Вона почувалася бомбою, що ось-ось вибухне.

Златан не міг постраждати. Златан — досвідчений маг. Онук судді. Вартовий, трясця Конгломерату!

Проте темний, який прийшов до неї, сказав, що Златан спливає кров'ю. Просто зараз. Що він помирає. Від ран. Просто зараз. Що на нього напали. Варта повинна була розпитати, як-коли-чому... і хто на нього напав. І як там опинився цей нахабний маг. І якого біса він не допоміг, а рвонув до неї. Все мало надто дивний вигляд.

Розуміла, що, можливо, це пастка. Але ніхто не знав їхньої адреси. Але кров на записці була Златановою — аура не бреше.

Цок-цок-цок.

Дрібна бруківка. Трамвайна колія. Повний галасу паб зі столиками, які перегороджують тротуар. Удень усе це здавалося таким чарівним! Тепер же Варту дратували і вузькі вулиці, і туристи, і рівнесенька бруківка, на якій було надто легко послизнутися й загриміти на землю.

Цок-цок-цок.

Вона на ходу клацала на номер Златана в телефоні. Ніхто не відповідав. Темрява ковтала рештки врівноваженості. У горлі студнем стояла нудота.

— Тут поруч! — маг звернув крізь круглу арку в занедбаний двір.

Ліворуч по іржавій решітці, яка аркою вигиналася й вела аж за ріг дому, вився виноград. Праворуч сходи підіймалися до невеликої тераси. Ні душі.

— Ну... він був ось де, — повідомив маг, різко спинившись у кінці двору, перед темними поночі, притоптаними клумбами.

Варта ступила вперед, боячись побачити Златана і водночас сподіваючись, що він там. Нехай поранений, аби тільки живий...

— Де?! — дівчина впала на коліна і занурила руки в траву. — Ну де ж?..

— Був тут, — повільно повторив чеський темний, присідаючи поруч. — Точно був. На мене найшло щось... Усе з голови вилетіло. Тричі клятий Богумін!

— Гаразд, — Варта шумно зітхнула. Дихання від нервів та бігу зовсім збилося. — Гара-азд... — вона рішуче повернулась до чаклуна. — Розповідай мені все. Швидко.

Почувалася шалено злою і водночас радісною. Адже відомо: мертві не ходять. А його тут немає. Також тут немає ні людської швидкої, ні поліції, ні взагалі жодної душі. Отже, клятий чех деінде. І здатен рухатися сам.

— Та живу я поруч, — відказав темний, який здавався не менш шокованим за саму Варту. Його пальці наполегливо шаруділи в траві. — Вішав білизну й відчув світлячі аури, тож зацікавився. Вони в мене під носом не часто шмигають таким стадом, ще й удень якась оказія в алхіміків сталася... Коли вже підходив, то помітив групу їхніх: з арки рвонули. Вони геть — я всередину. Отут лежав Златан. Мав кепський вигляд. Я хотів покликати відьму-цілительку — сусідку мою. Але наш півтруп натомість наказав це занести тобі, і... — темний затнувся. — І провалля в голові до бісової тітки. Наступне — стою в тебе на порозі і знаю тільки, що мушу віддати той папірець. А тоді мене мовби пробило! Після твоїх слів пригадав усе... Що за чортівня? Його суддівські вимахони знову?

— Світляки, кажеш... — Варта повільно підвелась і обтрусила коліна від трави, що налипла на джинси. — Слухай, ти тут усе знаєш, так?

Маг кивнув.

— Тоді веди мене до глави світлих.

— Ой, не вимахуйся. Алан тут точно ні до чого, він у нас...

Новий знайомець не договорив, бо Варта приставила йому павутину до горла і змусила її застигнути лезом, яке дрібно тремтіло, розливаючи крижане світіння.

— Веди, — наказала тихо.

Маг подивився на неї з викликом і рвучко звівся на ноги, ігноруючи павутину, що черкнула пройму його футболки.

— Зрозумів. Ти вважаєш себе достобіса крутою... і що зробиш? Скажеш, що вбили твого друга, але його труп за кілька хвилин повіявся геть? Головний світляк іще адекватний, але його компанія — ні. З ними розмови не вийде.

— Я не буду говорити, — Варта розсіяла павутину, але ошаліла усмішка вже шарпала її губи, як і темрява, яка рвалася зсередини неконтрольованим бажанням зруйнувати щось. — Я влаштую їм локальний кінець світу. А в процесі хтось та й заговорить.

Праворуч, у тіні виноградних лоз, захрускотіли гілки й прошурхотіли кроки, приглушені травою.

— Приблизно це я й очікував почути, — стримано гмикнув новоприбулий, — дуже нехороша темна...

Голос Златана, мовби спусковий гачок, умить позбавив Варту всієї напруги. Маг вийшов із тіні виноградника під стіною, як примара, і виступив у тьмяне світло єдиного у дворі ліхтаря. Дівчина негайно впевнилася, що страшних ран — принаймні видимих — немає. Злість шарпнула зсередини, кулаки машинально стиснулись.

— Скажи щось, що стримає мене від бажання розбити тобі пику, виродку, — прошипіла вона, стрімко наближаючись до чеха.

— Що за диявольська проява? — темний теж підійшов, ховаючи руки в кишені. — То ти тут помираєш, то там гуляєш уже? Ефектної появи забажав?.. З приїздом, трясця!

— Усе гаразд, Бурштине, — Златан спокійно подивився на нього. — Усе тепер добре. Варто, зажди, будь ласка.

Він дістав із кишені темну рукавицю з тонкої шкіри і звичним рухом просунув пальці всередину.

Негайно чаклунка відчула знайоме завихрення часу. Коли весь світ стає туманним і непевним. Коли повітря клекоче, мов водне плесо, об яке розбивається град. Незрима аура онука судді без вітру зірвала вгору його кучері, пробіглася по траві і квітах довкола, пригинаючи їх, і змусила Варту заціпеніти. Ніби в неї нічого за плечима немає — ні сили, ні вмінь. Нічого супроти суддівського закляття.

Чех обережно оминув її, зробив іще один повільний крок у бік темного чаклуна і опустив руку йому на плече. Довкола все задзвеніло, мовби водночас прокинулися сотні маленьких будильників. На Златановій простягнутій руці проступили вени.

— Ти все зробив правильно. Та поки що не вплутуйся. Іди додому, друже мій, і вранці не згадуй про цю пригоду. Іменем суду наказую тобі...

Темний у відповідь кивнув і повільно, мовби захмелілий, почвалав геть.

Час прийшов до тями і рвонув уперед. Варта стояла мовчки, дивлячись у спину Златанові, котрий стежив за Бурштином, — той уже перетнув подвір'я і вийшов з арки, навіть не зиркнувши в їхній бік. На мить чаклунка замружила очі. Коли розплющила їх, чех досі стояв нерухомо.

Сила, що тиснула непомірним пресом, розвіялась.

Натомість прийшло усвідомлення й роздратування. Скільки хвилин вона бігла сюди? П'ять-шість? Скільки хвилин думала, що з ним сталося щось страшне? Скільки ще разів доведеться переживати це?

«Опануй себе, Вартова», — нагадав внутрішній голос.

— Ми йдемо додому, Златане, — промовила Варта здушено, мовби в горлі застрягло щось шорстке. — Годі з мене подій на сьогодні.

— Сьогодні тільки розпочалося, якщо бути точним, — чех швидко зиркнув на дорогий годинник на зап'ясті.

— Ой, заткнися.

— Я промовчу про те, що до мене посеред ночі ввалився незнайомий маг і заявив, наче ти мало не вмер на його очах, — хрипко мовила Варта. — Але як щодо нашої домовленості?

— Я тобі ні слова брехні не сказав, — відрізав Златан.

Чаклунці здавалося, що напруга між ними — матеріальна. Що вона бряжчить від кожного слова.

— Так. Я помітила, — вона з розгону примостила перед другом чашку з холодною водою, розплескавши її по столу. — Ти взагалі ні слова не сказав і рвонув утілювати свої вигадливі плани!

Маг утомлено втупився в напівпорожню чашку.

— Ти спала, Варто. Думаєш, я мав у планах на день сутичку зі світлими, які вбили мою тінь?

— То це тінь була-а! — застогнала чаклунка. — Та щоб тебе шляк трафив, чеське ти одоробло!

— Що-що, перепрошую? — маг сперся рукою на сусіднє крісло і розвернувся до Варти, ніби готувався відбити атаку.

— А нічого доброго! — чаклунка сіла поруч і вимогливо зазирнула в Златанові примружені очі. — Давай. Розповідай!

Чех сьорбнув води.

— Що розповідати... До бібліотеки я пішов. У закритий відділ зі стародруками. От і вирішив тебе не будити, — в його погляді майнув осуд. — Шукав інформацію про артефакти. Список книг на майбутнє віддав тіні й хотів відправити до тебе, сподіваючись, що моя нехороша темна вже пережила наслідки вчорашньої гулянки та готова до бурхливої діяльності... — Златан усміхнувся, але не зустрів усмішки у відповідь, тому продовжив швидко: — Тоді помітив, що за мною стежать. Сховав власну ауру — і «хвіст» наївно потягнувся за тінню...