– Про що це ви?

– Не слід тікати від долі. Це неможливо.

– Звідки вам знати?

– Де тепер ваш поні?

– А ваш м’яч?

– Там, де і ми будемо через сто років. Усі речі розчиняються у часі. Нема кращого розчинника, ніж він.

– Ви говорите так, ніби ми з вами старі.

– Час убивчий для старих. І незрозумілий для всіх.

– Ви думаєте?

– Я знаю.

– А якби?… Ні, нічого.

– Ви хотіли щось сказати?

– Вам здалося.

– Ні, не здалося, бо я знаю, що ви мали на увазі.

– Що ж?

– Одно слово.

– Яке?

– Хронда.

Вона здригнулася. То був страх.

– Що ви…

– Не бійтеся, прошу вас. Ми обоє лише двоє сторонніх, які знають це слово, крім вашого чоловіка і фахівців доктора Суові. Тих, із центру Негген.

– Що ви знаєте? Звідки?

– Я знаю те саме, що й ви.

– Не може бути. Це ж таємниця.

– Тому я й не говорив цього слова нікому, крім вас. Я знав, що вам воно відомо.

– Як ви могли це дізнатися? Ви дуже ризикуєте. Чи розумієте це?

– Я нічим не ризикую, бо мої відомості не більші і не менш легальні, ніж ваші. З тією різницею, що я знаю, від кого ви їх отримали, а ви не знаєте, звідки їх я отримав.

– Ця різниця не на вашу користь. Звідки ви взнали?

– А сказати вам, звідки дізналися ви?

– Можливо, ви знаєте і… коли?

– Найближчим часом.

– Найближчим! Ви нічого не знаєте! – Вона затремтіла.

– Я не можу вам сказати. Не маю права.

– А те, що вже сказали?

– Це не більше того, що сказав вам ваш чоловік.

– Хіба хто... Звідки ви знаєте, що це він?

– Ніхто з уряду, крім прем'єра, не знає. Прем'єра звати Моррібонд. Далі все просто, чи не так?

– Ні… Але яким чином? А! Підслуховування?

– Ні. Не думаю. Не було потреби. Він просто мусив вам сказати.

– Чому? Чи не думаєте ви, що я…

– Ні. Саме тому, що ви ніколи б цього не вимагали. Він мав сказати, бо хотів дати вам щось, що мало для нього найвищу цінність.

– Значить, не підслуховування, а лише психологія?

– Так.

– Котра година?

– Без шести хвилин два.

– Не знаю, що станеться з усім цим. – Вона дивилася в навколишній морок. Тіні гілок, плоскі та чіткі, тремтіли на посипаній гравієм доріжці. Часом здавалося, що вони нерухомі, а тремтить земля. Музика долинала до них, наче з іншого часу.

– Ми тут вже непристойно довго, – сказала вона, – ви не здогадуєтеся чому?

– Починаю здогадуватися.

– Таємниця, яка… зробить це зі світом, уже не таємниця за хвилину до… години нуль. Можливо, ми перестанемо існувати. Ви це теж знаєте?

– Знаю. Але це не мало статися цієї ночі.

– Саме цієї.

– Але ж ще недавно ...

– Так, були деякі труднощі… Але тепер їх уже немає.

Вона майже торкалася його грудьми. Говорила йому, та його не бачила:

– Він буде молодим. Він у цьому цілком впевнений.

– Ну так, звичайно.

– Не кажіть нічого, прошу вас. Я не вірю, не можу вірити, хоч і знаю… Це ніби не насправді, так не буває. Але тепер уже байдуже. Ніхто не може скасувати цього, ніхто. Або я побачу його молодим, таким, як ви зараз, або… Реммер казав, що можливе ковзання у депресії… Я стала б дитиною. Ви остання людина, з якою я говорю перед цим.

Її трясло. Він обійняв її, підтримав. Як би не знаючи, що каже, пробурмотів:

– Скільки часу залишилось?

– Хвилини… О другій годині п'ять хвилин… – шепнула вона. Очі її були заплющені.

Він схилився над її обличчям і одночасно натиснув на той металевий зуб щосили. Відчув у голові легке клацання і провалився в небуття.

Генерал машинально підтягнув штани.

– Хронда – це темпоральна бомба. Її вибух спричинює виникнення місцевої депресії у часі. Образно кажучи, як звичайна бомба робить у ґрунті вирву – просторову депресію, так хронда заглиблюється в сьогодення та тягне чи спихає все навколишнє в минуле. Розмір зсуву у минуле, так званий ретроінтервал, залежить від потужності заряду. Теорія хронопресії складна, і я не можу вам її викласти. Проте принцип легко вловити. Течія часу залежить від всесвітнього тяжіння. Не від місцевих полів тяжіння, а від вселенської постійної гравітації. І не від самої гравітації, а від її зміни. Гравітація зменшується у всьому Всесвіті, і це ніби інша сторона течії часу. Якби гравітація не змінювалася, час зупинився б, його зовсім не було б. Ось як вітер... Де він, коли не дме? Його немає ніде, тому що він – рух повітря.

Так пояснюється і поява Космосу. Він не був створений, але існував поза часом, поки гравітація була незмінною, доки не почалося її зменшення.

З тих пір Космос розширюється, зірки обертаються, атоми вібрують, а час йде. Існує зв'язок гравітонів з хрононами, і цей зв'язок був використаний при створенні хронди. Поки що ми не вміємо маніпулювати часом інакше, ніж імпульсами. Відбувається, власне, не вибух, а різке западіння. Найглибший зсув у минуле відбувається в нульовій системі координат.

О 1 годині 59 хвилин Кресслін натиснув зуб. За дванадцять секунд спрацювали всі наші оперативні хронди стратегічного призначення. Западання було кумулятивним. Тому зона, ураження хронопресією, має форму майже правильного кола. У пункті нуль депресія становить, ймовірно, від 26 до 27 років, ця величина поступово знижується до периферії.

На ураженій території у ворога були лабораторії, заводи, склади, а також хронопресивні полігони. Враховуючи, що вони розпочали роботи 9–10 років тому, зараз там уже немає нічого, що могло становити для нас загрозу. Поверхня ураження, як ви можете побачити на цій мапі, має діаметр близько 190 миль.

– Генерал!

– Слухаю, пане міністре.

– На якій підставі ви стверджуєте, що завдяки Крессліну ми попередили хрональний удар ворога?

– Наказ говорив: якщо до удару залишається більше 24 годин – зуба не чіпати. Якщо йому вдасться дізнатися про подробиці операції, що стосуються її термінів, потужності зарядів, кількості хронд, він повинен повідомити про це через особливу ланку нашої розвідки. Якби ворог збирався атакувати нас протягом доби, а Кресслін не зміг зав'язати контакт із зв'язковим, він мав би привести в дію автоматичний передавач, закопаний у лісі під Хассі. І лише у випадку, якщо не було часу дістатися сигналізатора, а він був поінформований про напад найближчим часом, йому можна було натиснути зуб. Наголошую, Кресслін не знав механізму хронопресійного западіння, він нічого не знав про наші хронди, не знав навіть, що знаходиться у нього в зубі. Чи вважаєте ви, пане міністре, мою відповідь вичерпною?

– Ні. Я вважаю, що надто велику відповідальність за долі всього світу ви поклали на плечі однієї людини, вашого агента. Як могла одна людина це вирішувати?!

– Дозвольте дати подальше роз'яснення. Наша інформація не дорівнювала нулю до закидання Крессліна. Очевидною метою ворога мав бути наш хрональний центр. Обидві сторони ще не знали ступеня просування робіт. Розташування нашого комплексу «С» було їм відоме, як і нам дислокація їх хронораторій. Приховати існування таких величезних комплексів просто неможливо.

– Але ви не відповіли на моє запитання.

– Якраз приступаю. Якщо провести концентричні кола поступово знижуючого ураження навколо нашого центру «С», то Хассі знаходиться в зоні зсуву на десять, а Лейло, що знаходиться ближче до комплексу «С», на двадцять років. Вчора вранці ми отримали повідомлення, що Моррібонд виїжджає на інспекцію військ, які розташовані на нашому кордоні. О восьмій вечора надійшло повідомлення, що замість зупинитися в гарнізоні Аретон, він затримався в Лейло.

– Стривайте, пане генерале! Чи не хочете ви сказати, що Моррібонд мав намір використати той хрональний удар, який вони хотіли нам завдати, щоб омолодитися?

– Ну, загалом, так. Такою є думка наших експертів, Моррібонду було шістдесят років, його дружині – двадцять дев'ять. Мінус двадцять років у нього та мінус десять у неї – сорокарічний чоловік та дівчина дев'ятнадцяти років. А крім того, головна і вирішальна обставина – він був хворий на міастенію у важкій формі. Лікарі давали йому два, у кращому разі, три роки життя.