє, у яко­го Інокентій Карлович брав уроки музикування, вчив грати його на різних клавішних інструментах, від клавеси­ну до електричних; у тому числі на роялі та органі.

Тож ме­шканець Гірчичної печери став літати в це місто на репетиції. Коли політ Інокентія Карловича побачили барон Порфирій і граф Леонід Жвавий, дракон пряму­вав на останню перед концертом репетицію. Якби ці два лицарі опинилися в Ямитиви­вінвонавониполі, то, напевно, вгледіли б там афіші, котрі пові­домляли, що 26 жовтня 1995 року у вели­кій залі філа­рмонії відбудеться концерт, де у виконанні дракона про­звучать твори для фортепіано з оркестром видатно­го амери­канського композитора Джорджа Ґершвіна: Блюзова рапсодія № 1, Блюзова рапсодія № 2 та Концерт фа мажор.

Джордж Ґершвін, до речі, брав уроки музичної композиції в харків'яни­на Йосипа Мойсейовича Шиллінгера, учнями котро­го були та­кож Ґленн Міллер, Бенні Ґудмен, Томмі Дорсі та інші амери­канські музи­ки-композитори; що той харкі­в`янин до еміграції у США в столичному тоді Ха­ркові працював керівником Українського симфоні­чного оркестру і пропагував джазову музику. Зокрема, складаючи оперу «Порґі та Бесс», Джордж Ґершвін консультувався щодо цього з Йосипом Мойсейовичем. (Чи не тому колискова Клари із цієї опери, всесвітньовідома як “Summertime”, одна з найпопулярніших американських пісень, так схожа мелодією на українську народну колискову «Ой ходить сон коло вікон»?) І ще щодо джазу можна додати, що найперший джазовий музичний колектив на території України та всього СССР було засновано у місті Харкові. Засновником був композитор Юлій Мейтус. І сталося це 29 грудня 1925 року.

– А яке відношення ці подробиці мають до пошуків ви­краденого драконячого яйця? – прискіпується Права півкуля авторського мозку.

– Досить опосередковане, – від­повідає Автор. – Украдене яйце було, так би мовити, рідним небожем дракона Інокентія Карловича. А Інокентій Карлович був виконавцем музики Джорджа Ґершвіна. А Ґершвін був учнем людини з Харкова. А Ха­рків найближчий до Терентопського королівства населений пункт Великого Світу. Тож я вважаю, що маю право в так званому епосі про пошуки викраденого драконячого яйця повідомляти не тільки те, що стосується Терентопії з терентопцями, але й дещо стосовне Харкова з харків'янами. Взагалі, навіть такий відомий літературний авторитет, як О.С. Пушкін, радив (у листі до О.О. Бестужева): «Роман вимагає БАЛАКАНИНИ; висловлюй геть усе». Слово «балаканини», до речі, у цім тексті виділив не я, а сам Пушкін (чоловік праправнучки українського гетьмана Петра Дорошенка, до слова). Звичайно, це й до епосу прийнятне. От я й удаюся до балаканини й висловлювання геть усього, що хоча б навіть віддалено й побічно має відношення до справи.

Забі­гаючи наперед, Автор пові­домляє, що намі­чений концерт від­будеться, дракон матиме там гучний успіх і непо­гано заробить.

– Схоже, через ці нескінчені авторські теревені й коментарі барон Порфирій і граф Леонід Жвавий ніколи не доїдуть до ко­лгоспу! – обурюється Права півкуля.

– Так ви ж самі мене відволікаєте, півкулі, своїми причіп­ками й розпитами! – огризається Автор. – Баста! Зосередимося на лицарях!

☼ ☼ ☼

Після того як барон Порфирій і граф Леонід Жвавий проводили очима дракона, що пролетів над Зиґфрідівкою й зменшився вдалині до невидимої крапки (чи, точніше, не крап­ки, а коми, бо мав хвіст), позаду зазвучав гу­ркіт мотора, стаючи все голосніше й голосніше, із чого випли­вало, що лицарів наздоганяє якийсь механізм із двигуном внутрі­шнього згорян­ня.

Незабаром з'ясувалося, що механізм був чорним мотоци­клом, на якому їхав одягнений у чорний шкіряний комбінезон і чорний же шолом мотоцикліст – таких у нас нині називають байкерами.

Оскільки, по-перше, серед читачів бувають допитливі й цікаві суб'єкти, котрі бажають знати побільше подробиць, зокрема й щодо транспорту, на якім переміщається персонаж; по-друге, навіть явна небилиця набуває риси правди, якщо її обліпити правдоподібними подробицями; а по-третє, дивися, читачу, вищенаведену цитату з Пушкіна; то Автор відразу, щоб одним пострілом убити цих трьох метафоричних зайців, уточнює, що модель цього мотоцикла «Дніпро-11»; виготовлений він у 1985 році на КМЗ, тобто Київському мотоциклетному заводі; у комплекті з коляскою, але даний аксесуар мотоцикліст відгвинтив, віддаючи перевагу двоколісному переміщенню; а колір тобі, читачу, вже відомий.