Еванс попросив вибачення за те, що не може запропонувати їм чимось освіжитися. У нього закінчилася кава; вода є, але має в господарстві тільки одну чашку.

— Можна поцікавитися, що ви насправді тут робите? — запитав один із колег Є Веньцзє.

— Намагаюся врятувати житті.

— Врятувати... місцевих жителів? Умови середовища проживання тут справді...

— Ні, ви тільки подивіться! — несподівано розлютився Еванс. — Чому лише порятунок людей є почесною справою? Чому охорона інших видів вважається марною тратою часу? Хто дав людям таку перевагу над іншими? Ні, людей не потрібно рятувати. Вони і так живуть краще, ніж на те заслуговують.

— Ми чули, що ви намагаєтеся зберегти якийсь вид птахів?

— Так, ластівку. Це підвид північно-західної коричневої ластівки. Назва на латині дуже довга, я не буду вас втомлювати. Щороку навесні вони мігрують із півдня за постійним маршрутом, як і тисячі років тому. Вони гніздяться лише в цій окрузі, але площа лісів тут з року в рік зменшується, і вони вже не можуть знайти достатньої кількості дерев, щоб звити свої гнізда. Коли я відкрив цей підвид, їх залишалося менше ніж десять тисяч особин. Якщо тенденція збережеться, то протягом п'яти років цей підвид остаточно вимре. Дерева, які я вже посадив, забезпечили природне середовище проживання для деяких із них, і чисельність виду знову почала зростати. У мене в планах висадити ще більше дерев і розширити цей пташиний рай.

Еванс запросив Є Веньцзє і її колег подивитися в телескоп. Під його проводом вони нарешті змогли розгледіти кілька крихітних сірих і чорних пташок, що снували в заростях.

— Не найгарніші з птахів, правда? Звичайно, вони не мають такого успіху в широкої публіки, як гігантські панди. Щодня на цій планеті кілька видів, які не потрапляють у поле зору людей, вимирають.

— Ви висадили всі ці дерева власними руками?

— Більшу частину. Спочатку я наймав місцевих жителів для допомоги, але незабаром у мене закінчилися гроші. Посадковий матеріал і будівництво зрошувальної системи коштують пристойно. Але ви знаєте що? Мій батько — мільярдер. Він президент транснаціональної нафтової компанії, але не виділяє мені більше коштів, та і я не хочу більше брати в нього грошей.

Почавши говорити про свою мету в житті, він, здавалося, тепер хотів поділитися всім, що в нього назбиралося на душі.

— Коли мені було дванадцять, нафтовий танкер компанії мого батька, водотоннажністю тридцять тисяч тонн, наскочив на скелі на Атлантичному узбережжі. Понад двадцять тисяч тонн сирої нафти вилилося в океан. У той час моя сім'я жила на прибережній віллі, неподалік місця аварії. Перша думка мого батька після того, як він почув цю новину, була про те, як уникнути відповідальності й мінімізувати збитки для компанії.

У той день увечері я прийшов подивитися на пекло на землі. Море було синяво-чорним, і хвилі під липкою, густою масною плівкою ледь накочували на берег. Пляж був також покритий чорним шаром сирої нафти. Я і ще кілька добровольців шукали пляжі ще живих птахів. Вони борсалися в липкому місиві, немов асфальтові чорні статуї; тільки очі свідчили, що вони все ще живі. Ці благальні очі, що дивляться з-під нафтової плівки, часто приходять до мене в нічних жахіттях. Ми замочували цих бідолах у мийних засобах, намагаючись звільнити від нафти, що прилипла до їхніх тіл, але це було надзвичайно важко: нафтова плівка склеювала все пір'я, і якщо ти додаєш трохи більше зусиль, то пір'я відокремлюється разом із прилиплою нафтою... До вечора більшість птахів загинули. Коли я змучений і весь вимащений нафтою, знесилено впав на чорний пісок пляжу і дивився, як сонце сідало за чорне море, я відчував, що це був кінець світу.

Я не помітив, як батько підійшов до мене ззаду. Він запитав мене, чи пам'ятаю я той скелет дитинчати динозавра. Звичайно, я пам'ятав. Майже повністю збережений скелет динозавра був знайдений під час пошуку нафтових родовищ. Мій батько витратив шалені гроші, щоб викупити його і встановити в дідусевому помісті.

Тоді батько продовжив: «Майку, я розповідав тобі про те, як динозаври вимерли. Астероїд упав на землю. Світ спочатку перетворився на море вогню, а потім настав тривалий період темряви й холоду... Однієї ночі ти прокинувся через кошмарне сновидіння і сказав, що потрапив у ту страшну епоху. Дозволь я тобі зараз скажу те, що хотів сказати ще тієї ночі: якби ти реально жив у кінці Крейдового періоду, я б назвав тебе щасливцем. Епоха, у якій ми з тобою живемо, — набагато страшніша. У цей час темпи вимирання видів життя на Землі набагато швидші, ніж у кінці Крейдового періоду. Це справді час масового вимирання! Тож, дитино моя, те, що ти бачиш зараз, — абсолютне ніщо. Це лише тривіальний епізод великого процесу. Ми можемо обійтися без морських птахів, але не можемо обійтися без нафти. Ти можеш собі уявити життя без нафти? Твій подарунок на останній День народження — красуня-«Феррарі»; я тобі тоді сказав, що ти зможеш сісти за кермо, коли тобі виповниться 15 років. Але без нафти це — лише купа брухту, на якій ти ніколи не зможеш покататися. Коли ти захочеш провідати свого дідуся, ти легко можеш за десять годин перетнути океан на моєму приватному літаку. Але без нафти тобі доведеться плисти під вітрилом понад місяць... Це правила існування цивілізації: першочергово забезпечити виживання і комфортні умови життя для людської раси. Усе інше вторинне».

Мій батько покладав на мене великі надії, але я, зрештою, їх не виправдав і не пішов шляхом, який він для мене запланував. У наступні дні я постійно бачив очі цих умираючих птахів, і це визначило все моє подальше життя. На моє тринадцятиріччя батько запитав про мої плани на майбутнє, чим я хочу займатися в житті, коли виросту. Я відповів, що хочу рятувати життя. Але насправді моя мрія не була настільки глобальною. Я лише хотів рятува-ти види тварин, що перебувають на межі зникнення. Це може бути не найгарніший птах, метелик, який не впадає в око, або маленький жук. Пізніше я почав вивчати біологію і спеціалізуватися на орнітології й ентомології. На мою думку, я займаюся чимось справді потрібним. Порятунок від вимирання окремо взятого виду комах або птахів анітрохи не менш значуща подія, ніж порятунок людства. Усі життя рівноцінні — це основоположна ідея панвидового комунізму.

— Як ви сказали? — Є Веньцзє не була впевнена, що правильно розчула останню фразу.

— Панвидовий комунізм. Це теорія, яку я створив. Або можете називати її вірою. Його основне переконання полягає в тому, що всі види життя на Землі створені рівними.

— Цей ідеалізм нежиттєздатний. Наші сільськогосподарські культури також є видами живих організмів. Якщо люди хочуть вижити, така рівність не може бути досягнута.

— У далекому минулому рабовласники також висловлювали подібні ідеї. Не скидайте з рахунків технології — одного прекрасного дня люди зможуть синтезувати їжу штучно, але задовго до того ми повинні закласти ідейно-теоретичні основи. Насправді, панвидовий комунізм є природним продовженням Загальної декларації прав людини. З часів Французької революції минуло двісті років, і ми не зрушили ні на крок відтоді, продемонструвавши егоїзм і лицемірство, властиві людській природі.

— Як довго ви маєте намір залишатися тут?

— Я не знаю. Я готовий присвятити все своє життя цій меті. Таке прекрасне почуття! Але я не очікую, що ви зрозумієте.

Закінчивши говорити, Еванс, здавалося, втратив інтерес до гостей. Він сказав, що повинен повернутися до роботи, отож, взявши лопату і пилку, піднявся і пішов. Коли прощався, він знову глянув на Є Веньцзє, ніби помітив у ній щось незвичайне.

На зворотному шляху один із колег Є Веньцзє процитував напам'ять уривок зі статті Мао Цзедуна «Пам'яті Бетьюна»: «Шляхетна і чиста людина, сповнена моральної цілісності, яка стоїть вище вульгарних інтересів». — Він зітхнув: — Виявляється, такі люди справді існують.

Інші також висловили своє захоплення і суперечливі почуття, викликані знайомством з іноземцем.

— Якби було більше таких людей, як він, навіть хоча б трохи більше, усе було б інакше, — сказала Є Веньцзє передусім сама собі.