Страйк занотував опис.
— Може, сам туди зайду, поки не поїхав до Корнволлу,— сказав він.— Добре, а тепер до Бамборо.
Та ніхто не встиг і слова сказати, як у приймальні задзвонив телефон. Зрадівши, що є на що поскаржитися, Страйк глянув на годинник, підвівся і заявив:
— А вже дев’ята, Пат мала би вже...
І негайно вони почули, як відчиняються скляні двері, як Пат неквапом підходить до столу й відповідає звичним рипучим «баритоном»:
— Детективна агенція Корморана Страйка.
Робін постаралася приховати посмішку. Страйк опустився назад у крісло. В двері постукали, і Пат устромила голову в кабінет.
— Доброго ранку. Телефонує такий собі Грегорі Талбот.
— З’єднайте,— кивнув Страйк, побачив войовничий вираз її очей і додав,— будь ласка. І зачиніть двері.
Пат усе зробила. За мить задзвонив телефон на партнерському столі, і Страйк увімкнув гучний зв’язок.
— Алло, Грегорі. Страйк слухає.
— Алло,— озвався Грегорі. Тон був схвильований.
— Чим я можу вам допомогти?
— Ем... ви пам’ятаєте, що ми робили ремонт на горищі?
— Так,— відповів Страйк.
— Учора я розібрав одну стару коробку,— напруженим тоном сказав Грегорі,— і знайшов під одностроєм і нагородами тата дещо сховане...
— Та не схована вона,— заперечив сердитий жіночий голос десь на фоні.
— Я не знав, що вона там,— мовив Грегорі.— А тепер мама...
— Дай я сама поговорю з ним,— заявила жінка.
— З вами хоче поговорити моя мама,— сказав Грегорі, теж розсердившись.
Голос Грегорі змінився невдоволеним голосом літньої жінки.
— Це містер Страйк?
— Саме так.
— Грегорі вам розповів, як поліція обійшлася з Біллом?
— Так,— відповів Страйк.
— Він міг спокійно працювати далі, коли йому полікували щитоподібну залозу, але йому не дозволили. Він усе їм віддав, служба була його життям. Грег каже, що віддав вам його нотатки?
— Це правда,— відповів Страйк.
— А я після смерті Білла знайшла в повітці оцю бляшанку, і на ній була позначка Кріда — ви же знаєте, що Білл позначав Кріда в нотатках спеціальним символом?
— Так,— відповів Страйк.
— Я не могла все забрати з собою в будинок для літніх, там місця під речі взагалі не виділяють, тож склала все в коробки й лишила на горищі в Грега й Еліс. І зовсім про них забула, а тут Грег учора почав копирсатися в речах свого батька. Поліція взагалі не цікавилася теоріями Білля, але Грег каже, що вам цікаво. От і я думаю, що ви маєте її побачити.
На лінії знову з’явився Грегорі. Детективи почули якийсь рух — вочевидь, він відходив подалі від матері. Зачинилися двері.
— У бляшанці — котушка старої плівки, шістнадцятиміліметрівки,— пояснив він Страйкові, піднісши слухавку близько до губ.— Мама не знає, що то. Я не маю камери, щоб подивитися, але проглянув на світло, і... здається, це якесь брудне кіно. На смітник нести не хочу, бо сміттярі...
Талботи виховували прийомних дітей, тож Страйк розумів його побоювання.
— А якщо ми віддамо плівку вам... хочу попросити...
— Не казати, де ми її взяли? — спитав Страйк, дивлячись на Робін.— Навіть не знаю, перед ким ми мали б звітувати.
Робін звернула увагу на те, що він нічого не пообіцяв, але Грегорі лишився задоволений.
— Я вам її тоді завезу,— сказав він.— Якраз їду сьогодні на захід. Везу дівчат на зустріч з Різдвяним дідом.
Коли Грегорі поклав слухавку, Страйк сказав:
— Ти звернула увагу, що навіть за сорок років Талботи переконані...
У приймальні знову задзвонив телефон.
— ...що Марго вбив Крід? Думаю, я знаю, що там за символ на бляшанці, бо...
У двері Кабінету постукала Пат.
— Та бляха-муха,— лайнувся Страйк, у якого горло вже дерло.— Що?!
— Як чарівно,— холодно сказала Пат.— На лінії такий собі містер Шпеник. Його перекинуло з вашого мобільного. Він стверджує, що ви хотіли...
— Так, хотів,— озвався Страйк.— Переадресуйте мені на мобільний... будь ласка.
Додавши останнє слово, він розвернувся до Робін:
— Вибач, можеш вийти?
Робін вийшла, зачинила по собі двері, і Страйк дістав мобільний.
— Здоров, Шпенику, дякую, що подзвонив.
Страйк і Шпеник (справжнє ім’я цього персонажа він, мабуть, і не згадав би) були знайомі з підліткового віку. Їхні життя рухалися в діаметрально протилежних напрямах уже тоді: Страйк обрав університет, армію і детективну роботу, а Шпеник чимдалі глибше поринав у світ криміналу. Однак і тепер їх поєднувало дивне почуття спорідненості, і час до часу вони виявлялися корисними один для одного. Страйк платив Шпенику (готівкою) за послуги чи відомості, які ніде більше не міг отримати.
— Шо як, Куше?
— Хотів випити з тобою пива й показати одне фото,— сказав Страйк.
— Сьо’дні буду в твоїх краях. До «Гемліса» їду. Купив Захарі не ту ляльку зі «Школи монстрів».
Страйк зрозумів тільки «Гемліс» — назву універмагу.
— Добре, тоді набери мене, як будеш готовий випити.
— Добро.
На лінії стало тихо. Шпеник не завдавав собі клопоту прощаннями.
Робін повернулася з двома горнятами чаю і причинила двері ногою.
— Пробач за це,— сказав Страйк, несвідомо витираючи піт з верхньої губи.— Про що я казав?
— Казав, що знаєш, який символ Талбот намалював на бляшанці з плівкою.
— А, так,— кивнув Страйк.— Астрологічний символ Козерога. Я тут пробував розшифрувати ті записи,— додав він і постукав по нотатнику в шкіряній палітурці, а тоді виклав Робін причини, які змусили Білла Талбота вирішити, що Марго викрав чоловік, народжений під знаком цапа.
— Талбот викреслював підозрюваних на тій підставі, що вони не Козероги? — не повірила власним вухам Робін.
— Так,— відповів Страйк і нахмурився, бо горло горіло вогнем. Він ковтнув чаю.— От тільки Рой Фіппс — Козеріг, а Талбот викреслив і його.
— Чому?
— Я досі намагаюся це все розшифрувати, але він позначав Фіппса дивним символом, який я поки що не знайшов на жодному астрологічному сайті. Зате зрозуміло, чому він так багато допитував Дженіс. Вона — Рак, а це знак, який ніби протистоїть Козерогу. Раки, якщо вірити нотаткам Талбота, мають потужну інтуїцію і надприродні здібності. Талбот виснував, що Ракиня Дженіс — його природна союзниця проти Бафомета й може за допомогою своїх здібностей щось дізнатися про те, хто він. І саме тому Талбот просив її вести щоденник снів. Ще важливішим, на його погляд, було те, що Сатурн, який управляє Козерогом...
Робін сховала усмішку за горням чаю: Страйк перераховував ці астрологічні явища з таким обличчям, з яким хтось інший відреагував би на пропозицію поїсти тухлих морепродуктів.
— ...був у Раку в день зникнення Марго. З цього Талбот виснував, що Дженіс була знайома з Бафометом або колись перетиналася з ним. На цій підставі він попросив скласти перелік її сексуальних партнерів.
— Ого,— тільки й вимовила Робін.
— Я тобі описую хіба верхівку цього безумства, бо там такого ще купа. Перешлю тобі поштою все важливе, коли закінчу розшифровувати ту писанину. Але цікаво ще, що там видно й доброго детектива, який намагається прорватися крізь власну хворобу. Йому спало на думку те саме, що й мені: що Марго кудись заманили, сказавши, що потрібна допомога хворому. Тільки все це обернено в маячню — мовляв, стелій у шостому домі, Домі здоров’я, вказує на небезпеку, пов’язану з хворобою.
— Що таке стелій?
— Група з трьох чи більше планет. Поліція перевірила пацієнтів, які часто приходили до Марго незадовго до зникнення. Це, звісно, Датвейт; бабця з деменцією з Ґопселл-стріт, яка постійно дзвонила в клініку і щось хотіла, й родина з Гербал-Гіллу, в якої дитина мала алергію на вакцину від поліомієліту.
— Лікарі,— сказала Робін,— мають справу з купою людей.
— Так,— кивнув Страйк,— і я думаю, що це почасти теж зашкодило справі. Талбот отримав величезну кількість інформації і не зміг відкинути неважливу. З другого боку, це не безглузда ідея — що її заманили в якийсь будинок буцімто до хворого чи що на неї напав божевільний пацієнт. Медики самі-одні заходять у такі місця... і згадай Датвейта. Лосон справді вважав його вірогідним викрадачем чи вбивцею Марго, і Талбот теж ним цікавився. Датвейт — Риби, але Талбот намагався зробити з нього Козерога. За його словами, такий собі Шмідт вважає Датвейта насправді Козерогом...
