- Замість Всевишнього!!! - прошипів, ледь затремтівши, о. Хлоріан.

- Прокляття анітрохи не допоможуть, - доброзичливо помітив о. Цинконій. - Якщо на те пішло, чи не розумніше дивиться на речі Отець Етерик від Фазотронів, який вже три десятки років назад сказав, що проблема ця не богословська, а природничонаукова?

- Але, отче, - трохи не поперхнувся о. Хлоріан, - це вчення заборонено проголошувати ex cathedra[50]а не засудили ми його тільки з поваги до святості автора, який...

- Заспокойся, люб'язний мій Хлоріанчику, - мовив о. Цинконій. - І дуже добре, що не засудили - не таке вже воно й безглузде. Етерик говорив, що навіть якщо й існували колись розмягченці, що породили нас у своїх майстернях, а після цього самі себе згубили, це зовсім не суперечить божественному походженню всякої розумної істоти. Господь всемогутній і своєю волею міг доручити неписьменним бліднякам виготовлення сталевого народу, який буде славити Його повіки віків, аж до Загального Воскресіння з Іржі. Мало того: по-моєму, думати інакше, тобто начисто виключати таку можливість, є жахлива єресь; чи можна, усупереч Писанню, заперечувати могутність Божу? Що скажеш?

- Проте ж доктор святої теології Кіберакс довів, що "Студневедення" бліднолога Турмаліна, якого наслідував патер Естерик, містить в собі не лише тези, осоружні розуму, але і блюзнірства проти віри. Адже там стверджується, ніби желейники, або студенці, виготовляли своїх нащадків-студенят не по типових проектах, під наглядом інженерів-плодівників, єдиним розумним способом, тобто шляхом монтажу з напівфабрикатів, а, навпроти, не маючи ніякої освіти, без всякої документації, кустарно і абсолютно бездумно. Ну гаразд би нелегальний нащадок, створений за проектом, не затвердженим в департаменті демографічної промисловості, це ще можна зрозуміти - але без всякої документації?!!

- Це дивно, згоден, але в чому ти бачиш блюзнірство?

- Пробач, преподобний Отче, - дивно, що ти тут не бачиш блюзнірства... Адже якщо у них sante pede, ex abrupto expromptu [51] виходило те, що у нас вимагає закінченої вищої освіти, конструкторських розробок, розрахунково-теоретичної експертизи, то виходить, що будь-який з них своїми дітотворним уміннями заткнув би за пояс наших кібернетиків, докторів інформатики і навіть дипломованих доцентів! Як же так? Значить, будь-який молодик, не замислюючись, виготовляє потомство? Та й звідки йому знати, як це робиться? Творити дітей без диплому, без всяких знань, одним махом, вірніше впихом (пробач мене, Господи, за такі слова), адже це припускає потенцію creationis ex nihilo [52] творіння ні з чого, тобто здатність творити дива, властиві тільки Всевишньому!

- Так по-твоєму, вони або генії дітотвореня, або чудотворці? - запитав Отець Цинконій. - Але бліднолог Діалізій писав, що хоча вони виготовляли своє потомство без вчених рад і комітетів, проте не самостійно, а парами. А це - вказівка на технічну спеціалізацію! Про те ж говорять терміни, що дійшли до нас, зафіксовані в бібліотечних картках : "красень", "красуня" (правильно, звичайно, "трясень" та "трясуня"); адже semper duo faciebant collegium multiplicationis[53] чи не так? Вони шукали самоти, щоб взаємно проконсультуватися, обговорити креслення, виконати потрібні розрахунки... Без обговорення не буває дітотворення, це ясно, тут я з тобою згоден, мій Хлоріанчику. Звичайно, щось вони проектували, перш ніж братися за монтаж мікроелементів, а як же інакше! Спорудити розумну істоту, тверда вона або м'яка, це не фунт родзинок!

- Скажу тобі, отче, до чого б я не хотів дожити, - тремтячим голосом вимовив Отець Хлоріан. - Думка твоя, преподобний Отче, на небезпечний вступила шлях! Ще трохи, і я почую від тебе, що можна плодити потомство не за креслярським столом, спираючись на лабораторні випробування, при найбільшій концентрації духу, а прямо в ліжку, без всяких моделей, досліджень, наосліп, на дотик і навіть без жодного наміру... Благаю тебе - і застерігаю: це не просто безглуздість, це підступи Диявола! Опам'ятайся, отче...

- По-твоєму, у Диявола немає інших турбот? - відповів упертий старець. - Але залишимо в спокої науку діторобства. Підійди ближче. Я відкрию тобі таємницю, яка, можливо, тебе заспокоїть... Учора я дізнався, що троє хімікантів з Колоїдного інституту виготовили з желатину, води і чогось ще (здається, бринзи) білуватий кисіль, який вони назвали Драглистим Мозком. Бо він не лише вирішує вправи по вищій алгебрі, але й на додаток вивчився грати в шахи і навіть поставив мат директорові інституту. Як бачиш, доводити, що ніяка думка в киселі не утримається, справа марна, адже Святійша Колегія твердо стоїть на цьому!

Переклад Галій А.С.

Успіх, який супроводжував друзів-конструкторів у всіх їхніх починаннях, спонукав їх ставити перед собою завдання все більш і більше надихаючі та амбітні. Це з одного боку. З іншого ж – хоча й і мали Трурль та Кляпавцій інше, ніж ми з вами, шановний читачу, єство (втім, хто вас знає – читачів же багато), але думка про майбутній кінець Всесвіту чимало їх жахала. І не раз на дозвіллі, прийнявши по келішку доброго пльзенського машинного мастила, скаржився Трурль Кляпавцію на гнітючу його жалість до Всесвіту, на що Кляпавцій резонно заперечував йому, що всі речі, кінець (та й початок) існування яких вони, конструктори, спостерігали, були обмеженими речами, були частиною «всього». І тому не можна ні слово «кінець», ні слово «початок» застосувати до «всього», тобто до Всесвіту. Ось у такій бесіді й проводили час приятелі в своєму улюбленому кабачку «У веселого робота». А тривало це до тих пір, поки... Необхідне пояснення: всі подорожі Кіберіади записані паном Ст. Лемом зі слів Трурля та Кляпавція, підкріплених або речовими доказами, або свідченнями очевидців. Конструктори ж наші досить балакучі та витіюваті, що й видно за текстом «Кіберіади». Про цю ж історію – подорожжю її назвати ну ніяк не можна, бо вся вона сталася ось тут, прямо в рідному їхньому місті, Трурль взагалі говорити відмовився, а Кляпавцій був, попри звичай, небагатослівний. З чого можна зробити висновок про особливе значення, яке надається цій історії нашими друзяками-конструкторами.

... поки одного разу Трурль з'явився, не сяючи від гордості через чергове досягнення, й тихо та спокійно і десь в середині розмови сказав Кляпавцію абсолютно нейтральним голосом, що він тепер точно знає, що Всесвіт вічний.

«Звідки ж?!» - вражено запитав Кляпавцій.

«Це досить просто», таємничо відповідав той. – «Ходімо, я тобі покажу».

Вже добряче будучи на підпитку, друзі прийшли в лабораторію Трурля, де він показав Кляпавцію невелику скриньку з вісімнадцятьма цифрами на передній панелі. Крайня праворуч цифра раз на секунду збільшувалася на одиницю. Раз на десять секунд збільшувалася друга цифра праворуч…

«Що це, годинник?» - розчаровано спитав Кляпавцій.

«Ну, до певної міри годинник… - промовив Трурль. - Ти ж знаєш, - продовжив він, - що ряд натуральних чисел не має кінця. І, додаючи до нього по одиниці, можна рухатися ним нескінченно. А якщо так, то прилад, що додає по одиниці, повинен мати можливість робити це до нескінченності. А значить, і Всесвіт, в якому знаходиться цей прилад та в якому він додає раз на секунду свої одиниці, буде існувати вічно.»

Приголомшений Кляпавцій запитав: «А що станеться, коли у всіх вісімнадцяти віконцях будуть дев'ятки? Щоправда, це теж чимало – 300 мільярдів років, разів у десять більше, ніж за твердженням деяких вчених, існує Всесвіт, – додав він. - Але все ж…?»