— О’Медден Бьорк напише звіт,— пояснив він містерові Галогену,— і я подбаю, щоби його надрукували.

— Дуже вам дякую, містере Гендрик,— сказав містер Гологен, — упевнений, ви про все подбаєте. Що ж, може, вип’єте чогось, перш ніж йти?

— Я не проти,— відповів містер Гендрик.

Двоє чоловіків пройшли звивистими коридорами та піднялися темними сходами до віддаленої кімнати, де один із розпорядників відкорковував пляшки для кількох джентльменів. Одним із цих джентльменів був містер О’Медден Бьорк, який знайшов цю кімнату інстинктивно. Він був чемним літнім чоловіком, який, коли не йшов, то спирав своє імпозантне тіло на шовкову парасолю. Його пишномовне західне ім’я слугувало моральною парасолею, на яку він спирав свої неабиякі фінансові проблеми. Його дуже шанували.

Поки містер Гологен розважав репортера з «Фріменз Джорнал», місіс Кірні розмовляла з чоловіком настільки жваво, що йому довелося попросити її говорити тихіше. Діалоги решти людей в гардеробній стали напруженими. Містер Белл, перший у програмі, стояв напоготові з нотами в руках, але акомпаніаторка не з’являлась. Щось точно було не так. Містер Кірні дивився просто перед собою, погладжуючи бороду, поки місіс Кірні щось шепотіла Кетлін на вухо з приглушеною виразністю. Із залу почулись підбадьорливі звуки, оплески та тупання ногами. Перший тенор і баритон стояли разом з міс Гілі, спокійно чекаючи, але містер Белл не знаходив собі місця від нервування, адже боявся, що публіка вирішить, ніби він просто спізнився.

Містер Гологен та містер О’Медден Бьорк зайшли до гардеробної. За мить містер Гологен зрозумів, що нічого не відбувається. Він підійшов до місіс Кірні і серйозно з нею заговорив. Поки вони розмовляли, шум із залу ставав усе гучнішим. Містер Гологен весь почервонів та розхвилювався. Він говорив багато, а місіс Кірні почасти коротко відповідала:

— Вона не вийде. Їй мають заплатити її вісім гіней.

Містер Гологен безнадійно вказав на зал, де гупала й плескала публіка. Він звернувся до містера Кірні та Кетлін. Але містер Кінлі продовжував погладжувати бороду, а Кетлін дивилась під ноги, рухаючи кінчиком свого черевика: це була не її вина. Місіс Кірні повторювала:

— Вона не вийде, якщо не отримає своїх грошей.

Після короткої суперечки містер Гологен спішно викульгав за двері. В кімнаті запала тиша. І коли напруження від мовчанки стало майже нестерпним, міс Гілі звернулась до баритона:

— Ви бачили цього тижня виступ місіс Пет Кембелл?

Баритон виступу не бачив, але чув, що все пройшло чудово. На цьому розмова закінчилась. Перший тенор похилив голову та почав рахувати ланки на золотому ланцюжку, який висів у нього на поясі, всміхаючись і мугикаючи різні мелодії, спостерігаючи, який ефект це матиме на лобові пазухи. Час від часу всі кидали короткий погляд на місіс Кірні.

І тільки-но шум публіки переріс в обурення, як в гардеробну заскочив містер Фіцпатрик, а слідом за ним і містер Гологен, геть захеканий. Оплески й гупання ногами в залі супроводжувалися свистом. Містер Фіцпатрик тримав у руці кілька банкнот. Він відрахував місіс Кірні чотири і запевнив, що решту вона отримає під час антракту. Місіс Кірні сказала:

— Тут на чотири шилінги менше.

Але Кетлін підібрала спідницю і звернулася до першого артиста, який тремтів, мов тополя на вітрі: «Виходьте, містере Белл». Співак та акомпаніаторка вийшли на сцену разом. Шум у залі поступово стих. Декілька секунд паузи, і линули звуки фортепіано.

Перша частина концерту пройшла вкрай успішно, за винятком виступу мадам Ґлінн. Бідна жінка проспівала «Кілларні»[108] безтілесим надсадним голосом, з усіма старомодними особливостями інтонації та вимови, які, на її думку, надавали співу витонченості. Вона мала такий вигляд, наче воскресла зі старої костюмерної, і бідніші прошарки публіки потішалися з її високих плаксивих нот. Але перший тенор і контральто заспокоїли зал. Кетлін зіграла підбірку ірландських мелодій і отримала щедру порцію аплодисментів. Перша частина завершилася натхненною патріотичною декламацією від молодої леді, яка влаштовувала аматорські театральні постановки. Залунали заслужені оплески; після закінчення люди пішли на перерву задоволені.

Увесь цей час гардеробна нагадувала повний хвилювання вулик. В одному кутку стояли містер Гологен, містер Фіцпатрик, міс Бейрн, два розпорядники, баритон, бас та містер О’Медден Бьорк. Містер О’Медден Бьорк сказав, що це була найганебніша сцена, яку він коли-небудь бачив. Після цього музичній кар’єрі міс Кетлін Кірні в Дубліні кінець, сказав він. Баритона спитали, як він ставиться до поведінки місіс Кірні. Він вирішив не втручатися. Йому заплатили його гроші, і він ні з ким не хотів лаятися. З іншого боку, сказав він, місіс Кірні могла би подумати і про решту артистів. Розпорядники та секретарі гаряче обговорювали, що ж робити, коли настане антракт.

— Я погоджуюся з міс Бейрн,— сказав О’Медден Бьорк.— Нічого їй не платіть.

В іншому кутку кімнати стояли місіс Кірні з чоловіком, містер Белл, міс Гілі та молода леді, яка мала продекламувати патріотичний твір. Місіс Кірні сказала, що комітет вчинив ганебно. Вона не пожалкувала ні грошей, ні нервів, і ось так вони їй віддячили.

Вони гадали, що матимуть справу із самою лиш дівчиною, тому можна буде обійтися з нею, як заманеться. Та вона доведе їм, що вони помилились. Вони б не ставилися до неї так принизливо, якби вона була чоловіком. Та вона переконається, що права її доньки не порушені: її не надуриш. Якщо їй не заплатять усе до останнього фартинга, вона весь Дублін на вуха поставить. Звісно ж, їй було шкода, що так вийшло з артистами. Та що вона мала робити? Вона звернулася до другого тенора, який погоджувався, що з нею повелися негарно. Потім звернулася до міс Гілі. Міс Гілі хотіла приєднатися до іншої групи, але це було б не чемно, бо вона товаришувала з Кетлін і сімейство Кірні часто запрошувало її до себе в гості.

Як тільки закінчилася перша частина, містер Фіцпатрик і містер Гологен підійшли до місіс Кірні і повідомили, що решту грошей, чотири гінеї, вона отримає після наради комітету наступного четверга, і, якщо її дочка не відіграє другої частини концерту, комітет розцінить це як порушення контракту і взагалі нічого не виплатить.

— Я не домовлялася ні з яким комітетом,— гнівно мовила місіс Кірні.— У моєї дочки є договір. Вона отримає чотири фунти вісім шилінгів на руки, або ж ноги її не буде на тій сцені.

— Ви мене розчаровуєте, місіс Кірні,— сказав містер Гологен.— Ніколи не думав, що ви здатні так із нами вчинити.

— А як ви вчинили зі мною? — запитала місіс Кірні.

Її обличчя залилося кольором гніву, і здавалося, вона готова накинутись на когось з кулаками.

— Я лиш прагну, щоб мої права не порушували,— сказала вона.

— Треба ж мати хоч якесь почуття пристойності,— обурився містер Гологен.

— Та що ви кажете!.. Я питаю, коли моїй доньці заплатять, але точної відповіді не отримую.

Вона презирливо підняла голову та чванливо мовила:

— «Поговоріть із секретарем. Це не моя справа. Я такий-сякий, ні чорта не роблю, нічого не знаю».

— Я вважав вас за леді,— відрубав містер Гологен, різко її полишивши.

Після такої поведінки місіс Кірні проклинали з усіх боків: кожен розхвалював те, що зробив комітет. Вона стояла біля дверей, ошаліла від люті, сперечалася з чоловіком та донькою, жваво жестикулюючи. Вона чекала, доки почнеться друга частина концерту, сподіваючись, що до неї підійде хтось із секретарів. Але міс Гілі чемно погодилась підіграти для кількох артистів. Місіс Кірні довелося відійти, щоб на сцену вийшли баритон та його акомпаніаторка. Якусь мить вона стояла, не рухаючись, немов розлючена кам’яна баба і, зачувши перші ноти пісні, схопила пальто своєї доньки та гукнула чоловікові:

— Впіймай нам кеб!

Він одразу ж вийшов. Місіс Кірні допомогла доньці одягнути пальто й пішла услід за чоловіком. Проходячи повз двері, вона зупинилася і поглянула містеру Гологену в очі.