Біля входу в печеру Інокентій Карлович розгледів гарцюючого вершника, обліпленого металом, зі списом, мечем і щитом. На щиті був намальований білий комар у червоному полі. Якби дракон зараз повернувся до своєї бібліотеки й розкрив II том «Терентопської геральдики» на 48 сторінці, то відразу б довідався, що перед ним лицар із роду Глімпельштейнів, бо білий комар у червоному полі – герб цього лицарського роду. (Автор радить читачеві не плутати лицарів Глімпельштейнів із корчмарями Гільденштернами через те, що їхні прізвища дещо схожі).

– Агов, драконе, це ти, напевно, Іполит Кирилович? Чи Іраклій Карпович? – прозвучав вершник. – Чи як там твоє назвисько?

– Я Інокентій Карлович, пане. Чим можу служити? – чемно поцікавився хазяїн печери, і пазуром посунув окуляри, що трохи сповзли від очей до дзьоба.

– Карлович? Ну це все одне. А я лицар Аркадій з колективу Напівкруглого Столу. Тебе мені й треба, голубе. Чим служити? Ти можеш служити експонатом Королівського зоопарку. Його Величності необхідний для експозиції тверезий дракон. Я за порадою компетентної особи вибрав тебе. Збирай манатки й швендяй за мною.

– Гм! – сказав екскурсовод, складаючи лапи на грудях і зі здивуванням удивляючись у прибульця.

– Давай-давай, не гмикай! Житимеш, як у богині за пазухою, на всьому готовому. Безкоштовні харчі, басейн, ветеринар під боком, щоденне прибирання. Тільки жери, спи та гуляй вольєром. Ну що ще треба? Збирайся, не гай часу та не зволікай.

– А чому ви мені тикаєте, пане? Ми з вами на брудершафт не пили і дітей не хрестили, наскільки я пам'ятаю, – нервово поворухнув пазурами дракон.

– Брудершафт із шорстким гадом? Тьху, мерзота! – гидливо плюнув Аркадій. – Не вистачало, щоб я всяку рептилію на «ви» називав! Може, накажеш ще й реверанси корчити?! Досить базікати, час не жде!

– Експонатом, кажете? У мене інші плани, пане. Прощайте.

Дракон відвернувся, збираючись піти.

– Стояти! Стояти, я сказав! Не буди в мені героя, а то ось він – спис! – лицар підвівся на стременах, потрясаючи озброєнням.

– Ну нічого собі! – здивувався його нахабності гірчичнопечерний екскурсовод.

– Не нунічогособікай, а роби що кажуть, поки я добрий!

– Як? Ви мені погрожуєте?! За яким правом, власне? Прошу негайно звільнити мене від вашої присутності!!

Дракон так обурився, що, здається, злегка почав темніти й совати крильми.

– За правом лицаря Напівкруглого Столу! Як лицар Його Величності, я не потерплю, щоби всяка тварюка качала права й ухилялася від зоопарку Його Величності, короля Жорика Дев'я...

Дракон Інокентій Карлович, поворухнувши пазурами і трохи відкривши рота з гострими зубами, облив нахабу таким холодним поглядом, що спиною Аркадія пробіг мороз. Цей несподіваний мороз був, мабуть, двоєборцем. Бо не обмежився пробіжкою по шкірі, а відразу ж здійснив пірнання. Тобто занурився у глибини лицарського організму. І пірнувши у нутрощі, розплився по органах та членах, так що заціпенілий лицар не міг поворушитися.

Кінь Людовик, наляканий недобрим поглядом дракона, утікав настільки швидко, наскільки дозволяв тягар на спині. Покляклий лицар завмер пам'ятником, бо суглоби начебто спаялися памороззю, і, стукаючи зубами, безпомічно спостерігав крізь щілини забрала зміну ландшафтів...

☼ ☼ ☼

У Жорикбурзі кінь заспокоївся й перейшов на крок, а потім, не відчуваючи керування з боку наїзника, і зовсім зупинився на проспекті Григорія Сковороди.

Повз нього, на щастя Аркадія, проходив дільничний міліціонер Микола Ратиця зі своїм підопічним практикантом Захаром Полуящиковим, курсантом міліцейської школи, котрий був приставлений до Ратиці набиратися досвіду.

У завдання міліціонера входить допомагати громадянам. Побачивши нерухомо застиглого на коні лицаря, дільничний запідозрив, що той потребує допомоги. Взагалі-то цей проспект перебував не на його дільниці (дільниця Ратиці простиралася від східної окраїни Жорикбурга до східних схилів Каменіани, а дана вулиця була західніше, поза межами, повторює Автор, довіреної Ратиці дільниці), але Микола Опанасович не був формалістом, і думав, що людям треба допомагати будь-де, а не тільки на своїй дільниці, і будь-коли, а не тільки в робочий час.

Наблизившись до вершника, дільничний із практикантом, по-перше, відчули характерний запах, а по-друге, помітили, що лицаря б'є озноб, від чого в нього, як то кажуть, зуб на зуб не попадає. (Читач може заперечити, що міліціонери не могли того побачити, бо лицар був від них прихований металом обладунків; навіть обличчя його було сховане за забралом. Начебто так, читачу, але все ж Ратиця з курсантом якось то второпали, чи завдяки досвіду, чи мала місце інтуїція, чи ще щось...) Отже, лицар мав потребу в тім, щоб обмитися й зігрітися.

Такі послуги надаються в лазні.

Громадська лазня імені стахановця Іллі Шнапса розташована неподалік, у Ніздресвистівському провулку. Міліціонери – досвідчений Ратиця й початківець Полуящиков – допомогли закляклому Аркадію туди переміститися.

Звичайно, у читача може виникнути підозра або навіть упевненість, що неприємність, котра сталася з лицарем Аркадієм і котра спричинила запах, що плинув від нього, була наслідком великого переляку. А це дає підставу запідозрити цього доблесного витязя в боягузтві.

Автор відмітає таку ганебну для лицарів Напівкруглого Столу підозру, й нагадує читачеві про вчорашній бенкет у Королівському замку. Автор упевнений, що причиною розладу шлунка з випливаючим із цього запахом стало зовсім не боягузтво, а саме бенкет, точніше та обставина, що Аркадій там, мабуть, ужив продукти й напої, котрі погано сполучаються в шлунку й кишечнику. Твереза людина розуміє, що якщо ти, наприклад, їси солоний огірок, то не варто запивати його свіжим молоком; що ці продукти корисні, але якщо вживати їх окремо. Одначе те, що є ясним для тверезого, може бути мрячним для нетверезого.

Так, Аркадій похолодів від лютого погляду дракона, і кожний би похолодів, зокрема й Автор цих писань, і їхній читач. Але щоб від цього вср... гм... щоб від цього, м'яко кажучи, забруднитися – це вже занадто, подібне припущення плямує честь лицаря Напівкруглого Столу! Ні, напевно саме невдале нетверезе трапезування, а не боягузтво спричинило цей казус, наполягає Автор.

У лазні Аркадій дійсно відмився й зігрівся; а оскільки при цьому закладі була пральня, то і його штани з трусами були випрані й висушені (зрозуміло, крім металевого панцира було й текстильне вбрання, не до голого ж тіла він метал пристібав).

З лазні він вийшов чистим і в набагато кращому гуморі, ніж був туди переміщений. (Якщо читач відвідує лазні, то з власного досвіду знає, що вони не тільки очищують тіло, але благотворно впливають і на душевний стан, покращують настрій). Першим ділом зайшов у найближчу аптеку, купив пігулку фталазолу й відразу, просто в аптеці, проковтнув, запивши люб'язно поданою аптекарем мінералкою; аби уникнути повторного забруднення зсередини одягу. Затим, щоб закріпити непоганий настрій, він з'їздив до корчми «Під Мідним Забралом», де вжив якогось звеселяючого напою. Потім, залишивши Людовика в Непарнокопитому Театрі, повернувся трамваєм до лицарського гуртожитку...