Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Голос, який відповідає на вітання, змушує його переглянути свої плани. Фред Маршалл хоче поговорити з ним, але Фред такий збуджений і говорить так незв’язно, що Джек вимушений попросити його пригальмувати і почати спочатку.

— У Джуді знову зрив, — каже Фред. — Джуді… бурмоче і марить. Вона стала такою ж навіженою, як раніше, дереться стінами. О Боже, вони одягли її в гамівну сорочку, і від цього вона божеволіє ще більше. Вона хоче допомогти Таю, це все через той запис. Господи, це просто нестерпно, Джеку, містере Сойєр, я знаю, що говорю безладно, але я справді хвилююсь.

— Ви ж не хочете сказати, що хтось прислав їй запис дзвінка на «911»? — каже Джек.

— Ні, ні… який ще запис на «911»? Я кажу про запис, доставлений сьогодні в лікарню. Він був адресований Джуді. Вони дали їй послухати його, ви можете в це повірити? Мені хочеться задушити лікаря Шпіґельмана і ту медсестру Джейн Бонд. Що з цими людьми? Прийшла касета, вони кажуть: о, чудово, вам прислали послухати касету, тримайте, зараз принесемо магнітофон. У психіатричному відділенні? Хіба не можна було хоча б прослухали її перед цим? Послухайте, хай би що ви зараз робили, я буду вам безмежно вдячний, якщо ви дозволите заїхати за вами і поїдете зі мною туди. Ви могли б з нею поговорити. Ви єдиний, хто може її заспокоїти.

— За мною не треба заїжджати, тому що я вже в дорозі. Що було на касеті?

— Я не зрозумів. — Фред Маршалл починає говорити набагато чіткіше. — Чому ви їдете туди без мене?

Якусь мить подумавши, Джек говорить йому цілковиту брехню.

— Я подумав, що ви, мабуть, уже там. Шкода, що це не так.

— Думаю, мені вистачило б глузду, щоб прослухати плівку, перш ніж вмикати її Джуді. Знаєте, що то був за запис?

— Рибака, — каже Джек.

— Звідки ви знаєте?

— Він великий любитель таких трюків, — каже Джек. — І що було в тому записі?

— Скажіть мені, і я вам скажу. Я знаю лише те, що зміг зрозуміти зі слів Джуді, і те, що згодом мені розповів доктор Шпіґельман. — Голос Фреда Маршалла починає тремтіти. — Рибак дражнив її. Ви можете в це повірити? Він казав: «Твій маленький хлопчик дуже самотній». А тоді ще щось на кшталт: «Він просить і просить, щоб подзвонити додому, привітатись зі своєю матусею». Джуді казала лише, що в нього дивний іноземний акцент, чи то дефект мови, чи то що, але його спершу було нелегко зрозуміти. А тоді він каже: «Скажи привіт матусі, Тайлере», — і Тайлер… — голос Фреда переривається, він змушений боротися з емоціями, перш ніж продовжує. — Тайлер, ох, Тайлер був дуже пригнічений, він кликав на допомогу. — Фред робить довгу паузу, Джек чує глибокий вдих. — І він плакав, Джеку, він плакав. — Фред більше не в змозі тамувати свої почуття, він плаче відверто, не стримуючи емоцій.

Джек слухає позбавлений гордості безпорадний плач людини, в якої горе і сум замінили всі інші емоції, і він усім серцем тягнеться до Фреда Маршалла. Ридання стишуються.

— Вибачте. Іноді я думаю, що в гамівну сорочку одягати треба мене.

— І на цьому запис урвався?

— Тоді він знову говорив… — Якусь мить Фред просто голосно дихає, намагаючись дати раду думкам. — Вихвалявся своїми вчинками. «Бутуть ше фибифиства, а пізля того снову і снову, ви взі ше матимемте смогу сим назолодитизь», — процитував мені Шпіґельман! Діти Френч Лендінґа виляжуть, як пшениця в полі. «Филяшудь, як пшенися». Хто так говорить? Що це може бути за людина?

— Хотів би я знати, — каже Джек. — Можливо, він говорив з акцентом, щоб звучати ще страшніше. Чи щоб змінити свій голос. — «Він би ніколи не маскував свій голос, — думає Джек, — він надто пишається собою, щоб ховатись за акцентом». — Мені доведеться забрати плівку з лікарні та послухати її особисто. Я передзвоню вам, щойно матиму якусь інформацію.

— І ще одне, — каже Маршалл. — Я, мабуть, припустився помилки. Близько години тому заходив Венделл Ґрін.

— Усе, що пов’язано з участю Венделла Ґріна, — це автоматично помилка. То що сталося?

— Він неначе все знав про Тайлера, і йому було лише потрібно, щоб я все підтвердив. Я подумав, можливо, йому розповів усе Дейл чи поліцейські штату. Але Дейл не оприлюднив би цієї інформації, чи не так?

— Венделл має мережу інформаторів, які постачають йому новини. Усе, що він знає, він дізнається від них. Що ви йому сказали?

— Практично все, — каже Маршалл. — У тому числі і про касету. О Боже, я такий дурень. Але я подумав, що в тому немає нічого страшного, адже все одно все випливе рано чи пізно.

— Фреде, ви казали йому щось про мене?

— Лише те, що Джуді довіряє вам і ми обоє вам вдячні за допомогу. Ще я сказав, що ви, можливо, провідаєте її сьогодні після обіду.

— Ви щось згадували про бейсбольну кепку Тая?

— Думаєте, я вже зовсім схиблений? Наскільки я розумію, це якось пов’язано з тим, що пов’язує вас із Джуді. Якщо я сам нічого не розумію, то як я можу розповідати про це Венделлу Ґріну? Принаймні я змусив його пообіцяти, що він триматиметься подалі від Джуді. Я чув про його «бездоганну» репутацію, але мені здається, що це перебільшення.

— Ви сказали йому вдосталь усього, — каже Джек. — Я буду на зв’язку.

Коли Фред Маршалл вішає слухавку, Джек набирає номер Генрі.

— Можливо, я заїду трохи пізніше, Генрі. Я їду до лютеранської лікарні округу Френч. Джуді Маршалл отримала касету від Рибака, і якщо мені дозволять її забрати, то я тобі її привезу. Там щось дуже дивне — на цій плівці, як я розумію, записаний голос з іноземним акцентом.

Генрі каже Джеку, що не варто поспішати. Він іще не слухав перший запис і тепер зачекає, доки Джек привезе другий. Він може почути щось корисне, якщо прослухає їх разом, для порівняння. Принаймні він зможе сказати Джеку, чи це голос однієї і тієї ж самої людини.

— І не хвилюйся за мене, Джеку. Скоро заїде місіс Мортон, щоб відвезти мене на КDCU. Сьогодні на Джорджа Ретбуна чекає ласий шматок — шість чи сім реклам по радіо. «Коли сьогодні ввечері ви захочете запросити свою кохану, свою любу, свою подружку, свою дружину, свою найкращу подругу на, м-м-м-м-м, чудову вечерю, навіть сліпому очевидно, щоб виразити почуття своїй пасії, вам не знайти кращого місця, ніж “Ріб Кріб” кузена Бадді на Сауз Вобаш-стрит, у прекрасному місці, у центрі Ла-Рів’єр!»

— Пасії?

— Не звертай уваги, це всього лише новий жарт Джорджа Ретбуна.

Сміючись, Джек говорить Генрі, що вони побачаться пізніше, і розганяє свій «Рем» до швидкості сімдесяти миль на годину. Що б сказав на це Дейл? Виписав би йому штраф за перевищення швидкості?

Він не заїжджає на стоянку, а паркується просто перед лікарнею. Джек чвалом мчить через тротуар, в думках у нього лише Території та Джуді Маршалл. Справа просувається, набираючи темп, і в нього з’являється враження, що коло звужується навколо Джуді — ні, навколо нього і Джуді. Рибак обрав їх цілеспрямованіше, ніж свої перші три жертви: Емі Сент-Пір, Джоні Іркенхем і Ірма Френо — це просто були діти приблизно одного віку, на їхньому місці могли бути будь-які інші три дитини. Проте Тайлер — син Джуді Маршалл, і це вирізняло його серед інших. Джуді бачила Території, Джек подорожував ними, а Рибак жив там так само, як клітина раку живе в здоровому організмі. Рибак прислав Джуді касету, Джеку — жахливий подарунок. У Тенсі Френо він зрозумів, що Джуді — це ключ і двері, які цей ключ відмикає, куди ж іще можуть вести ці двері, як не в Потойбіччя Джуді?

Потойбіччя. Боже, як гарно! Можна навіть сказати прекрасно.

А-а-а-а… разом із цим словом з пам’яті виринає обличчя Джуді Маршалл. З появою цього обличчя двері в його уяві, двері, що належать йому і лише йому, відчиняються. На якусь мить Джек Сойєр зупиняється, він застигає в шести футах від входу до лікарні, його охоплює пригніченість, страх і радісне очікування.

Через двері в його свідомості ллється потік незв’язних образів: зупинене колесо огляду, копи Санта-Моніки ходять колами за жовтою поліцейською стрічкою, вогні, що відбиваються від лисини чорношкірого чоловіка. Так, голомоза голова чорношкірого чоловіка, яку він менше за все хотів бачити, а точніше, страшенно не хотів, постала перед його зором, з’явилася знову. Була гітара, але була вона в іншому місці; належала чудовому, який наполегливо благав про підтримку, безутішному Спіді Паркеру, благословенному Богом, проклятому Богом, вподобаному Богом Спіді, який торкався струн і співав:

109
{"b":"848182","o":1}