— Під час наукових експериментів завжди є стадія налагодження, проведення тестів. Зрештою, це перший такий експеримент в історії з розгортання протона.

Натовп, який спостерігав за цим дійством, почав розходитися, відчуваючи розчарування, але експеримент усе ще тривав. Спочатку думали, що одновимірний протон залишиться навічно на синхронній орбіті «Трисоляриса», але через силу тертя, що виникає від впливу сонячних вітрів, частина нитки потрапила в атмосферу планети. Шість трисоляріанських годин опісля всі, хто перебував зовні, стали помічати дивні спалахи в повітрі. Спалахи були ниткоподібними, мерехтіли хаотично і швидко, і назвати колір їхнього світіння було важко. Незабаром з програми новин усі дізналися, що це частини одновимірного протона випадають на землю як опади під дією сили тяжіння. Навіть незважаючи на те що нитка була найтонша, вона створювала навколо себе поле, здатне відбивати зокрема і видимий спектр світла. Уперше живі істоти у Всесвіті мали можливість бачити матерію, створену не з атомів: кожна така крихітна ниточка складалася лише з невеликої частини протона.

— Мене вони дратують, — Правитель знову і знову змахував рукою з обличчя невидимі нитки. На цей раз він стояв на східцях Будинку уряду лише в супроводі радника з науки. — Моє обличчя постійно свербить.

— Правителю, це лежить тільки в площині психології. Вага всіх ниток, зібраних разом, буде рівною масі протона, тому жодного впливу на макросвіт вони мати не можуть. Вони не здатні заподіяти ніякої шкоди, бо в масштабах макросвіту просто не існують.

Але пасма ниток, що падають з неба, ставали дедалі щільнішими. Настільки, що біля землі море крихітних спалахів нагадувало світіння планктону в океані. Сонце і зірки з'являлися на небі, оточені срібними бархатистими ореолами. Ті, хто виходив назовні, тягнули за собою усюдисущі нитки, переливаючись вогниками на кожному кроці. Повертаючись до приміщення, вони спостерігали під штучним світлом ламп яскраве світіння навколо себе, що коливалося під час найменшого руху, підкоряючись збуреним потокам повітря. Хоча нитки можна було побачити тільки при світлі, і вони не справляли жодного впливу на що-небудь навколо, одного усвідомлення їхньої присутності було досить, щоб викликати масові психози в населення.

Потік одновимірних протонних ниток падав понад двадцять годин, поки нарешті не припинився, хоча й не через те, що всі нитки опустилися до землі. Незважаючи на те що їхня вага була неймовірно мізерною, але все ж таки певну масу вони мали, і тому відповідно до фізичних законів прискорювалися у вільному падінні під дією сили тяжіння, як і будь-який інший об'єкт. Однак потрапивши в атмосферу, вони опинилися повністю у владі повітряних течій і ніколи б не впали на землю. Після того, як протон було розгорнуто в одному вимірі, сильна ядерна взаємодія всередині нього стала значно ослабленою. Через це нитка поступово руйнувалася на все дрібніші шматочки, і відбиване ними світло вже виявлялося невидимим неозброєним оком. Населення вважало, що нитки нарешті зникли, але частинки одновимірної нитки були приречені назавжди дрейфувати в атмосфері «Трисоляриса».

П'ятдесят трисоляріанських годин потому відбулася друга спроба розгорнути протон у двох вимірах. Незабаром натовп на землі побачив щось дивне: після того як тепловід-води реакторів почали випромінювати червоне світіння, кілька колосальних об'єктів виникли поблизу прискорювача. Усі вони мали форму правильних геометричних тіл: сфери, тетраедра, куба, піраміди і так далі. Їхні поверхні рясніли складнокомпозиційним забарвленням, але за ретельнішого вивчення виявилося, що ці геометричні тіла насправді були безбарвними, з поверхнями, що відбивають світло, і те, що бачили спостерігачі, було просто перекрученим відображенням поверхні самого Трисоляриса.

— Цього разу нас вийшло? — запитав Правитель. — Нам вдалося розгорнути протон у двох вимірах?

— Правителю, наші спроби все ще безуспішні, — відповів радник з науки. — Я тільки що отримав повідомлення з Центру управління прискорювачем: ми помилилися на один вимір у протилежний бік і розгорнули протон у трьох вимірах.

Величезні дзеркальні геометричні тіла і далі виникали швидше і швидше ніби нізвідки, усе різноманітнішої форми: тут були і тороїди, тривимірні хрести, і навіть щось схоже на стрічку Мебіуса. Усі тіла, не затримуючись, відпливали від прискорювача, що їх створив. Через півгодини всі ці фігури заполонили півнеба, так немов гігантська дитина висипала коробку кубиків на небосхил. Світло, що відбивалося дзеркальними поверхнями цих тіл, подвоїло світловий потік, що сягав поверхні землі, але його величина постійно коливалася через рух фігур. Тінь, яку відкидав гігантський Маятник «Трисоляриса», то приростала, то вкорочувалася, і переміщалася з одного боку на інший.

Потім усі геометричні тіла почали деформуватися, поступово втрачаючи свої звичні обриси, немов танули через вплив джерела тепла. Процес деформації прискорювався, і тіла, що обпливали, стали набувати дедалі більш вигадливих форм. Тепер фігури в небі вже не нагадували будівельні кубики, а радше скидалися на кінцівки і внутрішні органи гіганта, що лежить. Позаяк вони вже не мали правильної форми, потік відбиваного світла на землю став менш інтенсивним, але одночасно і забарвлення їхньої власної поверхні ставало ще більш дивним і непе-редбачуваним.

У цьому грандіозному хаосі тривимірних об'єктів, що заполонили небо, група фігур привертала до себе особливу увагу спостерігачів — спершу тільки тому, що вони були дуже схожі одна на одну. Але після того, як спостерігачі, а потім і все населення «Трисоляриса» розглянули їх уважніше, їх пройняв жах.

Це були очі!

[Звичайно, ми не знаємо, який вигляд мають очі три-соляріан, але безсумнівно одне: будь-яка розумна форма життя вельми чутлива до зображення органу зору].

Правитель був одним із небагатьох, хто зберігав спокій. Він запитав радника з науки:

— Наскільки складною може бути внутрішня структура елементарної частинки?

— Це залежить від кількості вимірювань у вашій точці спостереження. З одновимірної точки, це всього лише крапка — те, як обивателі уявляють собі елементарну частинку. У разі спостереження з дво-тривимірної точки частинка починає являти свою внутрішню структуру. Якщо вести спостереження з чотиривимірної точки, то частинка являє собою неосяжний світ.

— Використовувати такі слова, як «неосяжний», під час описання такої елементарної частинки, як протон, видається мені занадто недоречним, — сказав Правитель.

Радник з науки, який, здавалося, не почув цих слів, продовжив говорити:

— У разі переходу у вищі виміри складність і кількість внутрішніх структур у елементарної частинки починають кардинально зростати. Аналогія, яку я наведу, не є точною, але дає уявлення про динаміку ускладнення структури частинки. За умови спостереження із семивимірної точки вона має будову, порівняну у складності з будовою зоряної системи «Трисоляриса» у тривимірному просторі, восьми-вимірної — можна порівняти за розмірами з галактикою на зразок Чумацького Шляху. Якщо перейти в дев'ятий вимір, то розмір внутрішньої структури і складність елементарної частинки стає еквівалентною всьому Всесвіту. Щодо розмірностей вищого порядку, наші фізики поки що не змогли вивчити в них будову елементарної частинки, тому ми не можемо уявити ступінь її складності.

Правитель вказав на величезні очі в космосі:

— Це свідчення того, що в мікрокосмосі всередині розгорнутого протона існує розумне життя?

— Наше визначення поняття «життя», ймовірно, не підходить для світу багатовимірного мікрокосмосу. Що ми можемо точно констатувати, то це те, що цей «всесвіт» у протоні містить певної форми інтелект і мудрість. Учені передбачали таку можливість. Було б дивно, якби такий складний і великий світ не розвинув щось схоже на інтелект.

— Вони набули форми очей, щоб спостерігати за нами? — Правитель подивився на очі, які плавають у космосі, — гарні, реалістичні, вони з дивним виразом розглядали планету, що була внизу.