Вакула Охрімович був класним механіком, але електронно-комп'ютерні хитромудрості заганяли в глухий кут навіть його. Потерпівши поразку в боротьбі за розуміння електронних складностей, Нетребенько викинув з «Тойоти» мудровану закордонну начинку й нашпигував машину простою і знайомою начинкою від «Запорожця». Дизайн залишився від «Тойоти», але їздило це чудо техніки як «Запорожець». Тому японські туристи у поїздці до Каменіани здивовано закидали брови: така знайома «Тойота» працювала так незнайомо... (Так що по суті ця машина хоч і виглядала повноцінною, внутрішньо була деякою мірою все ж гібридом).
А от двоколісний мототранспорт – мотоцикли, мопеди й моторолери (або, як тепер кажуть, скутери) – на відміну від чотириколісного проходив крізь Державні Двері без розчленовування (виняток – мотоцикли з колясками). Тому таких механічних прибульців з Великого Світу було більше, ніж автомобілів. Проте й серед двоколісних предметів з моторами в королівстві були присутні саморобки й гібриди.
Льюїс Керролл у своїй казці «Помста Бруно» похвалився: «Як відомо, я досить обізнаний щодо природознавства (наприклад, я завжди можу з першого погляду відрізнити курчат від кошенят)». Автор Терентопських хронік, тобто твій, безцінний читачу, покірний слуга, перефразуючи Керролла, вихваляється: я настільки добре розуміюся на транспортних засобах, що навіть можу, не вагаючись та не зазираючи у відповідні довідники, з першого ж погляду відрізнити мотоцикл від трамвая.
Громадський автомобільний транспорт представляли таксомотори й автобуси, що були здебільшого гібридами. У столичному таксопарку було 17 машин, а в автобусному – 22. Звичайно, автомобільний транспорт був не тільки в столиці, але й в інших містах країни. У Великих Дрібках крім того був транспорт автомобільно-електричний, а саме тролейбуси, числом 9 штук.
Наведені цифри, звичайно, не великі. Але треба враховувати, що й міста в підпільнім королівстві невеличкі, і дуже поступаються за розмірами і народонаселенням мегаполісам Великого Світу. Кількість жителів у всіх сімнадцяти містах Терентопії в сумі не набагато більша, чим в одному Харкові. (Автор постійно порівнює Терентопське королівство саме з Харковом, тому що це найближчий, повторює Автор, до входу в королівство населений пункт Великого Світу). До того ж ці цифри відносяться саме до осені 1995 року, а тепер, коли минули роки, ба навіть десятиліття, кількість транспортних засобів у Терентопії значно більша, ніж тоді (як і у нас).
До речі, автомобільні катастрофи й взагалі події з летальним наслідком і травматизмом з вини транспорту в Терентопії зведені до мінімуму. Такі випадки в королівстві – велика рідкість, у той час як у нас у Великому Світі кількість жертв автотранспорту щорічно обчислюється мільйонами загиблих і покалічених. Таке, можна сказати, щастя підпільної країни пов'язане не тільки зі значно меншою, ніж у Великім Світі, щільністю моторно-колісної машинерії, але й зі значним законодавчим обмеженням її жвавості. У межах населених пунктів там заборонено гасати зі швидкістю більш 23 кілометрів на годину, а на решті території – швидше 38 кілометрів на годину.
Бо в Терентопії певні, що людські (і не тільки) життя важливіші за швидке переміщення. Це в нас, у Великому Світі, на жаль, багато хто вважають навпаки, тому тут маси людських жертв щорічно приносяться на вівтар можливості для будь-якого умовного Васька Пупченка скоріше переміститися з точки А в точку Б. Тобто в Терентопії швидкість – це ніщо, а життя – це все; а в нас, на жаль, швидкість – це все, а життя – ніщо, судячи з того як щедро другим жертвують заради першого, уникаючи значного обмеження спритності механічних колісниць.
У детективно-фантастичному романі «Великі пожежі», написаному в 1927 році спільно двадцятьма п'ятьма відомими совєтськими письменниками, читаємо: «Автомобіль понісся ще швидше. Берлога тривожно глянув на супутника й хотів сказати, що за правилами міського руху швидкість понад п'ятнадцяти кілометрів у межах міста забороняється, але не встигнув». Як бачимо, і у Великому Світі у свій час адекватно ставилися до безпеки пішоходів, забороняючи автомобілям гасати швидше 15 км на годину. А тепер, на жаль, на безпеку, можна сказати, плюють...
– Знову замість забавних теревенів ти скотився, громадянине Авторе, у нудотну моралізаторську проповідь, – критикує Ліва півкуля авторського мозку.
– Саме так, – погоджується з сусідом по черепу Права.
– На жаль, бувають у мене такі припадки, – погоджується Автор. – Ну, нехай безцінний читач потерпить і вибачить.
– Але зізнайся, – каже Права півкуля, – що у тебе самого щодо цього подвійні стандарти. Коли ти пішохід, то тебе лякає і обурює швидкість транспорту, а коли ти пасажир, то тобі хочеться, аби транспорт якнайшвидше доставив тебе в потрібне місце.
– Зізнаюся, – зітхає Автор.
– У мене є питання щодо зародження автомобілізму в Терентопії, – вимовляє Ліва.
– Став. Постараюся відповісти, – киває Автор. – Адже таке питання може виникнути і в читача.
– Ти тут повідомив, що першим автомобілем у королівстві вважається механічний віз, створений у тисяча вісімсот дев'яносто дев'ятому році якимось Патрикеєм Стрибунцем. А в попередньому щосі «Функціонування слідчого» ти сповістив читача, що монахи з монастиря святого мученика Святозавра, обдивляючи пам'ятки Каменіани, оглянули, крім іншого, і (цитую) «руїни прадавнього автомобіля на вершині Причесаного пагорба». Слово «прадавній» зазвичай означає те, чому вже сотні або тисячі років. Це наводить на думку, що автомобіль, чиї руїни чомусь виявилися на вершині, був давнішим, ніж виріб винахідника Стрибунця. Тут явна невідповідність. Бо виходить, що автомобіль Стрибунця був не першим.
– Еее... – замислюється Автор. – Гм, дійсно, невідповідність. Але, на жаль, я не можу щодо цього внести ясність. Нічого не знаю про машину на вершині, коли і як вона туди потрапила. Так що прошу вибачення у вас, півкулі, і в тебе, читачу, але я безсилий прояснити цю обставину.
Щодо водного.
Як Автор казав на початку книги, Терентопія не розпещена численністю і повноводістю річок. Тому тут, як і на сусідній Харківщині, судноплавства практично не було. У прибережних жителів були човники, але не більше за те.
В 60-ті роки XX століття кілька ентузіастів придбали у Великому Світі водні мотори й назвали свої «вутлі човни» моторними катерами. Але оскільки від русалок і розмовляючих водних тварин стали надходити скарги, мовляв, жахливі моторні гвинти загрожують їхньому здоров'ю й навіть життю, то король Жорик Восьмий заборонив моторки, і човнярам довелося повернутися до старих добрих патріархальних весел.
До водного виду транспорту можна зарахувати й пороми, які там, де немає мостів, допомагають людям переміститися на протилежний берег.
В останні роки керівники турагентства «Рятівна Бджола» мріють про будування прогулянкової яхти під вітрилами, на якій можна було б катати групи туристів Струмищем й Замийкою. Для чого подекуди доведеться поглибити дно, щоб яхта не сідала на мілини. Але поки це тільки прожекти.
Щодо повітряного.
Громадського повітряного транспорту, що перевозить групи громадян і вагомі вантажі, у королівстві не було й немає. Зате індивідуальний повітряний транспорт там був з незапам'ятних часів. Але ним уміли користуватися тільки феї. Цим транспортом були ступи (як у фольклорної баби Яги), щітки (як у Маргарити з роману Булгакова), парубки (як у панночки Гоголя) та решта підручних об'єктів. Безкрилою левітацією там нікого не здивуєш.
До речі, панночка у повісті «Вій» літала не тільки верхи на філософі Хомі Брутові, але й у труні. Теоретично, і терентопські феї могли б літати у домовинах. Але не робили цього, бо дуже психологічно некомфортно живій людині поміщатися в цей футляр.
У другій половині XIX сторіччя, а конкретно в 1864 році, монополія чарівних жінок була порушена: у небо здійнявся дехто на ймення Євстигній Досифеєв. Але без допомоги чаклунства, а за допомогою повітряної кулі. Повітряні кулі або аеростати літають там і тепер, але в якості скоріше атракціону, ніж справжнього транспорту. У місті Задвірполі навіть є товариство аеронавтів імені Євстигнія Досифеєва. Терентопці дуже пишаються, що в їхній країні виготовлення першого аеростата й політ на ньому відбулися на десять років раніше, чим у Харкові, де такий собі Михайло Лаврентьєв те ж саме вперше проробив лише в 1874-ому.
