Кровопивці застигли; невловимі погляди черкали тепер празького главу, на котрого раніше вони не звертали ні дрібки уваги.

— Троє, — шелеснули вони, мовби спантеличені цим відкриттям. — Троє... Коли Його Високість вирушив до Богемії, Пожирачів не було, а празькі чародії запевняли у відсутності загроз. Тепер же дика кров ожила аж у трьох... Ми чуємо вас добре. Ми чуємо вогонь, який устигли забути за сто літ. Це достеменно він...

— І ви не отримаєте Златана Богуміна без бою, — запевнила чаклунка. — Тож подумайте, чи варто виходити на цей бій.

Їй здалося, що незримі голки прошили тіло наскрізь, хоча то тільки горіли погляди. Що в тих поглядах було, окрім жаги допастися до порізу на її долоні, Варта не могла вловити, але інстинктивно відчувала, що змогла хоч трохи похитнути бажання кровопивць роздерти Златана, як вони зробили цієї ночі з Дворжаком і ще чорт його зна зі скількома чеськими правлінцями.

— Дайте нам час на нову ухвалу, — прошепотіли кровопиці в унісон.

Хвилину чи дві вони стояли в тиші: тіньові збилися докупи, у колі жебонів шепіт, якого чаклунка не могла розібрати, скільки не вслухалася. Та носії помсти продовжили дуже скоро:

— Ми цінуємо се життя, хай і в мінливому світі. Тому наше слово буде таким: зважаючи на те, що вбивцю хранять древня кров та закон чародійного люду, ми залишимо йому життя, допоки недоторканність судді лежить на його плечах. У той же день, як він зніме з себе зобов'язання перед цим Конгломератом, ніщо не стримає нас від того, щоби вчинити помсту, — тіні хитнулися. — Також накладаємо на вбивцю заборону без заклику від нас в'їжджати до Будапешта і наближатися до оплоту королів, бо там клятва не матиме сили. Хай пам'ятає про смерть у тіні, яка чекає на нього. Хай вона стане нагадуванням про те, що за все треба платити. Бо ваші життя короткі й ви бездумні, Пожирачі. Кидаєтесь у вогонь, не думаючи про те, кого він палить, не думаючи про те, що буде далі. Але далі завше є. Ви маєте нашу непорушну клятву на цьому, — кровопивці замовкли, а коли заговорили знову, Варта вперше вловила в їхньому плетиві голосів проблиск емоцій. — У відповідь ви повинні пожертвувати крові. Вона має пролитися за нашого принца. Ваша — вдесятеро цінніша від чародійської, у стократ цінніша від людської...

— Пролитися, кажете? — чаклунка розсміялася. — Залюбки. Дивіться.

Вона вирвала руку зі Златанових пальців і розітнула долоню, поглиблюючи поріз.

Кров порснула й потекла вниз тонкими цівками. Перші краплі впали на килим.

Створіння кинулись до чаклунки, але напоролися на щити, блискавично здійняті суддею.

— Кров пролито! Клятву укладено! — закричала до них Варта. — Умову виконано! Але ви не маєте права торкнутися неї.

Поки монстри розпорювали щити — вони робили це значно повільніше, ніж їхній принц, — дівчина відійшла до дверей і, луснувши двома пальцями капсулу із зіллям зцілення, втерла його в поріз. Це мало би спинити кров, поки вона знайде чим перев'язати рану.

— На цьому вважаю нашу розмову закінченою, — видушив Златан, змахнув пальцями та рвонув штори в боки.

Тіньові сіпнулися до протилежної стіни. На підлогу лягли скупі сонячні промені, які вихопили свіжі криваві плями на килимі.

Мить — і в залі не лишилося й сліду кровопивць, ніби вони протиснулися всі разом у просвіт дверей на іншому кінці кімнати.

У мертвій тиші пил танцював у тьмяному світлі й повільно осідав.

— Довічно суддя, — видихнув Златан, визираючи у вікно, за яким загорявся новий день. — Та ти, Варто, хоч усвідомлюєш, що це означає?

— Що ти житимеш, — озвалася вона й сповзла на підлогу. — Можливо, навіть довго і щасливо.

Амброз, оцінивши ситуацію, потягнувся й рішуче попрямував до виходу.

— Ви тут розбирайтеся. Я піду гляну, як там що. Чи угорці не повмлівали. Чи Віслав не вбив когось... і все таке. Ну я ж типу Вартовий, так?

Він нечутно вислизнув із кімнати, залишивши Варту і Златана сам на сам.

Алан побачив його, щойно сумнозвісний суддя угорський вийшов із розкішної темно-синьої автівки й рішуче попрямував до гурту суддів, які зібралися біля пов'язаних заколотників. Берток рухався швидко і впевнено, а на його обличчі не було нічого схожого на провину чи розкаяння.

Глава світлих зробив крок уперед, несвідомо стискаючи крейду в обох руках. Але тут важка рука лягла на плече, і він відчув, що не в змозі поворухнутися.

— Стій, Алане, — прошипів Віслав, голос якого зовсім захрип після потужного заклинання.

— Убивця тут, — алхімік кивнув не озираючись. — Подивіться, як усміхається. Певен, заливає суддям про те, що він непричетний.

— І що? Підеш на дуель викличеш? Він — скотина, але сильна скотина.

— Дядьку, я знаю свої сили, — з осудом відповів Алан, гасячи ненависть, що обсіла його душу і гнітила її. — Але хочу підійти і сказати в лице, що він — убивця.

— Така нагода буде. Але найкраще казати це на засіданні Конгломерату з вагоном доказів. Хоча, коли я трохи підживлюся, можу викликати його. І розтовкти на печене яблуко.

— Недоторканного суддю? — гмикнув Алан. — Щоб його чорти вхопили, я мрію сам зробити це.

— Рано тобі. Краще послухай, що він триндить, — Віслав підштовхнув Алана вперед, до суддівського гурту. — Про ворога треба знати все.

— ...Та ви зі страху подуріли всі, — заявив пан Берток так голосно, що Алан почув це, ще й не наблизившись до гурту.

— Це ти до мене, Бертоку? — австрійський суддя опустив голову, і його завжди спокійний голос сповнився загрози.

— Глава світлих Праги, Алан. Про що мова? — алхімік смикнув одного з чеських правлінців, котрого знав із вигляду.

Правлінець звів брови й шепнув:

— Суддя угорський твердить, що представники його фракції мали повне право на законний протест проти таких виборів. І що вони повинні уникнути покарання. На що суддя австрійський запропонував позбавити угорця голосу на виборах глави.

— Ви не можете цього зробити, — озвався Берток.

— Можемо за умови, що всі судді проголосують за це, — Фелікс залишався непорушним.

— Ну й де всі? Де цей новий суддя Златан? — визвірився угорець. — Певен, у нього достатньо клепки, щоби проти мене не голосувати.

Алан роззирнувся, проте теж не помітив чеського чаклуна серед тих, хто вийшов із палацу.

— Власне, — озвався румун Маріан. — З ним може виникнути проблема...

— О, я вас прошу, — суддя польський присів просто на сходи й подивився на інших знизу вгору. — Якщо з черговим чехом виникне чергова проблема, я офіційно оголошу, що це проклята вакансія і можна знову об'єднати їх зі словаками...

— Із суддею Златаном усе гаразд! — з дверей палацу вирвався підозріло усміхнений Амброз. Він наблизився до гурту, знайшов поглядом Бертока, гмикнув, а тоді повернувся до Фелікса: — Суддя чеський скоро приєднається до вас і буде готовий до виконання своїх обов'язків. А поки що... у вас не знайдеться чогось перекусити для могутнього Вартового? Я тут усю ніч стовбичив, щоб ваші зади не попригоряли...

— Так краще, — Златан випустив зі своїх похололих пальців Вартину руку, і вона поворушила нею, відчуваючи тільки смужку горіння там, де був поріз.

Чех сів поруч і притулився спиною до дверей. Від поту його чоло блищало. Очі горіли, мов у лихоманці.

— Оце і все, — Златан озвався першим. — Я — суддя чеський. Назавжди. Або — доки жити не набридне, — він стримано всміхнувся. — Амброз, думаю, погодиться співпрацювати тепер. Якщо ти ще викладеш йому легенду, що ми рідні брати і він має повне право бути Вартовим... Артефакти на місці. Берток не стане главою. Віслав більше не планує нікого з нас убити. У мене є недоторканність і нові рукавички, в тебе — посада, яка чекала сто років. Усе гаразд. Ми все розрулили. Політ нормальний...

— Припини, — втомлено відповіла Варта, знову шукаючи Златанову руку. — Визнаймо: це катастрофа і руйнація всіх наших планів.

— Берток мав рацію. Недоторканність судді стала мені в пригоді. А ти, Варто, — чех повернув голову і краєм ока подивився на чаклунку, — ти мене знову врятувала.