Не відповідайте!

Не відповідайте!!

Не відповідайте!!!

Цей світ отримав ваше повідомлення.

Я один з небагатьох пацифістів цієї цивілізації. Це невимовна удача для вашої цивілізації, що я перший отримав ваше повідомлення. Я попереджаю вас:

Не відповідайте! Не відповідайте!! Не відповідайте!!!

Існують десятки мільйонів зірок у вашому напрямку. Доти, поки ви не відповісте, цей світ не зможе достовірно визначити джерело передачі.

Але якщо ви відповісте, ваше місце розташування буде обчислено відразу. Ваша планета буде захоплена, а ваш світ знищений.

Не відповідайте! Не відповідайте!! Не відповідайте!!!

Ми не знаємо точно, як виглядає офіційна резиденція Правителя «Трисоляриса», але ми знаємо те, що її товсті стіни захищають тих, хто перебуває всередині, від екстремальних погодних умов ззовні. Піраміда із «Трьох тіл» — одне із припущень про зовнішній вигляд резиденції. Друге припущення полягало в тому, що вона розміщена глибоко під землею.

П'ять трисоляріанських годин тому правителю доповіли про сеанс зв'язку, який відбувся з іншою цивілізацією. Через ще три трисоляріанські години він отримав ще одну доповідь: пост перехоплення №1379 відіслав попередження в напрямку передачі.

Як перша доповідь не змусила його стрибати від радості, так і друга не ввела його в депресію. Він навіть не був сердитий або ображений. Подібні емоції, як і всі інші, — страх, печаль, радість, захоплення красою — були тими слабкостями, які цивілізація «Трисоляриса» намагалася уникати й повністю усунути зі свого життя. Такі емоції змушували індивідуума і суспільство бути вразливими і не допомагали виживанню в суворих умовах світу «Три-соляриса». Трисоляріанам були життєво необхідні спокій і незворушність. Історія двохсот циклів відроджень свідчила, що цивілізації, які культивували у своїх підданих ці дві якості, виявлялися найбільш здатними до виживання.

— Навіщо ти це зробив? — запитав Правитель в оператора поста перехоплення №1379, що стояв перед ним.

— Щоб моє життя не було марним, — спокійно відповів оператор.

— Попередження, відправлене тобою, може коштувати шансу на виживання всій трисоляріанській цивілізації.

— Але це дало шанс на виживання земній цивілізації. Правителю, дозвольте мені розповісти одну історію зі свого життя. В одну з епох хаосу, яка настала зненацька, близько десяти тисяч трисоляріанських годин тому, на мій пост перехоплення №1379 не встигла доїхати логісти-чна служба доставки продуктів. Через це мені довелося голодувати наступні сто трисоляріанських годин. Я з'їв на посту все, що можна було з'їсти, включно зі своїм одягом. Цей відрізок часу здавався мені нескінченним. Коли наступного разу приїхав транспорт з продуктами, я ледве стримав бажання напасти на водія і захопити весь вантаж. Кожного, хто наближався до їжі, я готовий був убити власноруч! Я вкрав із транспорту частину провізії, що призначалася іншим постам, і перекладав її раз у раз — то в шафу, то під ліжко. Коли я виїжджав у місто, я постійно брав із собою торбинку з їжею... Звичайно, потім я оговтався від цього помутніння, але цей випадок залишив у моїй пам'яті шрами, які не загоюються. Правителю, бажання трисоляріанської цивілізації мати безпечний життєвий простір, скидається на бажання живої істоти, яка голодує протягом тривалого часу, і так само не має ніяких меж. Ми не можемо ділити Землю з людьми, що її населяють. Ми плануємо знищити земну цивілізацію і повністю захопити Сонячну систему у своє безроздільне користування... Я правий?

— Так. Але це не єдина причина, через яку людська раса повинна бути знищена: вони також войовнича раса. Це дуже небезпечне поєднання. Якщо ми спробуємо мирно співіснувати з ними на одній планеті, вони незабаром вивчать наші технології. За такого варіанта розвитку подій жодна з двох цивілізацій не досягне добробуту. Тому ми затвердили такий план: у разі, якщо після того, як міжзоряний флот «Трисоляриса» окупує Землю і Сонячну систему, людська раса не створюватиме занадто багато проблем, вони зможуть спокійно дожити свій вік так, немов нас і не існує у природі. За невеликим винятком: фертильність ставиться під повну і безумовну заборону. Тепер я повинен тебе запитати: ти хочеш стати рятівником Землі, але хіба ти не відчуваєш відповідальності за долю своєї власної раси?

— Я втомився від «Трисоляриса». У нас немає нічого в житті й за душею, крім постійної боротьби за виживання.

— А що в цьому поганого?

— Нічого поганого, звичайно. Інстинкт виживання — базовий інстинкт для всього живого. Але, правителю, будь ласка, придивіться до нашого життя: усе воно присвячене лише одному виживанню. Для забезпечення успішного виживання цивілізації в цілому порушені всі права й немає елементарної поваги до особистості. Той, хто не може більше працювати, засуджується до смерті. Трисоляріан-ське суспільство існує в умовах крайнього авторитаризму. Є лише два види покарання: винних засуджують до страти, невинних відпускають. Для мене найжахливішим аспектом нашого суспільства є духовна одноманітність і черствість. Усе, що може привести до проявів душевної слабкості, оголошується злом. У нас немає ні літератури, ні мистецтва, ні прагнення до краси й отримання насолоди. Ми навіть не можемо говорити про любов... Правителю, є сенс в такому житті?

— Цивілізації із цінностями, про які ти говориш, колись існували на «Трисолярисі». Їхньою державною ідеологією була побудова вільних, демократичних суспільств, і вони лишили після себе багаті культурні спадщини. Але загалу доступна лише невелика частина інформації про такі цивілізації. Велика частка їхньої історії була цензурована, і доступ до цієї інформації обмежений для рядових членів нашого суспільства. Проте я можу сказати, що з усіх циклів переродження трисо-ляріанської цивілізації цей тип виявився найбільш нежиттєздатним і недовговічним. Негараздів середньої за тривалістю епохи хаосу виявилося достатньо, щоб загасити іскру життя. Поглянь іще раз на цивілізацію Землі, яку ти так бажаєш зберегти: їхнє суспільство виникло і виросло в тепличних умовах вічної весни і не зможе вижити навіть мільйон трисоляріанських годин, якщо їх перенести у наш світ.

— Попри те що ця квітка тендітна, вона незрівнянно пишна і яскрава. Вона ввібрала в себе свободу і красу раю, у якому зростала.

— Якщо трисоляріанська цивілізація зрештою заволодіє цим світом, ми побудуємо аналогічне суспільство.

— Правителю, я дуже сумніваюся. Сталевий трисо-ляріанський дух просякнув усі клітини нашого тіла і викристалізувався в кожному з нас. Ви справді вважаєте, що його можна витравити? Я маленька людина, що животіє на самому низу нашого суспільства, і всім до мене байдуже. Мене гнітить самотнє існування, без матеріальних благ, без любові, без надії на краще. І якщо я зможу врятувати далекий прекрасний світ, я зможу сказати, що прожив життя не даремно. Також, правителю, мій вчинок дав мені шанс споглядати вас на власні очі. Якби я не зробив цього, то я б і далі бачив вас тільки на екрані. Тож дозвольте мені вважати себе обдарованим долею.

— Твоя провина не потребує доведення. Ти, без сумніву, найбільший злочинець за усі цикли трисоляріанської цивілізації. Але ми заради твого випадку зробимо виняток з трисоляріанських законів: ти вільний.

— Правителю, але чому?

— Для тебе зневоднення з наступним спалюванням — занадто просте покарання. Ти дуже старий і не побачиш остаточного знищення земної цивілізації. Але принаймні я хочу, щоб ти встиг усвідомити, що тобі так і не вдалося її врятувати. Я хочу, щоб ти дожив до дня, коли земляни втратять останню надію на порятунок. А тепер — іди.

Після того як оператор поста перехоплення №1379 залишив приміщення, правитель викликав до себе радника з ведення спостережень за космосом. Правитель не виявив жодної ознаки роздратованості, і розмова велася у звичному руслі.