«Популярний столичний співак, автор-виконавець Еміль Хахашкін, якого шанувальники називають "яскравим метеором терентопської естради", у "співавторстві" з покійними поетами О.С. Пушкіним і Т.Г. Шевченком, у яких він запозичив букви, і покійними композиторами В.А. Моцартом і Л.В. Бетховеном, у яких він запозичив ноти, склав перший рядок майбутньої пісні "Я від тебе не відв'яжуся". 22-го серпня в столичному нічному клубі "Супервідтяг" відбулася презентація нової аудіокасети Е. Хахашкіна, у яку ввійшли перший рядок пісні "Я від тебе не відв'яжуся" і 29 реміксів на цей рядок. На прес-конференції в рамках презентації Е. Хахашкін поділився з журналістами спогадами про творчі муки, у яких народжувався цей рядок. Особливо довгі творчі муки артист пережив у період написання букви "ж" і ноти "ля-бемоль". Наприкінці презентації відбувся концерт: Еміль Хахашкін проспівав перший рядок майбутньої пісні "Я від тебе не відв'яжуся" і двадцять шість реміксів на цей рядок. Він би проспівав також двадцять сьомий, двадцять восьмий і двадцять дев'ятий ремікси, якби не легкі тілесні ушкодження, які йому нанесли з лементами "Та відв'яжися!" слухачі, трохи стомлені попередніми двадцятьма шістьома варіантами.

Еміль Хахашкін погрожує протягом найближчих місяців скласти другий рядок пісні "Я від тебе не відв'яжуся" і 37 реміксів на цей другий рядок. Шанувальники Еміля з нетерпінням чекають, коли кумир порадує їх цим новим проявом свого естрадного метеоризму!»

Втім, жителів Лос-Кобиляк цей співучий метеор не мучив реміксами, а проспівав пісні дореміксового періоду. Може, причиною тому – легкі тілесні ушкодження, отримані на презентації.

Потім виступила група «Переґрінус Тіс», названа так по імені головного героя повісті Е.Т.А. Гофмана «Володар бліх». Це був важкий метал. Можливо, чавун.

Останньою виступала група «Чавунні шнурки», із творчістю якої читач уже трохи знайомий. (У щосі тридцять першому з назвою «День Шляхетного Мордобою» представлений текст однієї з її композицій, нагадує про всяк випадок читачеві Автор). Хоча в назві цього колективу й присутній чавун, ця рок-музика не належала до категорії важкого металу. Це був скоріше арт-рок.

(До речі, щодо рок-музики. Найперший у СССР рок-сейшн відбувся у Харкові, на сцені Харківського клубу залізничників. Кілька харківських рок-груп виступили там 1 січня 1966 року. У тому ж році у Харкові було випущено перший номер журналу «Біт-Ехо», найпершого в СССР періодичного видання про рок-музику. Зрозуміло, це був самвидав, а не офіційна преса.)

Концерт селян не розчарував, тому що на безриб'я й рак риба.

(Написавши тут народну приказку «на безриб'я й рак риба», Автор Терентопських хронік, тобто твій, безцінний читачу, покірний слуга, раптом згадав анекдот про раки в кулінарному аспекті. Цей анекдот письменник Грицько Основ'яненко почув у рідному Харкові, і 30 жовтня 1840 року виклав у листі до російського літератора Федора Олексійовича Коні. Ось цей анекдот (цитата з того листа):

«Пан, у всьому вибагливий, навесні, коли показалися перші раки, отримавши їх живих, наказав куховарці зварити і відразу подати собі, але оскільки раків було небагато, так він і підтвердив, щоби вона не сміла з'їсти жодного, що він дізнається і суворо покарає. Кухарка зварила та принесла. Пану здалося, що раків уже менше.

"Ти, каналіє, з'їла їх половину!" – закричав він із серцем.

"Батюшко, Іване Івановичу! – заволала вона жалісно. – Та якщо я хоч один рак з'їла, то щоб я перед твоєю милістю сама раком стала"».)

Зазвичай між рок-музикантами й так званою попсою відносини не дуже дружні. Зазвичай рокери на попсовиків дивляться зверхньо й ледве чи не зі зневагою, вважаючи їх комерсантами-халтурниками, а не творцями справжнього мистецтва. І все-таки Пасмо, знаючи смаки своїх односільчан і бажаючи, щоб задоволення від концерту дістали не тільки цінителі року, яких там була меншина, але й більшість, що цінує попсу, переступивши через свою, так би мовити, музичну бридливість, запросив взяти участь і явно попсових Цецилію й Еміля Хахашкіна. Ті з радістю погодилися, тому що концерт був не благодійним, а за гроші, тобто селяни на нього купували квитки.

Коли вже Автор торкнувся теми терентопського, так би мовити, шоу-бізнесу, він згадає ще одного жорикбурзього співака, унікального співака на ймення Садко Акордов. Цей виконавець не брав участі у даному концерті (та й не міг брати участі, як читач побачить згодом), але оскільки особистість ця по-своєму досить дивна, то Автор не може не звернути на нього уваги безцінного читача.

Це один із найпопулярніших (якщо не у всьому королівстві, то в його столиці) співаків, тому що щотижня в пресі про нього щось повідомляється, чим не можуть похвастатися багато інших музикантів. У чому секрет такої популярності? Автор негайно відкриває тобі, читачу, цю таємницю. Так, Садко Акордов є одним з найпопулярніших столичних співаків. А між тим цього Садка Акордова взагалі не існує! Тебе, мабуть, це здивує, читачу. Ти, можливо, вигукнеш: «Та як може бути популярним той, кого не існує?!» (Зрозуміло, це не стосується популярних персонажів книг, фільмів і так далі, придуманих письменниками та іншими творцями). І проте, популярність цього співака існує, а самого співака не існує. Не існує не в тому смислі, що він уже помер, а в тому смислі, що навіть і не народився.

Садка Акордова придумав продюсер Прокопій Макуха. Цей терентопський продюсер, що займається, крім продюсування неіснуючого співака, оптовим продажем вовни, почитавши бульварну пресу з Великого Світу, дійшов висновку, що ніщо так не популяризує артиста, як пов'язані з ним скандали. Чим скандальніше артист, тим більше про нього пише преса, чим більше про нього пише преса, тим він більш відомий широким масам, тим більше народу ним цікавиться, а отже, тим більше він і популярний.

І Прокопій Макуха вирішив провести експеримент: «розкрутити» неіснуючого артиста шляхом публікації про нього скандальних матеріалів. І, придумавши ім'я «Садко Акордов», став складати скандальні статті й оплачувати їхні публікації в пресі.

У першій статті, наприклад, розповідалося, що співак Садко Акордов похабно осквернив чучело єдинорога в Жорикбурзькому краєзнавчому музеї. У другій статті було спростування: мовляв, повідомлення про те, що співак Садко Акордов похабно осквернив у краєзнавчому музеї чучело єдинорога, – мерзенна інсинуація; у дійсності співак Садко Акордов чучело не оскверняв, у дійсності співак Садко Акордов осквернив усього лише екскурсовода верхи на чучелі... І так далі...

Перші публікації викликали в читачів плечипотискання: мовляв, який-такий співак Акордов, не бачили, не чули... Але поступово скандали, що не припинялися навколо його імені, зацікавили публіку, читачі стали з нетерпінням чекати нових повідомлень про його скандальні витівки. Спілкування багатьох людей у столиці стало починатися зі слів: «А ви читали, що допіру знову утнув співак Акордов?».

Популярність цього скандаліста зростала, як сніжний ком. З'явився навіть фан-клуб Садка Акордова. Члени цього клубу вирізали всі публікації про нього з газет та журналів і заучували напам'ять хронологію його скандалів. За підсумками опитування читачів журналом «Побиття байдиків», співак Садко Акордов увійшов у п'ятірку найпопулярніших музикантів за 1994 рік. І це при тому, що його ніхто не бачив і не чув!

Публіка жадала побачити цю знамениту людину.

І побачила.

У травні 1995 року газета «Тю!» опублікувала зображення цього співака. Зображення було фотомонтажем, який зварганив продюсер Макуха: він узяв кілька світлин естрадних зірок Великого Сіту, з однієї фотографії вирізав ніс одного артиста, з іншої – очі іншого, із третьої – вуха третього і т.д. Із цих фрагментів склав «фоторобот» неіснуючого скандаліста. Після тієї публікації в газеті «Тю!» деякі комерсанти, що бажали поживитися на популярності Акордова, стали випускати й продавати футболки, сумки й усякі сувеніри з його зображенням, що ще більш підвищило його популярність.