— Він отримав підозріло одностайну підтримку фракції. А твоя відмова...

— А чи це не угорський суддя Вартових на свій бік переманює? — гукнув хтось у них за спинами.

Берток стримано кивнув незнайомому панові.

— Вітаю! — кинув незнайомець тепер до Варти й Златана. — Як вам дорога?

— Спекотна й довга, — відказала дівчина.

Чародій реготнув:

— Правду ріжете! А втім, так і треба. У мене є син вашого віку, Лукаш. То він теж на спеку скаржиться невпинно...

— Скаржитися — ваше сімейне вміння. Ану ходімо до зали засідань, Горачеку, нам є про що побалакати, — зауважив Берток і майже силоміць поволік правлінця геть.

— Цікаво, який цей новий суддя... — чаклунка провела магів поглядом, аж доки вони завернули наприкінці коридору.

— Скоро дізнаємося. Врешті, для нас це вже не має великої ваги, — відказав Златан. — Гра позаду, демонів не існує, так? — він стиснув пальці дівчини і відпустив. — Ходімо вже.

Засідання Конгломерату виявилося менш пафосним, ніж очікувала Варта. Палацова зала з неосяжно високою стелею справляла враження, але погляди, які чаклунка ловила на собі, були переважно нейтральними, без надміру емоцій чи явної неприязні. Звісно, це стосувалося лише темних. Адже стараннями новоспечених Вартових Гра у Львові закінчилася поразкою світлих. Тож очікувати схвалення з боку святенників було б щонайменше наївно.

Варту і Златана посадовили за окремим столом неподалік трибуни спікера і, здавалося, забули про них, обговорюючи інші питання: перерозподіл мандатів після Гри (який добряче обмежив владу світлих у всіх фракціях), заворушення відьом під польським містечком, назви якого дівчина не розчула, проблеми з дебреценськими вовкулаками, трагедію під час виборів нового судді в Барселоні...

Чаклунка спостерегла, що маги розмістилися згідно з національними секціями, тому світляки вклинилися серед більшості темних. Вочевидь, це мало б демонструвати вищість правлінців над двома сторонами чаклунського світу й показну співпрацю. Але ця ілюзія руйнувалася, варто було звернути увагу на напругу між цими сторонами — подекуди показну, подекуди приховану, але відчутну в горінні аур.

Румуни та молдавани мали геть крихітні представництва. Поруч із ними бундючно шепотілися поляки. Пан Емануель неуважно стрельнув поглядом у бік Вартових. Австрієць Фелікс натомість підійшов привітатись і передати вітання від їхніх магів, котрі жваво обговорювали щось із сусідами-угорцями. На запитання Варти суддя зазначив, що дві фракції довгий час згідно з межами старої імперії представляли інтереси Австрії та Угорщини водночас. Тож товариські стосунки між ними зберігалися досі.

— ...Шановне товариство, перейдімо до інформації щодо виборів глави! — заявив спікер, у чиєму голосі постійно дзвеніло піднесення.

Варта уважно прислухалася, бо знайомство з попереднім очільником ледь не коштувало їй та Златанові життя. Тепер хотілося знати якомога більше про потенційних керівників.

— Вибори не відбувалися в нашому Конгломераті вже понад сотню років з відомої причини, — кахикнув спікер. — Тому, якщо не всі ознайомлені з процедурою, я радо нагадаю основні позиції. Потім ви отримаєте копії на мейл. Отже, кожна фракція має право висунути двох кандидатів — зі світлої і темної гілок. Так, пане Емануелю, можете подаватися, більшість темних не вплине на це правило, хоч ви й переймалися... — маг усміхнувся до польського судді й продовжив: — Голосування на першому етапі відбувається в кожній фракції окремо, так би мовити, за зачиненими дверима. Кожен сам собі пан. Імена кандидатів просимо якнайшвидше передати очільникові комісії, тобто мені. Остаточне затвердження глави відбудеться в один тур голосуванням суддів. Голоси за себе, звісно, не приймаються, і не дивіться на мене так, пане Маріане, бо дірку пропалите... Про місце виборчого засідання ми повідомимо всіх заздалегідь, напередодні процедури, аби не було спокуси його підірвати, — спікер кахикнув удруге.

Кілька присутніх озвалися приглушеним сміхом. Варта вирішила, що прецеденти в минулому траплялися. Хоча їй важко було уявити, як пафосні правлінці в дорогих костюмах креслять вибухові закляття довкола «виборчої дільниці».

— За традицією, великий день заплановано на час осіннього рівнодення. І не мені вам нагадувати, що життя всіх претендентів будуть під особливою охороною та наглядом увесь цей період...

— Прошу слова! — огрядний пан з угорської фракції важко підвівся. — Ми всі жваво обговорюємо процедуру, проте забуваємо про важливу деталь. Колишній глава, хай його і змістили одностайним рішенням суду, має законне право подати апеляцію. Як ми діятимемо у випадку, якщо отримаємо її?

— Дякую за зауваження, пане Імране, — відгукнувся спікер, клацнувши пальцями. — Авжеж, це право залишається за ним... як і право провалитися до біса разом зі своїми претензіями. Проте, як я щойно зазначив, ми плануємо обрати нового керівника найближчим часом. Після виборів апеляцію не прийматимуть до розгляду.

Варта пригадала Златанові слова про те, що глава має важелі впливу і багатьох прихильників, нажитих за роки при владі, але їй самій здавалося, що в нього кволі шанси щось змінити після фіаско у Львові. І ось — на тобі! Апеляція можлива. Ще й цілком законна.

— Дякую за відповідь, — угорський чаклун сів і бурхливо зашепотівся з сусідами.

Спікер знову кашлянув і потягнувся по склянку води, перш ніж вести засідання далі.

— Процедура виборів передбачає кілька елементів, відсутність одного з яких стояла на заваді раніше. Ідеться про трагедію, що забрала в нас ініційовані роди Вартових під час краківської Гри на початку минулого століття, — урочисто додав він.

— Я була певна, що на заваді стояв майже безсмертний глава, який хотів забезпечити собі владу, — шепнула Варта до Златана, зводячи ліву брову.

Маг примружив очі й слабко всміхнувся, але вголос нічого не відповів. Його погляд блукав залою, наче він подумки складав для себе хитромудру статистику.

— Вартові — зброя масового ураження, — буркнув хтось із задніх рядів. — Згадайте хоча б дублінський інцидент.

Спікер проігнорував це зауваження й продовжив:

— За відсутності ініційованих захисників, нагадую вам, вибори можуть стати проблемою. Оскільки глава отримає свої повноваження, а еквівалентної сили, яка могла б йому протидіяти в разі конфлікту, не буде. Тепер же, за наявності в нас обох претендентів, це питання легко розв'язати. Усе чітко, просто й правомірно. І страшенно захопливо!

— Аж не віриться, — гмикнув хтось із чехів.

Спікер відповів кривою усмішкою.

— Так, аж не віриться. Тому маю честь запросити сюди Златана Богуміна, прямого спадкоємця по лінії чеського роду, темного чаклуна, сина Златана і Меделіни Богумінів. Маю зазначити: він понад десять років працював особистим помічником чеського судді.

— Скільки ж йому років тоді, що вже встиг перед судом вислужитися? — скептично кинула чародійка з румунського боку.

— Двадцять сім, — Златан стрімко вийшов уперед і спинився біля трибуни.

Варта підмітила, якою гордою здавалася його постава під прискіпливими поглядами зусібіч.

— Колишній чеський суддя мав вагому причину довіряти мені роботу свого помічника. Присутні тут члени суду можуть засвідчити, що я виконував її на відповідному рівні.

— Та родичі вони... — буденно докинув хтось.

— Ні для кого це не секрет, — відповів Златан.

— Шановне панство, шановне панство! — втрутився спікер. — Ми тут не для того, щоб обговорювати стаж пана Богуміна. Тим паче, його резюме ви всі отримали, щоб підготуватися до сьогоднішнього засідання. Прошу також вийти до нас Варту Тарновецьку, відому за людськими документами як Тарновецька Аґата Станіславівна. Вона — пряма спадкоємиця польської... — спікер затнувся, глипнув у папери, розкладені перед ним, і швидко додав: — ...радше польської та української ліній. Донька останніх представників, Станіслава й Амалії Тарновецьких. Темна чаклунка. Проживає в Україні, у Львові.