Інший вигукує:

— ЗАКОН, ПОРЯДОК І БЕЗКОШТОВНЕ ПИВО!

Худорлявий дивак у комбінезоні підхоплює:

— БЕЗКОШТОВНЕ ПИВО! МИ ХОЧЕМО БЕЗКОШТОВНЕ ПИВО!

Сварлива жінка, що надто стара для майки і синіх джинсів, ганяє довкруж, розмахує руками й нестямно верещить. Посмішки на їхніх обличчях свідчать про те, що це якийсь тупий жарт. І при цьому вони вповні відводять душу.

На початку провулка показується авто поліції штату, а за ним Навіжений Угорець на «Понтіаку» з написом «ПРОСТО СКАЖИ НІ». У цьому хаосі Генрі Лайден схиляє голову й посміхається сам до себе.

Побачивши, що шеф ганяється за котримось із чоловіків, гладкий Діт Джесперсон, похитуючись, прямує до Дудлс Зенґер, на яку точить зуб відтоді, як вона котрогось вечора образила його в готелі «Нельсон». Діт упізнає Тедді Ранкельмана, високого чоловіка з перебитим носом, за яким женеться Дейл. Він знає Фредді Сакнессама, але Фредді, поза сумнівом, занадто швидкий для нього. Крім того, Діт усвідомлює: якщо він торкнеться Фредді Сакнессама, то вже через вісім годин зляже від страшної хвороби. За худорлявим типом носиться Боббі Дюлак, тож мішенню для Діта залишається Дудлс. Він сподівається, що кине її на траву, віддячивши таким чином за образу, якої вона завдала йому шість років тому в старому барі готелю «Нельсон». (Перед дюжиною найвульгарніших типів Френч Лендінґа Дудлс порівняла його з Таббі, смердючим старим дворовим псом тодішнього шефа.)

Діт дивиться в її очі, вона миттю перестає стрибати, щоб покликати його помахом пальчиків обох рук. Він кидається до неї, але коли добігає до місця, де вона стояла, Дудлс устигає переміститися на шість футів праворуч, мов баскетболістка.

— Таббі, Таббі, — каже вона. — Ходи, візьми, Таб, Таб.

Розлючений Діт майже дотягується до неї, мало не втративши рівновагу. Дудлс відскакує та сміється, повторюючи ненависну фразу. Діт не розуміє… не розуміє, чому Дудлс просто не втече? Таке враження, ніби вона хоче, щоб її впіймали, але спершу, хоче потягнути час.

Після ще однієї спроби, у результаті якої він знову дає маху на дюйм чи два, Діт Джесперсон витирає піт з лиця і роззирається навколо. Боббі Дюлак надіває наручники на худорлявого типа, а справи у Дейла і Голлівуда Сойєра не набагато кращі, ніж у нього. Тедді Ранкельман і Фредді Сакнессам не даються в руки й витанцьовують, обоє регочуть і вигукують дурнуваті гасла, мов ідіоти. Чому нікчемні мерзотники завжди такі жваві? Діт здогадується, що таким падлюкам, як Ранкельман і Сакнессам, доводиться набагато більше бігати, ніж звичайним людям.

Він кидається до Дудлс, але вона ковзає повз нього, і далі хихоче, високо стрибає і танцює. Через її плече Діт бачить, що Голлівуд нарешті схопив Сакнессама, заламує його руку й кидає на землю.

— Вам не варто завдавати мені фізичної шкоди, — каже Сакнессам. Він переводить погляд і киває: — Агов, Ранкі!

Тедді Ранкельман дивиться на нього, а тоді також переводить погляд і зупиняється. Шеф вимовляє:

— Що, здохли?

— Ми нагулялися, — каже Ранкельман. — Розумієте, ми просто розважалися.

— Ох, Ранкі, я хочу ще трохи погратися, — каже Дудлс, зробивши ще кілька вертких стрибків.

Тієї ж миті Шнобель Сент-Пір немов гора з’являється між нею і Діт. Він ступає кілька великих кроків уперед, Дудлс намагається відстрибнути, але він хапає її та несе до шефа.

— Шнобелю, ти більше мене не любиш? — запитує Дудлс.

Шнобель бурчить, висловлюючи відразу, і кладе її перед шефом. Двоє копів із поліції штату відступають, відчуваючи ще більшу відразу, ніж байкер. Якби психічні процеси Діт можна було розшифрувати за допомогою стенографа, то в результаті ми б отримали: Він, мабуть, дуже тямущий, оскільки варить чудове-чудове пиво «Кінґслендський Ель». А подивіться на шефа. Він так сильно старається, що, здається, навіть не помічає, що ми втратили цю справу.

— Ви «РОЗВАЖАЛИСЯ»? — репетує шеф. — Що з вами, ідіоти? Невже ви не маєте ніякої поваги до бідної дівчинки?

Тоді як копи поліції штату виходять наперед, щоб узяти справу під свій контроль, Діт бачить, що Шнобель на мить здивовано закляк на місці, а тоді непомітно, на скільки це можливо, відійшов убік. Ніхто, крім Діта Джесперсона, не звертає на нього уваги — величезний байкер зробив свою справу, а тепер іде. Арнольд Грабовський, який так чи інакше ховається за спинами Брауна і Блека, пхає руки в кишені, зводить плечі й зі сором’язливим вибаченням дивиться на Діт. Діт не розуміє, у чому звинувачує себе Навіжений Угорець. Чорт, він щойно прийшов?

Діт озирається, Шнобель важко рухається до закуту будівлі — і, о сюрприз, сюрприз! — з’являється трохи схвильований, але найкращий друг усіх присутніх і найкращий репортер — Венделл Ґрін. «Ось іще один мерзотник», — думає Діт.

Шнобелю подобаються розумні та врівноважені жінки, такі як Ведмедиця; безмозкі шльондри, такі як Дудлс, дратують його. Він простягає руку, хапає Дудлс і несе під пахвою її вкрите штучним шовком тіло, що звивається, мов хробак.

Дудлс вимовляє:

— Шнобелю, ти більше мене не любиш?

Він опускає тупу шавку на землю перед Дейлом Ґілбертсоном. Коли Дейл нарешті вибухає гнівом і кричить на чотирьох перерослих підлітків-правопорушників, Шнобель пригадує знак, який Фредді дав Ранкі, дивиться через плече начальника на фасад старого магазину. Ліворуч від вицвілого сірого входу Венделл Ґрін із різних ракурсів наводить камеру на групу людей, що стоять перед ним, клацаючи фотографії одна за одною. Коли він бачить через об’єктив, що Шнобель на нього дивиться, Венделл випростовується й опускає фотоапарат. На його обличчі з’являється ніякова усмішка.

Ґрін, очевидно, спустився сюди об’їзною дорогою, тому що копи нізащо б його не пропустили. Неважко здогадатися, що Дудлс і ці нікчеми потрапили сюди тим самим шляхом. Він сподівається, що це не він привів їх сюди, але все можливо.

Репортер, на шиї якого теліпається камера, не відриваючи очей від Шнобеля, тихцем відходить повз напівзруйновану споруду. Рухається винувато й перелякано, нагадуючи Шнобелю гієну, що прокрадається до мертвеччини. Венделл Ґрін дуже боїться Шнобеля, і Шнобель це знає. Ґріну пощастило, що Шнобель справді не відкрутив йому голову, а лише сказав це. І ще… Шнобель дивується, чому б це за даних обставин Ґріну підкрадатися, як гієна. Він же не думає, що його можуть побити тут у присутності копів?

Сторожкість Ґріна Шнобель пов’язує із сигналами Ранкельмана і Фредді, які вони подавали один одному. Коли вони переводили погляд, то дивилися на репортера! Він усе спланував заздалегідь. Ґрін використав цих нікчем для відвернення уваги, щоб мати змогу робити будь-які знімки. Така неперевершена ницість, таке викривлення моральності обурює Шнобеля. Збуджений відразою, він тихо відходить від Дейла та інших полісменів і спостерігає за репортером. Він бачить, що Венделл обмірковує свою втечу, але відразу ж відмовляється від цієї ідеї, мабуть, через те, що знає: немає жодних шансів. Коли Шнобель наближається до нього на відстань десяти футів, Ґрін каже:

— Нам не потрібно неприємностей, містере Сент-Пір. Я просто роблю свою роботу. Безумовно, ви розумієте це.

— Я розумію багато що, — каже Шнобель. — Скільки ти заплатив цим клоунам?

— Кому? Яким клоунам? — Венделл удає, що вперше бачить Дудлс і її друзів. — А-а, їм? То це вони влаштували такий галас?

— А для чого їм це робити?

— Думаю, тому що вони тварюки. — З виразу обличчя Венделла видно, що він вважає себе, як і Шнобеля, людськими істотами, а не тварюками, такими як Ранкельман і Сакнессам.

Дивлячись у вічі Ґріну, а не на камеру, Шнобель наближається до нього й каже:

— Венді, ти справжній тормоз, ти це знаєш?

Венделл підводить руки та тримається на відстані від Шнобеля.

— Агов, можливо, у нас і були якісь суперечки в минулому, але…

Усе ще дивлячись у вічі Венделлу Ґріну, Шнобель кладе праву руку на камеру, а ліву на груди. Він смикає правицею назад, а лівицею сильно штовхає Ґріна. Одне з двох: або розірветься ремінець камери, або зламається Ґрінова шия — Шнобелю байдуже.