— Це для всіх великий стрес,— мовив Страйк, і до кімнати увійшли Анна й Кім і сіли на свої місця на другому дивані, тримаючись за руки. Синтія примостилася біля них, стривожено спостерігаючи за Роєм.

— Я хочу дещо сказати,— мовив Рой до Страйка.— Хочу абсолютно чітко...

— О Боже, та я дзвонила їй одного разу! — вигукнула Анна.

— Буду вдячний, Анно,— сказав Рой, важко дихаючи,— якщо ти дозволиш мені закінчити.

І він промовив, звертаючись до Страйка:

— Уна Кеннеді незлюбила мене одразу, як ми з Марго познайомилися. Вона дуже по-власницькому сприймала Марго, а ще саме пішла з церкви й належала до тих людей, які вважають усіх воцерковлених ворогами...

— Докторе Фіппс,— перебив Страйк, який уже бачив, що з цього вийде довга сварка про Уну Кеннеді.— Гадаю, варто сказати, що ми вже допитували Уну, і вона чітко пояснила, що вважає людиною, на якій нам слід зосередитися, Пола Сатчвелла.

Мить чи дві Рой ніби не розумів, що йому тільки-но сказали.

— Бачиш? — з жаром промовила Анна.— Ти щойно натякнув, що моя мати з Сатчвеллом не просто сходила до пабу. Що ти мав на увазі? Чи ти просто,— додала вона, і Робін почула в її тоні приховану надію,— розсердився і зірвався?

— Люди, які випускають кота з мішка, Анно,— промовив Рой,— не повинні скаржитися на подряпини.

— Ну гаразд,— відповіла Анна,— випускай пазурі.

— Анно,— прошепотіла Синтія, але на неї не звернули уваги.

— Гаразд,— мовив Рой.— Добре,— розвернувся він до Страйка й Робін.— На початку наших стосунків я бачив у Марго записку від Сатчвелла, яку вона не викинула. Там були слова: «Люба Брунгільдо». Так він її називав. Валькірія, ви знаєте. Марго була висока, білява.

Рой зробив паузу, ковтнув.

— За три тижні до свого зникнення Марго прийшла додому й розповіла, що зустріла на вулиці Сатчвелла і що вони зайшли... просто випити.

Він прочистив горлянку. Синтія підлила йому чаю.

— Коли вона... коли вона зникла, я пішов забрати її речі з клініки Святого Івана. Серед них я знайшов маленьку...

Він показав пальцями розмір — зо три дюйми.

— ...дерев’яну статуетку в стилі вікінгів, яку вона тримала в себе на столі. На денці статуетки був напис чорнилом — «Брунгільда» — і сердечко.

Рой відпив чаю.

— Раніше я її не бачив. Звісно, є вірогідність, що Сатчвелл роками носив її з собою, чекаючи, що одного разу випадково зустріне Марго на вулиці. Але я дійшов висновку, що вони бачилися ще, і саме на такій зустрічі він подарував їй цей... цей сувенір. Я знаю тільки, що ніколи не бачив цієї статуетки, поки не прийшов забирати її речі з клініки.

Робін помітила, що Анна хоче запропонувати якесь інше пояснення, але важко було знайти дірки в логіці Роя.

— Ви розповіли поліції про свої підозри? — спитав Страйк.

— Так,— відповів Фіппс,— і думаю, Сатчвелл їм заявив, що другої зустрічі не було, що статуетку він подарував Марго багато років тому, коли в них був роман. Звісно, ні те, ні те неможливо довести. Але я особисто ніколи доти її не бачив.

Робін не знала, що мало боліти дужче: думка, що дружина ховала символічний подарунок від колишнього коханця і виставила його за багато років, чи що цей подарунок вона отримала нещодавно.

— Скажіть,— тим часом запитав Страйк,— Марго колись говорила про «сон і подушку»?

— Про що? — перепитав Рой.

— Сатчвелл розповів їй щось про сон і подушку.

— Не розумію, про що ви,— підозріливо сказав Рой.

— Детектив Талбот не згадував про підозру, що Сатчвелл збрехав про своє місцеперебування одинадцятого жовтня?

— Ні,— відповів Рой, тепер сильно здивувавшись.— Я зрозумів так, що поліцію цілком задовольнило його алібі.

— Ми дізналися,— повідомив Страйк, звертаючись до Анни,— що в Талбота був власний окремий нотатник — окремий від офіційної справи. Спершу він викреслив Овна, але потім повернувся до нього й почав збирати інформацію.

— Овна? — не зрозуміла Анна.

— Вибачте,— сказав Страйк, роздратований власним переходом на астрологічну говірку.— Зрив Талбота виражався в тому, що він вирішив, ніби може розслідувати справу за допомогою окультних засобів. Він почав ворожити на картах таро та складати гороскопи. Всіх дотичних до справи осіб він позначав їхніми знаками зодіаку. Сатчвелл народився під знаком Овна, тож у приватних нотатках Талбот називає його саме так.

Виникла коротка пауза, а тоді Кім зронила:

— Ти ба.

— Астрологія? — перепитав Рой, глибоко здивований.

— Бачиш, тату? — мовила Анна, стукнувши кулаком по коліну.— Якби Лосон взяв справу раніше...

— Лосон був йолопом,— заперечив Рой попри потрясіння.— Дурень! Йому більше кортіло довести некомпетентність Талбота, ніж дізнатися, що сталося з Марго. Він хотів заново перевірити абсолютно все. Хотів особисто допитати лікарів, які лікували мені кровотечу з коліна, хоча вони дали свідчення і підписали. Пішов до мого банку й перевірив мої рахунки, бо раптом я комусь заплатив за вбивство твоєї матері. Він тиснув...

Рой закашлявся, стукаючи себе по грудях. Синтія була підхопилася, але Рой сердитим жестом наказав їй сидіти.

— ...тиснув на Синтію, щоб вона зізналася, наче збрехала про те, що я цілий день лежав у ліжку. Але він не знайшов ніякої нової інформації про те, що сталося з твоєю матір’ю. Це був звичайний буквоїд, агресивний буквоїд без тіні уяви, який не так хотів знайти її, як довести, що Талбот усе робив неправильно. Білл Талбот, може, і був... та, власне, не «може», а був,— додав Рой, метнувши на Страйка сердитий погляд,— не при собі, але лишається простий факт: ніхто так і не знайшов кращого пояснення, ніж Крід, авжеж?

На згадку про Кріда три жінки на дивані спали з лиця. Саме його ім’я ніби розкрило в кімнаті чорну діру, в якій зникали живі жінки, і ніхто їх більше не бачив; то була ніби з’ява майже надприродного зла. У згадках про Кріда завжди була якась доконаність: чудовисько, тепер навіки замкнене в клітці, недоторканне й недосяжне, як ті жінки, яких він замикав і катував у своєму підвалі. Думки Робін винувато полинули до листа, який вона вже і написала, і відіслала, нічого не сказавши Страйкові — бо вона боялася, що він цього не схвалить.

— Хтось із вас знає,— зненацька спитав Рой,— хто такі Кара Вулфсон і Луїза Такер?

— Так,— відповіла Робін, випереджаючи Страйка.— Луїза в підлітковому віці втекла з дому, а Кара працювала в нічному клубі. Підозрювали, що їх обох убив Крід, але доказів не знайшли.

— Саме так,— сказав Рой, глянувши на неї так, як, мабуть, колись дивився на своїх студенток, коли ті ставили правильний діагноз.— Власне, у 1978 році я зустрічався з братом Кари й батьком Луїзи.

— Я про це не знала! — шоковано вимовила Анна.

— Звідки тобі було знати. Тобі було п’ять років,— різко відповів Рой. Він знову заговорив до Страйка й Робін: — Луїзин батько провів власне дослідження біографії Кріда. Він побував у всіх місцях, де Крід колись мешкав чи працював, і поговорив з багатьма людьми, які його знали. Він писав петиції Мерлінові-Різу, який тоді був міністром внутрішніх справ, надати дозвіл копати в тих місцях.

Чоловік був не при здоровому глузді. Я побачив, до чого можна дійти, якщо жити з цим. Ця одержимість заволоділа цілим його життям. Він хотів зносити будинки, ламати стіни, розбирати фундаменти. Розкопати поля, на які ступала нога Кріда. Прочесати струмки, де Крід, за словами шкільних друзів, колись рибалив. Такер аж трусився, коли просив мене й Вулфсона, тоді водія-дальнобійника, приєднатися до його кампанії на телебаченні. Ми мали прикувати себе до ґрат на Даунінг-стріт і таким чином потрапити в новини... Шлюб Та-кера розвалився. Як я зрозумів, з живими дітьми він не ладнав. Крід став цілим його життям.

— І ти не захотів допомогти? — спитала Анна.

— Якби,— тихо озвався Рой,— він мав докази... будь-які докази, що пов’язали б Марго та Кріда...

— Я читала, що ти думав, ніби один з медальйонів з підвалу Кріда міг...

— Анно, якщо ти братимеш інформацію зі скандальних книжок...