– Повідомите? Відповість? Хіба ви можете розмовляти з людиною, що живе у паралельному світі? – здивувався Кучерявоногий.
– Можу. Справа в тому, що ця нога залишається частиною тіла вчителя, і хоча всі інші частини його тіла живуть в інших вимірах, учитель як і раніше відчуває цю свою кінцівку. Якщо я, наприклад, полоскочу стопу цієї ноги, то Корнелій Костянтинович в інших вимірах засміється від лоскоту, а якщо я вщипну цю ногу, то Корнелій Костянтинович в інших вимірах ойкне від болю. А якщо те побачать люди тих вимірів, то, мабуть, здивуються, що одноногий інвалід сміється й ойкає без видимої причини. Завдяки такому збереженню чутливості я можу за допомогою дотику до ноги передавати вчителеві інформацію. Я використовую для цього азбуку Морзе: короткий дотик означає крапку, довгий – тире. Таким чином, ця нога є як би телеграфом, за допомогою якого можна посилати інформацію в інші виміри. А Корнелій Костянтинович наловчився писати своєю лівою ногою; я йому вкладаю ручку між пальців, підкладаю папір, і він викладає все що хоче в письмовій формі. Так ми й спілкуємося. Корнелій Костянтинович таким чином не тільки повідомляє про життя в паралельному просторі, але й продовжує мене вчити магічним премудростям. Правда, тільки-но, під час прогулянки, трапилось невелике непорозуміння: я дотиком до його коліна дав йому сигнал зупинитися, бо мені приспічило справити малу нужду, а Корнелій Костянтинович, мабуть, не відчув дотику й продовжив рух; а коли я, подзюривши, побачив, що нога зникла, дуже злякався й кинувся шукати. Бо я ж під час прогулянок доглядаю, щоби нога вчителя не напоролася на будь-яку перешкоду, щоби її не вкусила змія чи звір, не подзьобали хижі птахи... Але, слава Богу, усе обійшлося, як ви бачили. Коли Корнелій Костянтинович здійснює прогулянки в тих вимірах, за допомогою милиць, його ліва нога, відповідно, здійснює прогулянки в наших вимірах; не може ж одна нога залишатися нерухливою під час прогулянок усього організму, якщо ця нога не ампутована. Після прогулянки ми із учителем зазвичай спілкуємося, і зараз я повідомлю його про вас і про викрадення драконячого яйця.
Касян Трєзвопьянов роззув ногу вчителя: зняв черевик і шкарпетку; а потім заходився доторкатися пальцями своєї руки до пальців його ноги, як друкарка доторкається до клавіш друкарської машинки. Після того як він припинив топтати пальцями руки ногу Корнелія Костянтиновича, нога поворухнула великим пальцем.
– Це вчитель прохає ручку й папір, – пояснив учень чарівника.
Касян підклав під босу стопу аркуш паперу, а між пальців застромив кулькову авторучку. Нога, упираючись п'ятою, заходилася писати.
Федір з Леонідом нахилилися, намагаючись читати, але кінцівка робила на папері нерозбірливі карлючки, і Федір шепнув колезі:
– Ця ліва нога пише як курка лапою.
– А ви спробуйте писати лівою ногою, та ще наосліп! – устав на захист учителя Трєзвопьянов, чи то здогадавшись, про що один лицар шепоче другому, чи то розчувши цей шепіт. – Корнелій Костянтинович майже рік вчився писати лівою ногою, не бачачи що пише, перш ніж я, принаймні, зміг розбирати його письмена. Навіть зараз я розумію лише відсотків сімдесят ним написаного. Нелегка ця справа – викладати свої думки лівою ногою, та ще коли вона перебуває в інших вимірах.
Нога, перебруднивши папір кульковою ручкою, нарешті припинила рух.
– Подивимося, що вчитель написав, – промурмотав Касян, висмикуючи лист з-під босої стопи.
Хвилини три учень чарівника, насупившись і ворушачи губами, дивився на письмена, потім вимовив:
– Ага. Учитель пише, що в його архіві є пророкування, написане два з половиною сторіччя тому, і там, начебто, говориться про викрадення яйця. Якщо я правильно зрозумів, цей документ перебуває в кабінеті Корнелія Костянтиновича, у зеленій шафі на п'ятій полиці зверху. Почекайте, я сходжу пошукаю.
Трєзвопьянов покинув вітальню, а хвилин за п'ять повернувся з дерев'яним планшетом у руках. На планшеті під склом був шматочок паперу, на якому гарним почерком було написано:
– Так, тут згадується й драконяче яйце, і викрадення, і якийсь злодій, але загальний зміст незрозумілий. Якісь уривки фраз, – зауважив граф Леонід Кучерявоногий, пробігши очима текст. – Чи можете ви доповнити цю інформацію? Що це значить?
– Кхе. Чесно кажучи, я сам цей документ бачу вперше, учитель мені його не показував, – відповідав учень мага. – Зараз уточню в самого Корнелія Костянтиновича.
Він знову заходився танцювати пальцями руки по пальцях ноги чарівника.
Лицар Федір у цей час вирішив глянути на «зріз» автономної кінцівки. Він очікував побачити в торці стегна круглий торець кістки й червону м'якоть м'язів, але замість цього його погляд занурився в нескінченно глибоку космічну чорність, начебто він дивився не на «зріз» чарівної ноги, а в ілюмінатор космічного корабля, що борознить простори всесвіту. Всесвіту без зірок і інших космічних об'єктів.
Тим часом нога знову стала писати, на новому аркуші, підкладеному Касяном. Цього разу кінцівка писала довше й забруднила більший простір паперу.
Трєзвопьянов, втупившись очима в карлючки, вже хвилин сім ворушив чолом, задумливо потирав щоки, мацав губу й, нарешті, видав що зрозумів:
– Ага. Учитель пише, що це лише один з дев'яти фрагментів написаного його предком, магом Гектором Манюнею, пророцтва. Де перебувають решта вісім фрагментів, учитель не знає, він їх ніколи не бачив, тому нічого не може додати до того, що ви прочитали.
– Ті незрозумілі уривки рядків, що ми прочитали, навряд чи поможуть нам розшукати драконяче яйце, – знизав плечима лицар Федір.
– Якби над цим фрагментом почаклував досвідчений і талановитий ясновидець, може, він і зміг би відновити весь текст пророцтва, – продовжив учень мага, – але я, на жаль, такими здібностями не володію, та й учитель займався іншими галузями магії. До речі, он на стіні портрет мага Гектора Манюні, що написав це пророцтво. Ця картина написана Леонардо Ґудзиком – придворним живописцем Жорика Четвертого. Цей предок мого вчителя значився придворним чарівником короля.
Полотно в гарній рамі, що висіло на стіні, відображало веселого чоловіка в напудреній перуці, рожевому в червоний горошок жустокорі з мереживним жабо... Дата під підписом Леонарда Ґудзика свідчила, що портрет написаний 1747-го року...
(– Ну от, знову портрет Гектора Манюні, написаний Леонардо Ґудзиком тисяча сімсот сорок сьомого року! – вигукує Ліва півкуля авторського мозку. – Такий же точно портрет був і в особнячку Микити Альбертовича Манюні, що на вулиці Гомеричній в Апчхиграді; і в Люзримямському замку Євгенії Хомівни Манюні, що біля селища Дотепна Кучма, як зараз пам'ятаю. Виходить, Леонардо Ґудзик написав тисяча сімсот сорок сьомого року не один портрет Гектора Манюні, а як мінімум три.
– Ні, Леонардо Ґудзик написав лише один портрет Гектора Манюні, – заперечує Автор.
– А, виходить, хтось зробив копії з картини Леонарда Ґудзика, – припускає півкуля Права.
– Ні, копій ніхто не робив, – заперечує Автор.
– Як же не робив, якщо Леонардо Ґудзик написав один такий портрет, а тепер таких портретів три! – дивуються дуетом обидві півкулі.
– Не три, а набагато, набагато більше, – заперечує Автор. – Усі портрети Гектора Манюні пензля Леонардо Ґудзика, які вже згадувалися й ще будуть згадуватися, є не копіями, а оригіналами, хоча Ґудзик написав лише один портрет Манюні.
– Але цього не може бути! – кричить Ліва півкуля.
– Цього не могло би бути, якби в Терентопськім королівстві не існувало магії, – заперечує Автор. – Але розгадки цього парадокса читач довідається пізніше, за кілька розділів, а конкретно в щосі п'ятдесят третьому за назвою «Народження уколошканого».)
– Той паралельний світ, де живе тепер учитель, за виключенням, звичайно, його лівої ноги, у чомусь схожий на Великий Світ, а в чомусь інший. Аби їх не плутати, ми з учителем простір за Державними Дверима називаємо Великий Світ номер один, а простір, де живе тепер учитель – Великий Світ номер два, – розповідав далі Трєзвопьянов. – Учитель пише мені лівою ногою всяку інформацію про існування того номера два, про його історію й сучасність, про культуру й звичаї та багато іншого. Я складаю в папки всі писання лівої ноги про той паралельний світ, і таких папок набралося вже тридцять вісім, хоч багатотомник видавай. Не все написане я розібрав, але в основному... От учора, наприклад, учитель написав про великий морський бій, який був тамтешнього тисяча вісімсот сьомого року на просторах тамтешнього Тихого океану. Бій між військовими флотами Циганської імперії й Сполучених Штатів Монголії. Тодішні кораблі в них, як і у Великому Світі номер один тисяча вісімсот сьомого року, були вітрильниками. Якщо вам це цікаво, то можу почитати вголос те, що розібрав з написаного.
