– Воістину, – вигукнула королівна, – ти справжній блідавець! Бо твої слова, мабуть, мають сенс, а по суті зовсім безглузді; неймовірні, але начебто істинні, хоч і розходяться з логікою: чи мислимо бути цвинтарем, не будучи ним? Програмувати зовсім не програмуючи? Справді, ти Міамляк–блідавець, а тому, коли ти того прагнеш, я з'єднаюся з тобою подружнім зворотним зв'язком, і ти вступиш зі мною на трон, якщо витримаєш останнє випробування.

– Яке? – Запитав Ферицій.

– Випробування це… – почала було Кришталь, але раптом підозра закралась в її серці, і вона сказала: – Відповідай мені спершу, що роблять твої одноплемінники вночі?

– Вночі вони лежать то тут то там, з підігнутими руками та скрюченими ногами, а повітря входить в них і виходить з них з таким шумом, наче хтось іржаву пилку точить.

– Ось це випробування: дай свою руку, – наказала королівна.

Подав їй Ферицій руку, й вона її стиснула, Ферицiй же скрикнув гучним голосом, бо так велів йому старець, а вона запитала, чому він кричить.

– Від болі! – відповів Ферицій, й тільки тоді повірила королівна, що він справжній блідавець, та наказала вчинити приготування до весільної церемонії.

І треба було статися, що саме в цю пору повернувся корабель, на якому електор королівський, кіберграф Кібергазі, вирушив у серед–зіркові краї, щоб там блідавця виловити та через те у фавор до королівни увійти. Прибіг до Фериція засмучений Поліфазій та сказав:

– Королевичу! Прибув на міжзоряному кораблі великий кіберграф Кібергазі та привіз королівні справжнього блідавця, якого щойно бачив я на власні очі; а тому треба нам негайно тікати; не допоможе жодне прикидання, якщо ви разом постанете перед Кришталь. Бо липкість його незрівнянно липучіша, волохатість куди волохатіша, а тістоватість перевершує всяку уяву, так що відкриється наш обман, й загинемо ми обидва!

Але не послухався мудрої поради Ферицій, котрий полюбив королівну більше життя, і мовив:

– Краще загинути, аніж її втратити!

Кібергазі ж, провідавши про приготування до весілля, тут же прокрався під вікно покою, де фальшивий блідавець разом з купцем був, та таємну їхню розмову підслухавши, побіг до палацу, чорної радості сповнений, й представши перед Кришталь, сказав:

– Ти обдурена, королівно, бо той, хто називає себе Міамляком, ніякий не блідавець, а звичайнісінький смертний; справжній же блідавець – ось!

І вказав на бранця свого; а той напружив волоссям покриті груди, витріщив зеньки свої водянисті та заволав:

– Блідавець – це я!

Зразу ж веліла королівна привести Фериція, а коли став він поруч з блідавецем перед лицем її пресвітлим, розвіявся обман мудреця. Бо Ферицій, хоч й обліплений брудом, пилом та крейдою, і обмазаний мастилом липучим, і хлюпає водянистим манером, не міг приховати ні зросту свого електрицарського, ні гордої постави, ні плечей сталевих ширини, ні ходи гримлячої. Блідавець же кіберграфа Кібергазі був виродок справжній, кожен крок його був, як бовтання діжок, наповнених брудом, погляд ніби каламутний колодязь, а від гнилистого дихання затуманювалися та сліпли зирцяла, та іржа вгризалася в залізо. І зрозуміла королівна в серці своєму, що мерзотний їй блідавець, що при кожному слові ніби рожевим черв'яком ворушив у горлі; просвітився розум Кришталь, але гордість не дозволила їй відкрити те, що прокинулося в серці.

І наказала вона:

–Нехай б'ються вони між собою, а хто переможе, той візьме мене за дружину…

Запитав тоді мудреця Ферицій:

– Поважний, якщо кинуся я на виродка цього та зроблю з нього бруд, з якого він народився, обман відкриється, глина з мене опаде й сталь оголиться; що ж мені робити?

– Не нападай, королевичу, – відповідав Поліфазій, – але захищайся!

Вийшли вони обоє на подвір'я королівського замку, кожен з мечем в руці, і стрибнув блідавець на Фериція, колихаючись, мов багнюка болотяна, та пританцьовував навколо нього, лопочучи, присідаючи, сопучи, і замахнувся, вдарив мечем, і пройшов меч крізь глину, й розбився влучивши в сталь, а блідавець налетів з розмаху на королевича, бризнув, лопнув та розтікся, й не стало більше блідавця. Але засохша глина обпала з плечей лицаря, та оголилася його справжня залізна натура перед очима королівни, і затремтів він, швидку передбачаючи смерть, але у погляді її кришталевому побачив він захоплення і зрозумів, наскільки сильно змінилося її серце.

І з'єдналися вони зворотнім і міцним шлюбним зв'язком, що одним на радість і щастя, іншим на горе і загибель дається, і правили довго й щасливо, допрограмувавшись незліченного потомства. А з шкіри блідавця, спійманого кіберграфом, зробили опудало та виставили в королівській кунсткамері для вічного повчання. І досі стоїть воно, незграбне, волоссям линялим поросле, й чимало знаходиться розумників, які слух розпускають, ніби все це фокус один та вдавання, насправді ніяких блідавців–трупоїдів, тістотілів клеєоких, на світі немає й ніколи не було. Хто знає, може, блідавець і точно порожня вигадка – чи мало байок та міфів вигадує простолюддя!

Але якщо історія ця й неправдива, то повчальна, а також настільки цікава, що варто було її розповісти.

Переклад Галій А.С.

[13]

Одного разу конструктор Трурль створив машину, що вміла робити все на букву «Н». Закінчивши цю машину, він для проби примусив її зробити Нитки, потім намотати їх на Наперстки, які вона теж зробила, потім кинути все це в спеціально викопану Нору, оточену Нікельованими душами, Ножицями і Настойками.

Машина виконала завдання бездоганно, але Трурль ще не був певен у її дії і звелів їй зробити по черзі Німби, Навушники, Нейтрони, Нарциси, Носи, Німф і Нітрогеніум. Останнього вона зробити не змогла, і Трурль, дуже засмучений, наказав їй дати з цього приводу пояснення.

– Я не знаю, що це, – пояснила машина. – Не чула я про таке.

– Як це? Адже це азот. Такий хімічний елемент…

– Якщо це азот, то він на літеру «А», а я вмію робити тільки на літеру «Н».

– Але латиною це називається нітрогеніум.

– Любий мій, – сказала машина, – якби я могла робити все на «Н» усіма можливими мовами, то я була б Машиною, Яка Може Робити Все В Межах Усієї Абетки, бо ж будь‑яка річ тією чи іншою мовою напевне починається на «Н». Не так усе добре. Я не можу зробити більше, ніж ти придумав. Азоту не буде.

– Гаразд, – погодився Трурль і наказав їй зробити Небо.

Вона тут‑таки зробила одне небо, невелике, але небесно‑блакитне. Запросив він тоді до себе конструктора Кляпавція, відрекомендував його машині й так довго розхвалював її незвичайні здібності, що той розізлився тайкома й попросив, щоб і йому дозволили наказати машині що‑небудь зробити.