Я щось зовсім офігів, бо ті баби самі йшли до моєї торби, витягували звідти лахи, рилися, щось шукали, самі встановлювали ціну і давали мені гроші. Поміж моїми пальцями полискували злотувки з головами королів та генералів, а моя голова йшла обертом від їхнього пше-пше, навіть самому стало цікаво, чим усе скінчиться. Коли вони вичистили мою торбу, я відчув, що одна моя кишеня, як і друга, повна банкнот, та ще й гаманець ними напханий, і це, звісно, не може бути погано.
Я закинув порожню торбу на плече і пішов глянути, що тут можна з цього раю ухопити. Нелегка ця справа, бо хотілося всього: светрів, курток, різнобарвних шортів, гумових шльопанців… Звичайно, це можна знайти й у нас, але тут вибір був просто бомбезний. Улітку всі ходять у гумових шльопанцях, і ти був би, як усі – у шльопанцях, проте вони були б інакшими, яких ніхто ще не бачив, наче нова мода сезону.
Пооблизувався, дивлячись на двокасетні магнітофони, потупцював біля касет. А тут вони оригінальні: Haddaway, Prince, Boyz II Men, Snoop Dogg, Shaggy, Snap, все, що нещодавно по MTV показували, а тут можеш рукою доторкнутися до строкатих обкладинок. На Шяуляйському базарі зазвичай на обкладинках касет назви пісень на друкарській машинці надруковані, часом навіть написані від руки, а на торцях касет написано коротко і ясно, що там усередині. Наприклад, сторона А – Bad Boys Blue ’91, сторона B – Roxette ’92. А тут, здавалось, міг би купити ту касету лише заради її обкладинки.
Однак найскладніше було прийняти рішення щодо футболки з написом Chicago Bulls, бо від куртки з написом Los Angeles Kings я відмовився. Таку можна і в нас у Шяуляї надибати, вони тепер майже перепльовують Chicago Bulls. Футболки тут були різних кольорів, з Джорданом і без нього, з номером 23. Не будеш же купувати всі підряд. Вибрав я собі одну – з мордякою Джордана з висолопленим язиком: він, підскочивши, закидає м’яч у кошик, і здається, що ти сам сидиш на тій дошці і зараз дістанеш м’ячем по голові. Головне, що на футболці збоку була етикетка, де чітко написано, що це оригінал. На фуфло таке не пришивають.
Зустрів Дарюсика із Саулюнею, вони теж уже майже розпродали свій товар. Домовились, що разом повернемося в готель, а тоді зробимо ще вилазку до міста. Наш готель, звісно ж, був десь на околицях, через вікна виднілися поле, чагарники, тут улітку можна корови пасти. Може, називати готелем цю халупу – явне перебільшення, бо то якийсь барак, але коли ти закордоном, то все здається набагато серйознішим.
Ми зустрілися біля готелю, пацани й пляшку Smirnoff прихопили. Прямуємо всі до одної крамниці за закусоном. Там соваємось, Саулюня просить якусь там жуйку, що лежить десь у закутку на полиці. Поки продавець тупає в інший кінець, хлопці раптом хапають пачку Camel, яка лежить біля каси, – і всі дають драпака. У мені спрацьовує якийсь командний інстинкт, і я – за ними. А продавець з чуваком, який хєрзна-звідкіля взявся, прямо за нами. Ми повернули до чагарників, подалі від дому, щоб не нарватися на мєнтів чи ще на яких там добродіїв. Несемося всі разом через якусь покриту памороззю галявину, потім через парк, а там стежки розходяться. Ми, як зайці у мультику, розбігаємось у різні боки. Один чувак погнав за мною, інший – за Дарюсиком з Саулюнею.
Ну, корочє, скільки не намагався, так і не міг від них відірватися. Та і як тут відірвешся у такому взутті? Біжиш і лише думаєш про те, хто міг тобі казати, що ці мешти класні. Вигляд у них, звичайно, крутий, але слизькі – ковзаюсь, як на ковзанах. Мій братко, падлюка, мені ці мешти втулив, казав: хороші, оригінальні, не якесь там фуфло… Щоб я іще в нього щось купив… Борсаюсь і відчуваю, що дихалці скоро буде гаплик. Буде тобі зараз, як дивитися на дошку рекордів школи, яке місце посів за всю шкільну історію у забігах спринту та кросу.
Та звідки у поляків такі продавці-спринтери. Біжу й думаю, що мені гаплик, якщо мене схоплять закордоном. Гаплик моїм тренуванням, гаплик у школі, а з батьками буде просто повний треш.
Врешті я кинувся в чагарник, думав, що хоч на якийсь час зникну з поля зору. А там рів. Такий рів я перескочу навіть і в цьому взутті, бо мої результати стрибків в довжину теж посідають місце на дошці рекордів школи. Набираю швидкість, але перед самим стрибком моя нога шпортається у гілках і я бахаюся в повний зріст у той рів, а потім кочуся вниз, мов кавун… Відчуваю, що підводитися нема сенсу, бо здається, що колінна чашечка зіскочила, а з таким болем я вже точно нікуди не побіжу. Лежу і ніяк не можу збагнути, як я в це лайно вляпався. Тепер через обкурених придурків мене злапають, потягнуть у мусарню, і ще буде за щастя, якщо взагалі відпустять додому. Лежу, приплюснувшись до землі, і чую, як той чувак, щось там волаючи польською, пробігає повз мене. Я розумію лише слово «курва», а інше схоже на свист радіо. Чувак обурено покрикує і кудись зникає. Якось дивно все це – заради пачки цигарок ганятися полем за трьома мудаками. Лежу й міркую: ну ось, часом можна втекти, нікуди не тікаючи.
Підвожуся з землі й, озираючись, кульгаю тою самою стежкою назад. Неподалік бачу Дарюсика із Саулюнею. Стоять вони на розслабоні й, хіхікаючи, «Кемелом» затягуються. Ну, тут уже я впав у нерви. Погнав прямо на них, щоб викласти все, що думаю про це, а вони – ну ти не кіпішуй, затягнись, дупу розслаб. Кажуть, що дим добре на нерви діє, заспокоює, тому вирішую спочатку покурити. Загалом я не курю, і в чому тут прикол – не розумію. Спробував пару разів затягнутися, але мені воно смердить – і більше нічого. Жодного толку. Але якщо тобі пропонують, то не почнеш відмовлятися, бо будеш слабаком і маминим синочком. Беру цигарку, затягуюсь просто у легені і відразу закашлююсь, а вони як зарегочуть! Корочє, тепер я зовсім як той придурок, і що ти їм скажеш.
Вони ще дужче почали мене дратувати, бо роблять вигляд реальних чуваків, майже підбадьорюючи один одного, базікають, як вони круто все зробили, а мені здається, що вони сцяли по ногах не менше мого, але тепер тут рисуються один перед одним. То ж треба придумати таке, щоб цигарки з магазину поцупити. Ясно, що Camel вони бачили лише по тєліку, і взагалі, все тут різнокольорове, хтось, може, про таке чув, десь бачив, але ніколи не мацав, тому так і хочеться хапнути якусь там дрібничку на пам’ять. Живеш собі хтозна-скільки років у задрипаній норі, і раптом перед самим носом – пачка справжнього Camel. Ще й як хапнеш! А про те, що трапиться, думаєш вже потім. Але не почнеш тут всіх застерігати, бо подумають, що ти останній сцикун. Тому стосовно «Смирнова» теж схожа виходить ситуація. Відійшли кудись подалі, перелізли через залізничну колію, сіли і кайфуємо від своєї крутизни. Біль у коліні потрохи стихає, і з ним відступає страх. Ніхто тут заради пачки цигарок не буде поля прочісувати і кіпіш піднімати.
На другий день наш тренер ніяк не може збагнути, що з нами трапилось. А ми, мов осінні яблучка з яблуні, падаємо самі й без струшування, вистачає найменшого вітерця. Усім нам, молокососам, тренер скоренько знаходить заміну, я сиджу на лавці запасних, мовчу і намагаюсь в очі нікому не дивитися. Блін, думаю, тож треба через тих психів так начудити. Усе! Потрібно зав’язувати з різною дурнею і нема чого з гівна коників ліпити. Тренування мусить бути на першому місці. Звичайно, заробити бабла теж потрібно, але спокійно, без ризику. Не треба собі життя засирати, а в житті я хочу грати в регбі!
Отримав я диплом про друге місце, оскільки фінальну гру ми програли українцям. Винним я себе не почував, бо українців покласти – майже без шансів. «Цей диплом тобі авансом», – сказав наш тренер, і я, після внутрішнього звіту перед своїм сумлінням, прийняв його, ледь не цілуючи руки.
Проте повернувся додому крутішим в сто разів, аніж доти. Злотувок на записуючий магнітофон мені не вистачило, та я й не хотів спустити всі гроші на одну річ. Купив широкі штани кольору бордо, нові червоні кросівки з м’якесенької шкіри, декілька касет, а головне – дві нові футболки. Одну – ту, що з Джорданом, а іншу – з капюшоном і написом Chicago Bulls. У нас в Шяуляї теж можна було купити футболки з Chicago Bulls, час від часу бували навіть з капюшонами, але без Chicago Bulls, але поєднання, щоб усе разом, – я ніколи не бачив, тому зрозуміло, що буду сяяти аж здалека – матиму не просто те, чого ніхто не має, але те, про що навіть мріяти не можуть. У широчезних штанях та новій футболці я був схожий на репера з MTV. І все це здавалось непоганим початком.
