Незабаром паровоз свиснув, даючи знати, що рух починається, відбулися брязкіт і легкий ривок, від якого в чоловіка, що сидів поруч із Папірусюком, ледве не звалилися з перенісся окуляри, а потім переміщення з набранням швидкості набуло більш плавної форми. Гарний будинок вокзалу за вікном відповз назад, і потягнулися уздовж рейок господарські будівлі: склади, майстерні тощо, набагато менш гарні.

Потім біля колії замиготіли приватні житлові будиночки.

А коли паротяг із вагонами виповзли за межі міста, за вікном розгорнулася мальовнича панорама ландшафтів, що радують очі. Варлаам Оникійович милувався то полями, то невеликими гаями, то луками, то борами, то пагорбами й іншими краєвидами, що плавно змінювали один одного.

Це його залізничне переміщення є для Автора приводом розповісти безцінному читачеві про види транспорту в загубленім королівстві. («Тьху!» – каже нетерпляча Права півкуля мозку Автора.)

☼ ☼ ☼

У Терентопії не було великих заводів, тільки маленькі заводики, невеликі фабрики й майстерні ремісників. Тому масового виробництва техніки в дивовижнім королівстві не спостерігалося. Що благотворно відбилося на стані тамтешньої природи. Кожний створений там автомобіль, або, тим більше, потяг був ексклюзивним одиничним екземпляром. Тому сучасного транспорту там було менше, чим по інший бік Державних Дверей. Але все-таки він був. І Автор повідомляє про нього наступне... Чи, може, знову викликати терентопознавця Ім`яна Побатьковича Прізвищенка, аби він повідомив?.. Ні, вирішує Автор, цього разу й без нього впораюся. Отже:

Щодо залізничного.

Цей вид транспорту представлений міськими трамваями, метрополітеном й міжміськими вузькоколійками.

Трамваї були тільки в столиці. Невеликі, але гарні, акуратні, створені столичними ремісниками поштучно, індивідуально, без стандарту в дизайні, тому різні на вигляд. І в кожного власне ім'я, а не номер. Наприклад, один трамвайчик називався «Бичок». Інший – «Сонечко». Третій – «Капітонич». Четвертий – «Табакерка» тощо. Стандартною була лише відстань між колесами, адже колія одна на всіх. Усього їх було 14.

Жорикбуржці старшої генерації іноді по старинці називають трамваї рембулями. Так колись іменували трамваї харків'яни, у яких жорикбуржці це запозичили, але в Харкові цей термін застарів і вийшов із ужитку. Це слово походить від німецької фірми, що виготовила перші харківські трамваї.

Рейковою підземкою теж може похвалитися лише столиця. Метро там з'єднує Старий цвинтар із Новим. Але користуються ним тільки вампіри. Прокладене воно спеціально для того, щоб упирі з одного кладовища могли оперативно переміщатися в гості до упирів іншого навіть у денний час, не виходячи на сонце. Самі вурдалаки прорили цей тунель, проклали шпали й рейки. Забезпечила їх цими предметами на їхнє прохання мерія міста, зваживши, що для живих городян буде безпечніше, якщо мертві кровожери шастатимуть поміж цвинтарів під землею, а не міськими вулицями.

Цей міжкладовищний метрополітен є похмурим підземеллям шириною 3,5 метри, заввишки 2,5 метри і довжиною 4 кілометри 38 метрів, без усякого прикрашення. Курсує тунелем не електричка, а дрезина у вигляді маленької чотириколісної платформи із дванадцятьма сидіннями. Мотора вона не має, ані електричного, ані бензинового, а рухається за рахунок сили мускулів пасажирів, що качають відповідний важіль. Спробуй угадати, безцінний читачу, прізвище того Вакули Охрімовича, що змайстрував цей транспорт. Оплатила матеріали і його роботу знов-таки мерія Жорикбурга.

А ідею будівництва вампірського метро першим висловив ще в 1975 році відомий упир граф Дриґало. Після того як він довідався про відкриття метрополітену в Харкові. Але здійснилася ідея тільки за майже двадцятиріччя: жорикбурзька вампірська підземка почала функціонувати в березні 1994 року.

Паровозиків наземної вузькоколійної міжміської залізниці було тільки п'ять. Вони возили пасажирів зі столиці відповідно в п'ять міст – Великі Дрібки, Апчхиград, Замийськ-на-Замийці, Дримпельзябськ, Задвірполь – і назад у столицю в вагонах більших за трамвайні, але менших за залізничні з Великого Світу. Кожний паровозик тяг по дев'ять таких вагончиків, з яких сім було пасажирськими, а ще два – поштово-багажним і скотовозом.

Зрозуміло, і паротяги й вагони були цілком місцевого виготовлення, адже запхнути крізь двері, оббиті дерматином, великосвітський паротяг (тобто паротяг із Великого Світу) було цілковито нереально. Навіть у розібраному вигляді. Зрозуміло, ці кустарні паровозики були не великими, не набагато крупніші за автомобіль.

Щодо автомобільного.

Усі автомобілі в королівстві можна умовно розділити на три категорії: 1) чисто терентопські саморобки; 2) гібриди, зібрані частково із саморобних деталей, частково з деталей від автомобілів з Великого Світу; 3) автомобілі з Великого Світу.

Першим терентопським автомобілем офіційно вважається механізований віз винахідника Патрикея Стрибунця (1899 р.). Це був просто звичайний дерев'яний віз, колеса якого приводив в обертання мотор, що працює на чистому самогоні. Хоч їздив він не дуже шпарко – зі швидкістю 1,5 метра на годину, все-таки цей транспортний засіб став символом науково-технічного прогресу в королівстві. Зараз механічний віз Стрибунця працює експонатом історичного музею у Великих Дрібках.

Потім винаходилися апарати шустріші.

Розвитку цього виду транспорту у королівстві сприяв винахід чарівника Казимира Пупочки. Він у 1921-му році вигадав заклинання, що перетворюють будь-яке сміття органічного походження на рідке паливо. Це було дуже до ладу, адже на території королівства не виявилося покладів нафти, а доставляти рідке паливо з Великого Світу в потрібних кількостях було б дорого і клопітно. Вироблення палива для автомобілів та інших потреб відбувається таким чином. У великі металеві баки всипається органічне сміття: деревні тріски та тирса чи хмиз, старі ганчірки, макулатура, трупи тварин, опале листя і хвоя, старі непотрібні вироби з гуми або пластику та інше. Потім чарівник вимовляє відповідні заклинання, і весь цей мотлох стає або мазутом, або соляркою, або гасом, або бензином, залежно від заклинання. З баків це зливають до автоцистерн, які розвозять паливо на заправні станції. Вважається, що й нафта, з котрої виробляють мазут, солярку, гас, бензин, утворилася з органічного сміття, але природі на це знадобилися мільйони років, а терентопська магія дуже прискорила цей процес.

Коли Великий Світ захлиснула повальна автомобілізація й там з'явився непотрібний автомотлох, навіть цілі автомобільні цвинтарі, терентопці потягли з нього на батьківщину шматки машин, щоб, з'єднуючи їх із саморобними фрагментами, дати їм нове життя. Такі автофранкенштейни згібридизували більш половини всього автотранспорту країни.

Потім з'явилися в підпільній країні й повноцінні автомобілі з Великого Світу, придбані через підставних осіб, за допомогою хабарів, фальшивих документів тощо. Проблема таких автомобілів була в тому, що цілком вони не проходили крізь двері, оббиті чорним дерматином, тому їх доводилося розбирати (іноді навіть розрізати), вроздріб вносити в Терентопію й там заново збирати. Це було заморочливо й дорого, тому повноцінних автоімігрантів було менше, чим саморобок і гібридів.

Останнім чотириколісним прибульцем з Великого Світу на той час була біла «Тойота» – елегантний мікроавтобус, придбаний через підставних шахраїв туристичним агентством «Рятівна Бджола». (Уточнення для педантичного читача, якщо текст потрапить до рук такого: модель «Toyota Master Ace Surf», виготовлена на заводі Такаока в Японії в 1989 році, тобто, за терентопськими мірками ну дуже нова).

Після того як на прохання агентства знаменитий механік Вакула Нетребенько у травні 1995 року спочатку розібрав «Тойоту» на території Харківської області України, а потім зібрав на території Великодрібкинскої області Терентопії, вона, «Тойота», раптом завередувала, що виражалося в її завзятій нерухомості. Вакула Охрімович длубався-длубався, весь тиждень намагався її запустити, але заморська штучка уперто ухилялася від роботи. Нетребенько навіть, не витримавши такого страйку, плюнув, ударив по шині кулаком і сварливо пробурчав: «Напхали електроніки, самураї вузькоокі, біса збагнеш. Ні, щоби по-простому, без електронних хитромудростей!»