— З гарними бенефітами! — підтримав його лисуватий, окреслюючи в повітрі вельми гіперболізовані вигини жіночої фігури.

— Та цитьте вже, лобуряки! Гостей би посоромилися! — спалахнула Графиня і застукотіла набалдашником ціпка об край столу.

Варта піймала красномовний погляд Златана і його вибачливу усмішку. Проте перш ніж усі кинулися цокатись, онук судді підвівся з-за столу і підняв келих.

— Шановна родино, ваші побажання мене дуже тішать, особливо останнє, — він зачекав, доки стихне регіт, і продовжив: — Але мушу зізнатись одразу, поки тут присутні всі зацікавлені в халявних мерседесах... Я відмовився від посади в суді. Остаточно.

— Синку, ти в тому Львові що — не тілько прокляття, а й мізків збувся? — проскреготів лисуватий пан із вибалушеними очима.

Варта ж зиркнула на Графиню. Стара чаклунка стиснула ціпок обома понівеченими руками, але нічого не відказала.

— Бачте, я не зможу поєднувати посаду судді і відповідальність Вартового, — Златан говорив усміхнено, але твердо. — Це заборонено законом. Представляти Чехію повинен той, у кого більше досвіду. А я вже й так віддав понад десять років цій справі. Натомість ми з Вартою Тарновецькою плануємо співпрацювати, щоб у нашого Конгломерату знову був повноцінний дует захисників, бо давно час. І з цим вітаю всіх нас!

Чаклунка відчула, що по шкірі витанцьовує мороз, коли погляди присутніх повернулися до неї зі жвавим зацікавленням.

— Сподіваюся, Вартовим добре платять, — буркнув чоловік, котрий піднімав келих за Златана-суддю. — Бо скільки живу, щось не бачив, аби хтось дуже пнувся на ту вашу роботу.

— До біса сімейні зборища... До біса великі родини... — бурмотіла Варта, поки вони спускалися парком від дому пані Графині.

— До біса стільки злитися! — перекривив її Златан із задоволеною усмішкою. — Усі й так втямили, що ти дуже нехороша темна.

— Ти ж сам бачив, як вони напосілися! Так, ніби кожен персонально для тебе ту посаду судді виборював! Страшне-е... — дівчина закотила очі.

— Аґато Станіславівно, не треба так бурхливо реагувати на мою родину, — заспокійливо відказав маг. — Ти їм, між іншим, сподобалась. А те, що вони язиками плещуть... Розумієш, відмовитися від суддівства — це втратити неабиякий шанс на забезпечене існування. Вони вважають, що дарма я так.

— Я тобі те саме казала.

— А я тобі казав що? — маг піймав Варту за руку.

— Що-що... — озирнулася вона через плече. — Ванільні дурниці, от що! А тепер, Златеку, ведіть мене на обіцяну екскурсію вашою захваленою Прагою! Бо я просто зобов'язана пройти сьогодні стільки ж кілометрів, скільки пляцків у мене напакували ваші родичі.

Златан, проте, спинився і міцніше стиснув Вартину долоню. Дівчина озирнулась і помітила, що темні очі друга палають неспокоєм, попри його показну безтурботність.

— І що вже сталося, Богуміне?

Теплі долоні лягли їй на плечі.

— Ти пам'ятаєш усе, про що ми домовлялися? Щодо зустрічі з Конгломератом. Це не родинний обід. У нас усі права, але обережність ніколи не зайва. Не всі в захваті від появи Вартових. Покажи бодай одну слабину — і чекай удару. Що менше знатимуть про твоїх близьких, то краще. До того ж прихильники попереднього глави...

— Златане... — Варта звела брови. — Усі близькі мені люди далеко звідси. Чи думаєш, я збираюся стрибати тобі на шию в присутності найвищого магічного правління, щоби дати їм іще більше підстав для пліток?

— Ну... — чех сіпнув губами і не стримав широкої усмішки. — Моя шия в твоєму цілковитому розпорядженні зараз.

— Я тобі що — кровопивця?

— Ні, маю надію. Кажуть, вони вимерли.

— Як порядна панянка зі столітньої давнини... — Варта різко занурила обидві руки в густі кучері мага, смикнула його голову назад і нахилилася до лівого вуха: — ...я відмовляюся реагувати на ваші провокації.

Відьма Дикоросла, Вартина подруга, нещодавно наворожила чаклунці страшну любов. У тієї з'явилися ґрунтовні підозри, що ворожіння може справдитись. Але в процесі кривавої Гри, серед постійних інтриг, було геть не до любові.

«Що більше перепон, то краще! — запевняла по скайпу Дикоросла, котра жваво розпитувала Варту про кожну деталь її мандрівки, починаючи від перетину кордону з шестигодинною чергою. — На побаченні він, може, й класний, і в жилетці та метелику. А який, коли смаленим запахне? Якби я собі когось певного шукала, — після слова „певного“ відьма розреготалася, настільки химерною їй видавалася така перспектива, — ...уяви: якби! — я б видивлялася під час дуелей...»

Варта усміхнулася, пригадавши слова подруги.

— Богуміне, влаштуймо ввечері тренувальну дуель, — шепнула вона. — Після того конгломератного пафосу.

— Добре, Тарновецька, — відказав чех і шпикнув Варту павутинкою так моторно, що вона зойкнула з несподіванки.

Збори правління Конгломерату призначили в Чернінському палаці. Варта вирішила обов'язково навідатися туди ще раз. Якщо, звісно, хтось впустить її до Міністерства закордонних справ. Але з впливом магів-правлінців — хіба важко це влаштувати? Хтось із них, певна річ, працював тут: члени чаклунських фракцій не гребували позірною участю в людській політиці. Адже так, за словами Златана, куди легше впливати на галузі, які їх цікавлять, зокрема, влаштовувати гарне прикриття для чаклунського бізнесу.

Відкривши багато нового, Варта замислилася над тим, чи є чародії серед людського правління і в неї вдома. Чех на її розпитування скупо розповів, що українську фракцію колись намагалися сформувати, проте щось не зрослось, і найбільша країна Конгломерату досі не мала свого представництва, бо «не відповідала критеріям». Ще там були замішані гроші, багато грошей — більшого маг не знав.

За його словами, для зборів щоразу обирали різні місця — переважно в столицях країн, які входили до Конгломерату. Цю зустріч спершу планували провести у Львові з нагоди завершення Гри. Та оскільки попереду майоріли вибори нового глави і чеського судді, то засідання перенесли до Праги.

Палац — найбільше барокове диво чеської столиці — мав монументальний вигляд. Кількість розкішних автівок на стоянці перед ним зашкалювала. Утім, усередині, під арковими стелями галерей, Варті здалося, що цій простоті й естетиці бракує наповнення. Ніби, пройшовши шлях від розкішних покоїв до шпиталю і казарм, переживши всі воєнні конфлікти, які струсонули його минулу велич, палац досі не міг оговтатися, тому здавався порожнім та похмурим.

Кроки відлунювали довгими коридорами.

— Зберуться всі судді, тому чекай побачити знайомих, — шепнув хлопець і тут же помітив віддалік, у кінці коридору, свого дядька. — Бертоку, вітаю!

Златан підійшов до нього і гаряче потиснув руку.

— Маєш чудовий вигляд, юначе, — схвально кивнув угорець, роздивляючись мага. — Як на того, хто стільки тікав від смерті та від своєї роботи!

— Дякую, пане суддя, — усмішка Златана пригасла. — Сьогодні великий вечір. Як думаєте, нас затвердять одразу?

Берток здавався геть безтурботним.

— Маємо нюанси, але закладаюся, що навіть у разі спротиву світляків — розберемося. Врешті, до вашого приїзду вже підняли архівні записи щодо попередніх виборів. На біду, членів правління, котрі застали останню ініціацію Вартових, немає з нами. Там Емек буркотів щось проти, але кому-кому, а йому зараз краще прикрутити свою буркотілку.

— Не затягуйте. Я хотів би ще музеями погуляти, — Златан подався до відчиненого вікна і сперся на підвіконня обома руками, вдихаючи передвечірнє, досі тепле повітря.

— Кого ти музеями задурюєш, Златеку? Веселіться, поки молоді!.. Та ще в нас буде трохи новин... — Берток озирнувся сторожко й наблизився впритул до чеха. — Заміну твоєму дідові знайшли. Завдяки тому, як ти нас підставив зі своєю відмовою.

Варта звела брови, коли угорець подав ситуацію як «підставив», та промовчала, а друг різко посерйознішав.

— Так швидко? Це що — навіть на загальному з'їзді вирішили не узгоджувати?