Мовляв, десь за годину, чи може й менше, після того як припинилася несподівана злива, коли чарівник у своєму невеликому особняку на південній окраїні Жорикбурга конспектував давньоірландський трактат із магії друїдів, який йому на час позичив колега Гліб Цвях, за вікном почулося торохкотіння мотора. Виявилося, що це дільничний міліціонер Микола Ратиця привіз до Акмуса в колясці свого мотоцикла слідчого, полковника Варлаама Оникійовича Папірусюка. Тобто дільничним Ратиця служив не в тому районі, де особняк чудотворця-авіатора, а в тому, де викрали драконяче яйце. А в Акмуса дільничним був такий собі Конан Цукерка, рідна сестра якого замужем за лицарем Аркадієм з колективу Напівкруглого Столу.

Худий, кощавий, голомозий, з гачкуватим носом, схожий на казкового Кощія Безсмертного й тому страшнуватий слідчий повідомив магові, що з Каменіани якимось зловмисником учора було викрадено драконяче яйце, що він, Папірусюк, розслідує цей злочин, і що в зв'язку з розслідуванням йому треба терміново переміститися до Жабенятинська, щоб допитати там якихось ченців, і що швидкісне переміщення можливе за допомогою літака, а літак є тільки в Акмуса. При цьому Папірусюк показав чарівникові сторінку свого блокнота, де було написано, що слідчий веде справу, пов'язану з державною безпекою, тому всі громадяни зобов'язані йому максимально сприяти; а під тим рукописним текстом перебували підпис государя, короля Жорика Дев'ятого, і Крилатий Равлик.

(– Який ще равлик? – запитує Права мозкова півкуля Автора. – Там була відтиснута державна печатка, як зараз пам'ятаю!

– Яка ж ти в мене некмітлива, – докоряє своїй півкулі Автор. – На державній печатці зображений державний герб, а на державному гербі – Крилатий Равлик, черевоногий молюск, зі спіральної мушлі якого стирчать два крила начебто пташині.

– І що означає ця алегорія? – продовжує розпити вміст черепа.

– Цю тваринку у тисяча п'ятсот дев'яностому році придумав для герба перший терентопський король Мирополк Романтик (у природі, безумовно, летючих равликів не існує), після того як він, начитавшись лицарських романів, привезених ним із мандрівки до Західної Європи, зі свого давньоруського князівства зробив лицарське королівство за книжковими зразками, а себе з категорії князів перевів до категорії королів. Равлик символізує відчуженість від суєтності, адже ніхто не бачив, щоб равлики метушилися, а крила символізують прагнення до піднесеного. А в сумі: равлик плюс крила – відчуженість від суєтності плюс прагнення до піднесеного – мають означати романтику.

– Ніколи б не подумав, що романтику можна ототожнювати з молюском, нехай навіть і пернатим, – гмикнула півкуля Ліва.

– А тебе ніхто не питає, – буркоче Автор. – В одній урочистій промові, присвяченій якомусь державному святу, король Жорик Сьомий назвав цього Крилатого Равлика «нашим національним Пегасом, котрий ніколи не спотикається». Що правда, то правда – равлики не спотикаються. За розпорядженням того ж Жорика Сьомого на Мирополківському майдані у Великих Дрібках був установлений пам'ятник Крилатому Равликові, виготовлений знаменитим терентопським скульптором Ієронімом Вносіколупайченком.)

Після ознайомлення з підписаним королем і завіреним печаткою текстом, магові Акмусу, як громадянинові й патріотові, не залишалося нічого іншого, ніж летіти зі слідчим до Жабенятинська.

Поруч із симпатичним особнячком чудотворця був споруджений ангар із листів шиферу – помешкання літака, а далі простирався порослий споришем пустир, що працював аеродромом. І хоча в цім ділі пустир був формально аматором, справлявся не гірше за професіонала. Тобто злети й посадки відбувалися без проблем.

Чарівник перемінив домашній халат на стару, але ще міцну шкіряну авіаторську куртку, від початку чорну, але від великих потертостей переважно руду, і аналогічний авіаторський же шолом фасону 40-х років XX століття, які він купив при нагоді на барахолці в Харкові. Відімкнув і відкрив великі двері ангару та викотив з нього свого однокрилого красеня-літака, у чому йому допомогли Ратиця з Папірусюком.

Автор від себе додасть подробицю, про яку не говорив Акмус слухачам у корчмі, розповідаючи цю історію. При вищезгаданих діях льотчик неголосно наспівував совєтсько-російську авіаторську пісню, що він її колись почув у Великому Світі, конкретно – у Харкові. Мабуть, він цю пісню чи то не розчув тоді як належить, чи то його підвела пам'ять, тільки замість

він співав:

Літак був одномісним. У Великому Світі під час війни під крила таких машин могли підвішувати бомби. Під єдиним крилом цього рожевого в червоний горошок екземпляра замість бомби Акмус підвісив контейнер для перевезення в провінцію столичної преси та іншого малогабаритного багажу, що за ті перевезення маг отримував грошові винагороди, котрі дозволяли йому частково компенсувати затрати на паливо. (Ще одна, крім забарвлення, відсебенька, яку дозволив собі чарівний авіатор. Втім, виготовлений Нетребеньком контейнер формою нагадував велику авіабомбу, щоб, по-перше, не виглядати чужорідним для авіації аксесуаром, а по-друге, така обтічна фігура менш піддана супротиву повітря, ніж, наприклад, кубічна коробка.)

Тепер же в цю порожнину замість багажу був поміщений пасажир – слідчий Папірусюк, – якому довелося так скорчитися, що вуха опинилися поміж колінами. Добре, що Варлаам Оникійович був худеньким.

– От ви б, панотче, туди б ніколи не втиснулися, – зауважив Акмус, звертаючись до Іполита Четвертого.

В ще одній популярній у свій час совєтсько-російській пісні звучало:

У даному випадку правдивішим був би інший варіант:

Помістивши ся у кабіну, Акмус промовив заклинання, крикнув сусідській козі, що паслася на пустирі: «Від гвинта!» (не тому що вона дійсно заважала або їй загрожував гвинт, ні, вона була в сторонці, а просто для підтримки старої авіаторської традиції); і пропелер, закрутившись, поволік рожеву в червоний горошок однокрилу машину пустирем вперед і нагору.

При зльоті було вчинене дрібне ненавмисне шкідництво: літальний апарат зачепив колесами (тобто, як справжній льотчик, Акмус використовував слово «шасі») білизняну мотузку, котру недоречно натягнула на краєчку пустиря між двома досить далеко одне від одного зростаючими тополями сусідка, знаючи, що сьогодні маг нікуди летіти не збирався. Мотузка зірвалася, і ціла зграя кальсон, наволочок, бюстгальтерів та трусів кинулася за веснянкуватим ватажком-літаком, біла, як гроно прапорів капітуляції.

Прощально помахуючи сусідськими підштаниками землі, яка віддаляється, та дільничному Ратиці, що там сідає на мотоцикла, літак набирав висоту.

Ту нелітну погоду, котра гуркотала й шпурляла воду в першій половині дня, вітер уволік на захід – до Великих Дрібок і далі; і протягом руху до Жабенятинська, що на схід (точніше – північний схід) від столиці, небо було ідеальним для польоту.