Човен заколивався на воді, злегка подзвякуючи ланцюгом, що припинав його до кореня вже поваленого дерева.

— Тепер почекай на мене, — сказав Арасі, — а я піду по ті пачки.

— Хіба ти будеш нести їх аж сюди?! Та ж ліпше приплисти до пристані: туди з містечка вдвоє ближче.

— Ет, що ти знаєш!.. Сиди.

Данко покірно сів у човен і відразу занурив руку в жовтувату холодну воду.

— Не відходь же нікуди, — наказав Арасі, — і пильнуй човна, бо ще хтось може його відчепити. Я скоро вернуся...

Данко лишився сам...

Стиха хлюпала широкою плахтою Парана, пестливо вигріваючись у гарячих проміннях сонця. Її сіро-жовтуваті води заклопотано бігли вниз, минаючи то пологі, вкриті низенькою травою, то стрімкі глинясто-червоні береги. Зеленими шапками здіймалися над плесом численні більші й менші острови, а довкола, куди лише сягало око, немов велитенські, вкриті густо-кучерявою зеленого вовною потвори, розляглися гори. Повітря в Бразилії є особливе, надзвичайно чисте, прозоре, і дозволяє все бачити дуже виразно на віддалі багатьох кілометрів.

І Данко, кидаючи то в цей, то в другий бік очима, любувався чітким рисунком замріяних пальм, що підносили пучки сірувато-зеленого пір’я над лісом, ген, на далеких виднокругах. Любувався високими, вивернутими догори парасолями піньорів, котрі видавалися, як би намальовані тоненьким пером, вмоченим у чорно- зелену фарбу, на ясному атлясі неба. Зелень, зелень, зелень!.. Густа, соковита, багата на відтінки зелень!.. А між нею — цілі букети квітучих дерев: фіялкових кароби і ґліцінії. жовтих «шува де оуро»[72], іпе та ще якихось корчів, назви котрих знають лише ботаніки.

Десь близько цвіли дикі помаранчі, й їхній тонкий та сильний аромат аж просив розширити груди й дихати глибше.

Зелені колібрі з синіми головками і довгими дзьобиками скоро-скоро тріпотіли крильцями, припадаючи до розкритих келихів квіток, поки не випивали всього нектару. А тоді блискавично перелітали до другої квітки і звисали над нею, знову скоро-скоро тріпочучи крильцями. Здавалося, що вони справді цілують квіти, і тому в Бразилії їх називають «бейжафлор» — «цілуй квітку».

Грали в повітрі метелики, різні-прерізні: жовті, білі, червоні, різнокольорові, великі й маленькі. Особливо великими були білі, що здалеку видавалися розгорненим подвійним аркушем паперу, вирваним з зошита і пущеним з вітром. Були й фіялкові, оті, що з них мистці в Бразилії роблять чудові образи, відповідно укладаючи обламані крильця.

Тут і там з’являлися маленькі, також зелені, з синіми, білими й червоними оздобами папуги-пірікіто і весело лопотали про якісь лісні історії на своїй сварливо-комічній мові.

Під впливом тієї краси і величного спокою природи у Данка поволі уляглося почуття гострої тривоги, а, замість того, його опанував глибокий, але лагідний сум. Хлопець задивився у воду і незабаром йому видалося, що він з човном і оті найближчі острови пливуть кудись угору проти течії швидко-швидко, а ріка застигла і стоїть нерухомо. Це було так приємно, що він не ворушився і старався якнайглибше піддатися приємній облуді.

Нарешті шемір в корчах і звуки голосів вирвали його з задуми. Він обернувся і побачив, що до берега підходив Арасі з Бенедіто. Кожний з них ніс через плечі, в руках і на головах таку кількість різноманітних пакунків, що видавався подібний до мурахи, або до їжака, обтяжених ношею, вдвоє більшою, як сам «носій».

— Фу! — з полекшею сказав Арасі, скидаючи все на землю. — Насилу доніс.

Потім вийняв з кишені дрібні гроші і, даючи їх Бенедітові, додав:

— Ти ж дивися, Бенедіто, нікому не кажи, що Данко поїхав зі мною. Ми за яких дві години вернемося назад.

— Добре! — відповів муринчук. — Щасливої вам подорожі.

— Дякуємо...

За пару хвилин пакунки були вже в човні, човен відв’язано з припони, й Арасі відіпхнувся веслом від берега.

— З Богом! — сказав урочисто Данко і перехристився.

— З Богом! — відповів Арасі.

«Бог вогню», це перша в українській літературі повість із бразилійського життя[73]. Вона вперше впроваджує в нашу літературу нові слова портуґальсько-бразилійського й індіянського походження. Всі ці слова пояснені в тексті книжки. Щоб полегшити юним читачам шукання за поясненнями по книжці, подаємо в цьому томі короткий словничок.

аканґа — голова

аканґера — череп людський або звірячий

акванґапе — прикраса з пер на голові в індіян

анта — травоїдна тварина, покрита темною шерстю, подібна до малого слона заввишки 1 метра[74]

Аняґа — добрий індіянський божок, який переслідує ошустів[75]

арара — папуга

арасі — світанок

арауе — булава, знак влади вождя індіянського племени

араунас — казкові риби, що мали перетворитися в людей

асояба — індіянські шкіряні камаші для охорони ніг

ауаті — напій з кукурудзи

аукціон — прилюдна продаж речей тому, хто більше від других заплатить; інакше: ліцитація

аюпе — бразилійська рослина, сік якої хоронить від укушень комах та має лікувальні властивості

бандейра — прапор, озброєна ватага

бандейранти — член збройної ватаги

барбарідаде — варварство, дикунство (оклик обурення)

баркас — малий корабель вживаний для вантаження пароплавів

бастанте — досить, багато

батоке — індіанська прикраса нижньої губи в формі кружальця

бейжа флор — маленькі пташки колібрі

бола — торт

боліні — скляні кульки для хлоп’ячої гри бом дія! — добрий день!

ботокуди — індіянське плем’я на вимерті, знане в давніх часах з дикости і жорстокости

браза — дослівно: «жар»; дерево, з якого виробляють червону фарбу, «жар-дерево», назва Бразилії постала з індіанської назви цих дерев

буґро — невільник-індіянин, водонос, зневажлива назва

бурро — осел

буска-пе — «ловинога», рід бігаючої ракети

ваґабунда — пройдисвіт, волокита

вай на онда! — йди до біса! не плети теревень; дослівно: йди по хвилі!

вай плантар батата! — відчепися! йди геть! (дослівно: іти садити картоплю)

во бень — мені поводиться добре (форма відповіді на привітання)

герва мате — дерево, з листя якого виробляється бразилійський чай

ґваяні, ґваянці — плем’я бразилійських індіян

ґваранці — порода бразилійських індіян, споріднені з тупісами

ґліцінія — виткий кущ з фіялковим цвітом

ґояба — цитринові овочі

еп-па портуґез! — зневажливий оклик

жакаре — крокодил

жассі — місяць

жес — інша назва на означення тупісів, тобто однієї з пород бразилійських індіян

іботіра — квітка.

Індіянаката — казковий індіянський силач

Іношіуе — божок, у якого вірило індіанське плем’я каражя

іта — камінь

ітажуба — золото

Каапора — злий індіянський божок, який кожного зустрічного робить нещасливим на все життя, або перетворює в злого божка Кайпору