Створюючи шум, неначе злітає Б-52, зачарована бджола, фантастична істота, готується до посадки на капелюх охайно зачесаного Білла Таунса. На обличчі коміка з’являється кумедний жах. Він розмахує руками, танцює джиґу і хрипко верещить. Зачарована бджола виконує авіаційні трюки над збентеженим псевдострілком. Розкішний капелюх падає, волосся куйовдиться. Він нахиляється до стола і, зрештою, метушливо розмахуючи руками, залазить під нього та благає про допомогу.

Одним оком спостерігаючи за неквапливою бджолою, Лілі прямує до барної стійки, бере склянку і складену газету. Вона наближається до столу та спостерігає за бджолою, яка накручує кола. Вона стрибає вперед, опускає склянку. Бджола, опинившись у пастці, злітає і б’ється об дно склянки. Лілі нахиляє склянку, просовує складений папір під неї та підводить руки, притискаючи газету до склянки.

Камера від’їжджає, і ми бачимо, як боягузливий гравець визирає з-під столу, коли Лілі штовхає двері й випускає бджолу.

Позаду нього Лестер Мун каже:

— Чізбургер готовий, містере.

Протягом наступних півгодини Джек поглинає свій бургер і намагається повністю зануритись у фільм.

Бургер чудовий, світового класу, такий пікантний смак можна отримати, тільки підсмаживши його на змащеній олією сковорідці. Фрі бездоганна, із золотавою і хрусткою скоринкою, але він ніяк не може зосередитись на фільмі «Жах Дедвуд Ґалч». Проблема не в тому, що він бачив цей фільм з дюжину разів, проблема в Тенсі Френо. Чим більше він про це думає, то менше розуміє, що відбувається.

За словами Тенсі, ворон на ім’я Ґорґ прийшов зі світу, який розташований поруч і водночас за межами світу, відомого нам. Очевидно, вона говорила про Території, використовуючи фразу з «Ворона» По, вона назвала цей, інший, світ «Нічний берег Плутона». Це досить вдала назва для таких, як Тенсі, але аж ніяк не стосується магічних Територій. Ґорґ розповів Тенсі, що все в його світі було у вогні. Так не можна було б описати навіть Випалені Землі. Джек пригадує Випалені Землі й дивний потяг, який підібрав його і Раціонального Річарда, тоді хворого, слабого Раціонального Річарда, і яким вони їхали величезною червоною пустелею. Там жили дивні створіння, люди-алігатори, птахи з обличчями бородатих мавп, але там достоту не було все у вогні. Випалені Землі — це результат давньої катастрофи, але на той час там уже не було ніяких пожеж. Про що говорила Тенсі? Велике-велике місце, усе у вогні… що здіймається вгору. Що вона бачила, що за пейзаж Ґорґ відкрив її погляду? Вона неначе описувала величезну палаючу вежу або високу будівлю, яку поглинув вогонь. Палаюча вежа, палаюча будівля в палаючому світі — хіба таке може бути на Територіях?

За останні сорок вісім годин Джек двічі був на Територіях, і те, що він бачив, було прекрасним — очищувальним. Найглибша правда, яку знав Джек про Території, — це те, що вони мають священну магію: цю магію він бачив у Джуді Маршалл. Завдяки цій магії Території можуть давати чудове благословення людям. Життя цієї незвичайної, наполегливої, милої серцю жінки, котра висміює кумедного Білла Таунса на великому екрані, урятував предмет з Територій. Через те що Джек був на Територіях — і, можливо, через те, що він тримав у руках Талісман, — майже кожен кінь, на якого він ставить, приходить першим, майже всі акції, які він купує, втричі збільшуються у вартості, майже щоразу, як він сідає грати в покер, виграш у його руках.

Тож про який світ говорила Тенсі? І що означає, що Ґорґ прийшов сюди через палаючу діру?

Коли Джек учора перестрибнув, він відчув якесь нещастя, якусь небезпеку далеко на південному заході, і він підозрював, що саме там варто шукати Двійника Рибака. Убити Рибака, убити Двійника; і не має значення, кого першого, у будь-якому разі інший ослабне. Але… це досі не має сенсу. Коли ти подорожуєш між світами, ти просто робиш сальто, а не розводиш вогонь на краю одного світу і біжиш через нього до іншого.

За кілька хвилин до дванадцятої години гуркіт мотоциклів приглушує голоси з екрану.

— О, містере, ви, мабуть, захочете піти, — каже Мун. — Це…

— Грізна П’ятірка, — каже Джек. — Я знаю.

— Гаразд. Просто деякі наші клієнти бояться їх до смерті, але якщо до них правильно ставитись, то вони поводяться нормально.

— Я знаю, щодо цього не варто перейматися.

— Я маю на увазі, якщо ви купите їм пива чи ще чогось, вони приймуть вас за свого.

Джек підводиться зі стільця і говорить йому буквально в обличчя:

— Лестере, немає причин для хвилювання. Вони їдуть сюди, щоб зустрітися зі мною.

Лестер кліпає. Джек лише тепер побачив, що його брови тонкі, дві вигнуті цівки, як було модно у 1920-х.

— Думаю, мені варто почати наповнювати келихи «Кінґслендським».

Він дістає келихи з-під барної стійки, ставить їх під кран бочечки з «Кінґслендським Елем» і відкорковує клапан. Товстий струмінь янтарної рідини в келиху перетворюється на піну. Звук мотоциклів чується вже перед будівлею, а тоді стихає. Шнобель Сент-Пір, гримаючи дверима, завалює всередину, а за ним і Док, Мишеня, Сонні і Диктатор Білл. Вони схожі на вікінгів, і Джек дивиться на них із захватом.

— Смердючко, вимкни, до дідька, цей телевізор, — гарчить Шнобель. — І ми приїхали сюди не пити, тож виливай пиво в каналізацію. Все одно ти налив його так, що там лише піна. А тоді йди на кухню до мами. Наша справа із цим чоловіком тебе не обходить.

— Гаразд, Шнобелю, — каже Мун тремтячим голосом. — Дай мені лишень секунду.

Шнобель та решта вишикувались у лінію за барною стійкою, дехто з них витріщився на Смердючого Сира, а дехто втупив очі в Джека. Мишеня досі зі своїми тугими кісками, а також смужками під очима, нанесеними якоюсь тьмяно-чорною речовиною, як у футболіста. Диктатор Білл і Сонні знову зібрали свої гриви у хвостики. Ель і піна зісковзують з кухля і стікають у каналізацію.

— Гаразд, хлопці, — каже Мун.

Він прямує до службового приміщення бару. Двері зачиняються.

Члени Грізної П’ятірки розділяються і розтягуються по кімнаті перед Джеком. Більшість із них схрещують руки на грудях, випинаючи м’язи. Джек відсовує тарілку на край барної стійки, підводиться і каже:

— До вчорашнього дня хто-небудь із вас чув про Джорджа Поттера?

Умостившись на край більярдного столу, того, що ближче до дверей, Джек зустрічається поглядом зі Шнобелем і Доком, котрі сидять на стільцях, нахилившись уперед. Диктатор Білл стоїть позаду Шнобеля і притис палець до губ, схиливши голову. Мишеня розлігся на іншому більярдному столі, підперши голову однією рукою. Насупившись та постукуючи кулаками один об один, Сонні снує туди-сюди між барною стійкою і музичним автоматом.

— Ви впевнені, що він не сказав «Похмурий дім», як у романі Діккенса? — каже Мишеня.

— Я впевнений, — каже Джек, нагадуючи собі, що йому не варто дивуватися щоразу, коли ці хлопці демонструють, що закінчили університет. — Він сказав «Чорний Дім».

— Господи, я майже… — Мишеня хитає головою.

— Ще раз, як звали того будівельника? — запитує Шнобель.

— Прізвище Бернсайд. Ім’я, мабуть, Чарльз, іноді його називали Чаммі. А до цього його звали Бір Штайн чи якось так.

— Бірштайн? Бірштайн?

— Саме так, — каже Джек.

— І ви думаєте, що він Рибак.

Джек киває. Шнобель вирячився на нього, неначе намагається простромити поглядом його наскрізь.

— Наскільки ви в цьому впевнені?

— На дев’яносто дев’ять відсотків. Це він підкинув «полароїди» у кімнату Поттера.

— Дідько. — Шнобель зривається зі стільця і стає з іншого боку барної стійки. — Не варто забувати про те, що банально просто. — Він згинається і випростовується з телефонною книжкою в одній руці. — Розумієте, що я маю на увазі? — Шнобель розгортає довідник, поклавши його на барну стійку, перегортає кілька сторінок, гортає назад і проводить товстим пальцем по колонці з іменами. — Жодного Бернсайда. Дуже погано.

— Проте це чудова ідея, — каже Джек. — Я й сам шукав сьогодні зранку.