Коли Імперський флагманський корабель наблизився до «Зимородка», у Жинь зацокотіли зуби.
— Нам не варто було навіть приходити.
— Це ж Дзіньджа. Завжди піклується про свою честь.
— Ну, тоді ми можемо спробувати піклуватися про його життя.
Перед радою своїх адміралів Дзіньджа останньої миті наполіг на перемовинах із флагманським кораблем Імперського військово-морського флоту. Джентльменський етикет, як він це назвав. Він дав генералу Вовче М’ясо останній шанс здатися. Але на ці перемовини ніхто не покладав надій. Вони були лише додатковим ризиком, та ще й доволі безглуздим.
Від приватної зустрічі Чан Ень відмовився. Щонайбільше він погоджувався тимчасово призупинити вогонь і зіткнення у відкритих водах, а це означало, що їхні кораблі змушені перебувати небезпечно близько один від одного безпосередньо перед початком стрілянини.
— Привіт, малий драконе! — голос Чан Еня продзвенів у спокійному холодному повітрі. Хоча цього разу води були спокійні й тихі. Від поверхні озера Боян здіймався туман, огортаючи зібраний флот хмарами.
— А ви не стоїте на місці, майстре, — сказав Дзіньджа. — Адмірал Імперського військово-морського флоту?
Чан Ень розвів руки.
— Коли я щось бачу, то беру, що хочу.
Дзіньджа підняв підборіддя.
— Тоді ви хочете здатися. Ви можете зберегти свою посаду під керівництвом мого батька.
— О, пішов до біса. — Шакалячий сміх Чан Еня продзвенів високо й різко над озером.
Дзіньджа підвищив голос.
— Су Дадзі нічого не може зробити для вас. Хай би що вона не наобіцяла, ми це подвоїмо. Мій батько може зробити вас генералом…
— Твій батько кине мене в камеру в Баґхрі й відітне кінцівки.
— Якщо ви зараз же складете зброю, то отримаєте імунітет. Даю слово.
— Слово Дракона нічого не варте. — Чан Ень знову реготнув. — Невже ти думаєш, я такий дурний? Коли це Вейсжа виконував обіцянки?
— Мій батько шанована людина, яка лише хоче бачити цю країну об’єднаною під справедливим режимом, — сказав Дзіньджа. — Ви добре прислужитеся цій меті, якщо станете на його бік.
Він не кидав слів на вітер. Дзіньджа говорив так, немовби й справді мав це на увазі. Здавалося, він щиро вірив, що зможе переконати колишнього майстра стати відданим іншому лідеру.
Чан Ень сплюнув у воду.
— Твій батько — призахідницька маріонетка, готова танцювати заради подачок.
— Думаєте, Дадзі чимось краща? — запитав Дзіньджа. — Станьте на її бік і гарантовано матимемо роки кривавої війни.
— О, але ж я солдат. Без війни я лишуся безробітним.
Чан Ень підняв руку, затягнуту в рукавицю. Його лучники підняли луки.
— Гідність під час ведення перемовин, — застеріг Дзіньджа.
Чан Ень нестямно всміхнувся.
— Годі балачок, малий драконе.
І опустив руку.
Одна-єдина стріла просвистіла в повітрі, пробивши Дзіньджі щоку та впившись у перемичку позаду нього.
Дзіньджа торкнувся щоки, смикнув її й побачив, як кров скрапує з його блідих пальців. Він був немовби вражений тим, що в нього може йти кров.
— Цього разу ти ще легко відбувся, — сказав Чан Ень. — Я не хотів, щоб веселощі скінчилися надто швидко.
Озеро Боян горіло немовби факел. Полум’яні стріли, снаряди й гарматний вогонь зробили небо червоним, а внизу зусібіч простягалися димові завіси, огортаючи Імперський флот саваном, ніби ховаючи його за брудно-сірою вуаллю.
«Зимородок» плив просто в туман.
— Принесіть мені його голову, — наказав Дзіньджа, не звертаючи уваги на нестямні крики пригнутися.
Решта флоту розосередилася по озеру, щоб зменшити уразливість до вогняних атак. Що ближче вони пливтимуть, то швидше полум’я перекинеться й на інші кораблі. «Морські яструби» і требушети починали відстрілюватися, випускаючи ракету за ракетою над «Зимородком» у непроглядну сіру стіну.
Але їхній розтягнений стрій лише ослабив республіканців супроти імперської тактики роїння. Крихітні латані-перелатані вітрильники прослизали між військовими кораблями Республіки й відтісняли їх ще далі один від одного, ізолюючи та змушуючи битися самотужки.
Імперський флот цілився передусім у баштові кораблі. Їхні вітрильники зусібіч атакували «Деркача» невпинним гарматним вогнем. Без підтримки власного вітрильника «Деркач» почав тремтіти на воді, як людина в передсмертній агонії.
Дзіньджа наказав «Зимородку» прийти на допомогу «Деркачеві», але він також опинився у пастці, відрізаний від флоту фалангою старих імперських човнів.
Дзіньджа раз за разом наказував стріляти з гармат, щоб пробити собі шлях. Але навіть обстріляні човни займали простір у воді, а це означало, що «Зимородку» лишалося тільки стояти й дивитися, як люди генерала Вовче М’ясо беруть «Деркача» на абордаж.
Команда «Деркача» від початку була виснажена й надто нечисленна. Люди генерала Вовче М’ясо прагнули крові. «Деркач» не мав жодного шансу.
Чан Ень люто кинувся на верхню палубу. Жинь бачила, як він піднімає над головою палаш і розтинає навпіл солдатову голову так точно, немовби розрізає кавун. Коли інший солдат скористався нагодою, щоб напасти на нього ззаду, Чан Ень розвернувся й так сильно всадив клинок йому в груди, що лезо вийшло в солдата зі спини.
Той чоловік був чудовиськом. Якби Жинь не боялася так сильно за своє життя, то напевно стояла б на палубі і просто дивилася.
— Спірлійко! — Адмірал Молкой показував на покинутий арбалет перед нею, а потім змахнув на «Деркача». — Прикрий їх!
Він сказав ще щось, але саме тієї миті хвиля гарматного вогню вистрелила з боку «Зимородка». Жинь дзвеніло у вухах. Вона кинулася до арбалета. Вона вже нічого не чула. Руки тремтіли, коли вона вкладала шворінь у паз.
Пальці зісковзували. Бляха, бляха, вона не стріляла з арбалета ще з часів Академії, вона ніколи не служила в артилерії й від паніки майже повністю забула, що робити…
Вона глибоко вдихнула. «Натягни. Прицілься». Примружилася, вдивляючись у палубу «Деркача».
Генерал Вовче М’ясо затиснув капітана на краю носа. Жинь упізнала капітана Салкхі. Мабуть, після того, як вони втратили у вогні в каналі «Ластівку», її перевели на «Деркач». У Жинь скрутило все нутро. Салкхі ще тримала зброю, досі відбиваючи удари, але навіть близько не дотягувала до потрібної сили. Жинь бачила, що Салкхі заледве втримує меча, натомість Чан Ень атакував її з млявою легкістю.
Перший постріл Жинь навіть не дістав до палуби. Вона правильно обрала напрямок, але помилилася з висотою, шворінь намарно відскочив від корпусу «Деркача».
Салкхі виставила меч, щоб заблокувати удар згори, але Чан Ень ударив своїм клинком так сильно, що вона випустила зброю. Тепер Салкхі була беззбройна, затиснута в пастці на носі корабля. Чан Ень повільно підходив до неї, осяйно посміхаючись.
Жинь уклала новий шворінь в арбалет, примружилася, навела ціль на голову Чан Еня. І натиснула на спусковий гачок. Шворінь пролетів над полум’яними водами і врізався в деревину якраз біля руки Салкхі. Капітан підстрибнула від шуму, інстинктивно розвернувшись…
Вона заледве встигла повернутися, коли генерал Вовче М’ясо вдарив клинком їй по шиї, майже стинаючи голову. Салкхі впала навколішки. Чан Ень нахилився й потягнув її вгору за комір, доки вона не опинилася за пів метра над землею. Він підтягнув її ближче, поцілував у губи і викинув за борт.
Жинь завмерла, спостерігаючи, як тіло Салкхі зникає у хвилях.
Течія навколо «Деркача» повільно стала багряною. Попри постійний потік стріл із «Сорокопуда» й «Зимородка», люди Чан Еня стинали голови команді, немовби вовча зграя, що напала на овець. Хтось поцілив полум’яною стрілою в топ щогли — і срібно-блакитний прапор «Деркача» спалахнув.
Тепер баштовий корабель повернувся проти своїх же кораблів. Його катапульти та запали були спрямовані не на Імперський флот, а на «Зимородок» і «Грифон».
Тим часом завдяки невеликим розмірам імперські вітрильники намотували кола навколо флоту Дзіньджі. У мілких водах величезні військові кораблі Республіки просто не мали маневреності. Вони безпорадно дрейфували, немовби хворі кити, доки зграя меншої риби розриває їх на шматки.
