Парашутні війська намагались алгоритмізувати навколишні села, лави стикались одна з одною; отож обидва королі змушені були посилати флігель‑ад’ютантів і надзвичайно повноважних кур’єрів, щоб навести лад у військах. Проте кожен із них, тільки‑но підлітав і зупиняв коня, як одразу ж підключався до відповідного корпусу, щоб довідатися, звідки таке безладдя, і вмить зливався духовно з корпусом, і залишалися тоді королі без ад’ютантів. Виявилось, що свідомість – це страшна пастка, в яку можна увійти, але вийти – зась. На очах самого Потворика його кузен, великий князь Дербульйон, прагнучи підбадьорити військо, підскочив до рядків і тільки‑но підключивсь, як одразу духом влився і злився – і його вже не стало.

Збагнувши, що справи кепські, хоча й не знати чого, Мегерик кивнув своїм дванадцятьом персональним сурмачам. Кивнув своїм і Потворик, що стояв на командному пагорку. Сурмачі приклали бронзу до вуст, і з обох боків заграли сурми, даючи знак до бою. На той протяглий сигнал ворожі армії остаточно з’єдналися. Грізний залізний брязкіт замкнутих контактів полетів з вітром на майбутнє бойовисько і замість тисяч бомбардирів і канонірів,»навідників і набивачів, гвардійців і артилеристів, саперів, жандармів та командирів – постали два велетенських духи, що мільйоном очей подивились один на одного через широку рівнину під білими хмарами, і запала тоді хвилина цілковитої тиші. Бо по обидва боки дійшло до знаменитої кульмінації свідомості, яку з математичною точністю передбачив великий Гарганціян. Отож, переступивши певну межу, військовість, як стан локальний, обернулася на цивільність, і це тому, що Всесвіт за своєю природою безумовно цивільний, а дух тієї і тієї армії якраз сягнув космічних вимірів! І хоча зовні й виблискувала криця, панцери, картеч і смертоносні вістря, – всередині по той і по той бік нуртував океан зневажливої безтурботності, всеосяжної доброзичливості й досконалого розуму. Стоячи на пагорбах, виблискуючи на сонці крицею, під невгаваючий барабанний дріб – обидві армії усміхнулись одна одній. Трурль з Кляпавцієм саме ступили на борт свого корабля, коли відбулося те, чого вони так прагнули: на очах почорнілих від сорому й люті королів обидва війська відкашлялися, взялися під руки й пішли на прогулянку, зриваючи квіти під похмурим небом на полі битви, яка так і не відбулася.

[17]

Щоб уникнути всіляких претензій та непорозумінь, мусимо пояснити, що це була, принаймні в прямому розумінні, мандрівка в нікуди. Бо Трурль тривалий час зовсім не виїздив з дому, коли не брати до уваги його перебування в лікарнях та недовгочасні поїздки на планетоїд. І все ж з погляду глибокого й вищого розуміння, то була одна з найдальших, аж до меж можливого, експедиція, що до неї будь‑коли вдавався цей знаменитий конструктор.

Якось сталось так, що Трурль сконструював лічильну машину, здатну виконувати лиш одну операцію, а саме: вона множила тільки два на два, та й то помилялась. Як про це оповідалося в іншому місці, та машина була дуже амбітна, й суперечка її зі своїм творцем мало не скінчилася для нього трагічно. Відтоді Кляпавцій надокучав Трурлеві, і так і сяк беручи його на кпини, аж той нарешті заповзявся собі сконструювати машину, яка складатиме вірші.

Для цього Трурль зібрав вісімсот двадцять тонн кібернетичної літератури та дванадцять тисяч тонн поезії і заглибився в студії. Коли йому надокучала кібернетика, він переключався на лірику й навпаки. Минув якийсь час, і Трурль зрозумів, що збудувати машину – це звичайнісінька іграшка порівняно з її програмуванням. Програму, закладену в голові звичайного поета, створила цивілізація, в якій він народився; цій цивілізації передувала інша, що так само виникла на грунті ще дальшої, і так аж до початку створення Всесвіту, коли інформації про прийдешнього поета безладно кружляли десь у ядрі первісної туманності. Отож, щоб запрограмувати машину, треба було відтворити якщо не весь Космос від початку, то бодай добрячу його частину. Будь‑хто на Трурлевім місці, певна річ, відмовився б від цього завдання, але завзятий конструктор і не думав відступати. Спершу він сконструював машину, що моделювала хаос, і електричний дух витав у ній над електричними водами, потім додав параметр світла, далі – пратуманності й так помалу наближався до першого льодовикового періоду; а все це стало можливе тому, що його машина за п’ятимільярдну частку секунди моделювала сто септильйонів подій у чотирьохстах октильйонах місцях одразу; а коли хтось гадає, що Трурль десь помилився, нехай сам перевірить усі обрахунки. Отож конструктор змоделював зародки цивілізації, кресання кременю й вичинення шкур, ящурів і потопи, чотириногих і хвостатих, потім пралюдину, від якої народилася звичайна людина, а та винайшла машину, і так це еонами й тисячоліттями, у шумі електричних вирів та струмів. А коли моделююча машина ставала затісною для наступної доби, Трурль прилаштовував до неї приставку, аж нарешті з тих приставок утворилося ніби ціле містечко з переплетених дротів і ламп, так що сам дідько не зміг би розібратися в тому лабіринті. Трурль, однак, якось там давав собі раду, і йому тільки двічі довелось переробляти: раз, на жаль, мало не від самого початку, коли вийшло, що Авель убив Каїна, а не Каїн Авеля (бо в одному з електроланцюгів перегорів запобіжник), вдруге він змушений був вертатись усього на триста мільйонів років назад, до середини мезозойської доби, коли заміть природи, з якої походить пращур, від якого походить прассавець, від якого походить прамавпа, від якої походить пралюдина, утворилося щось таке чудернацьке, що замість первісної людини він одержав паперового змія. Мабуть, якась муха впала в машину й зрушила з місця суперскопічний функціональний вимикач. Як не брати цього до уваги, то все йшло напрочуд добре. Були змодельовані античність, і середньовіччя, і часи великих революцій; отож іноді вся машина аж двигтіла, а щоб не розірвало лампи, які моделювали найважливіші досягнення цивілізації, їх треба було поливати водою і обкладати мокрими ганчірками, бо модельований у такому темпі поступ мало не потрощив їх. Дійшовши кінця двадцятого століття, машина почала спершу вібрувати навскіс, а тоді невідомо чому двигтіти, і» Трурль дуже занепокоївся – він навіть приготував певну кількість цементу та кріплення на випадок, якби вона почала розвалюватись. На щастя, усе якось обійшлося; машина проскочила через двадцяте сторіччя й далі помчала рівніше. Нарешті з’явилися, кожна по п’ятдесят тисяч років, цивілізації досконалих розумних істот, з яких походив і Трурль. І в резервуар падала шпуля змодельованого історичного процесу; а було тих шпуль стільки, що хоч би скільки дивився в бінокль з верхівки машини, а кінця цій лавині не побачив би, і все це заради того, щоб збудувати якогось там римотворця, хай навіть і пречудового! Але такі вже наслідки наукового запалу. Насамкінець програми були готові, і тепер треба було вибрати з них найсуттєвіше. Інакше навчання електропоета тривало б багато мільйонів років.

Два тижні закладав Трурль для свого майбутнього електропоета загальні програми; потім настроював логічні, емоційні та семантичні контури. Хотів уже був запросити Кляпавція на проби, але передумав і спершу пустив машину сам. Вона одразу ж виголосила звіт про полірування кристалографічних шліфів до початкового курсу малих магнітних аномалій. Тоді конструктор послабив логічний і підсилив емоційний контур. На машину спершу напала гикавка, потім плач, нарешті вона через силу пробелькотіла, що життя – жахливе. Він підсилив семантику й зробив приставку волі. Тепер машина проголосила, що віднині конструктор має у всьому її слухатись, і наказала добудувати собі ще шість поверхів над уже готовими дев’ятьма, щоб їй можна було поміркувати над сутністю буття. Він поставив їй філософське реле; тоді машина зовсім перестала озиватися до господаря й тільки била струмом. Трурль дуже довго умовляв її заспівати коротенької пісеньки «Жабка й бабка в одній хатці», але цим її вокальний хист і вичерпався. Він почав угвинчувати, натискувати, підтягувати, послаблювати, регулювати, поки йому не здалося, що краще вже не може бути. Тоді машина почастувала його таким віршем, що він подякував небесам за свою передбачливість: як же глузував би Кляпавцій, почувши ці понурі римування, заради яких Трурль вимоделював усю історію Всесвіту та всіляких можливих цивілізацій! Трурль поставив шість протиграфоманських фільтрів, але вони поламались, як сірники; він змушений був робити їх з корундової сталі. Ну а далі вже пішло: він розладнав машину семантично, увімкнув генератор рим і мало не висадив геть усе в повітря, бо машина раптом зажадала стати місіонером серед убогих зоряних племен. І тоді, майже в останню мить, коли він уже ладен був кинутись на машину з молотком у руках, йому сяйнула рятівна думка. Він викинув усі логічні контури і вставив натомість пристяжні егоцентризатори з нарцистичним зв’язком.