Що робив її чоловік за вечерею у наймоднішому французькому ресторані Гонконгу тоді, коли мав працювати над якимось проєктом із хмарних ресурсів у Чунцині в Південно-Західному Китаї? Та й особливо в цьому ресторані – адже він із розряду місць, до яких його можна було затягти лише штовханням і криками! Його не дуже заможні партнери в жодному разі не схвалили б таких витрат, навіть якби йшлося про їхніх найкращих клієнтів. (Крім того, жоден клієнт-китаєць не забажав би куштувати нову французьку кухню, якби мав можливість цього уникнути.)

Астрід довго роздивлялася чек. Вдивлялась у зухвалі розчерки його темно-синього підпису на хрусткому білому папері. Майкл поставив підпис авторучкою від «Каран д’Аш», яку вона подарувала йому на минулий день народження. Її серце билося так швидко, немов прагнуло вискочити з грудей, і вона геть не могла поворушитися, немов її паралізувало. Астрід уявила, як Майкл сидить у залитій світлом від свічок залі на верхньому поверсі готелю «Айленд Шангрі-Ла» й дивиться на мерехтливі вогні бухти Вікторія[116], смакуючи романтичну вечерю з дівчиною, яка надіслала йому те відверте повідомлення. Вони почали з чудового бургундського вина з Кот-д’Ору, закінчили теплим суфле з гірким шоколадом на двох (із глазур’ю з лимонного крему).

Їй закортіло влетіти у ванну кімнату і тикнути цим чеком йому в обличчя, мокре від теплої солоної води. Їй хотілося кричати й дряпати його тіло нігтями. Але, звісно ж, нічого такого вона робити не стала. Вона лише глибоко зітхнула. Заспокоїлася. Самовладання вкладалось у неї від самого дня народження. Вона поводитиметься розумно. Астрід розуміла, що немає сенсу влаштовувати сцену, вимагати пояснення. Будь-які пояснення можуть спричинити нехай крихітну, але тріщину на їхньому картинно-ідеальному житті. Вона обережно згорнула папірець і засунула його назад, на те місце, де знайшла. Цієї миті вона дуже хотіла, щоб папірець зник із Майклового гаманця – і з її пам’яті. Щоб він просто зник.

Філіп сидів у своєму улюбленому складаному кріслі на пірсі, який тягся від його прибережного газону, одним оком пильно спостерігаючи за вудкою, закинутою аж у Вотсонс Бей, а іншим читаючи останній випуск «Популярної механіки». У кишені його штанів карго, порушуючи безтурботність ранку, почав вібрувати телефон. Філіп знав, що телефонує дружина: вона була практично єдиною людиною, яка взагалі телефонувала на його мобільник. (Елінор вимагала, щоб він увесь час тримав телефон біля себе – а що коли їй буде треба терміново йому зателефонувати? – хоча він сумнівався, що міг би чимось допомогти, адже більшу частину року проводив тут, у Сіднеї, доки Елінор невпинно рухалася між Сінгапуром, Гонконгом, Бангкоком, Шанхаєм та ще одному Богові відомо чим.)

Він натиснув кнопку відповіді – і його одразу ж захлеснула злива істерики від дружини.

– Заспокойся та кажи повільніше, лах. Я не можу розібрати ані слова. А тепер скажи, чому ти хочеш стрибнути з даху? – запитав Філіп у своїй звичайній лаконічній манері.

– Я щойно отримала досьє на Рейчел Чу від того приватного слідчого в Беверлі-Гіллз, якого рекомендувала Мейбл Квок. Хочеш знати, що в ньому написано? – Це не було питанням; ці слова пролунали радше як загроза.

– Ем-м… а хто така Рейчел Чу? – поцікавився Філіп.

– Не вдавай з себе дурня, лах! Ти що, забув, про що я тобі казала минулого тижня? Твій син вже більше року таємно зустрічається із якоюсь дівчиною і мав нахабство повідомити нам про це лише за кілька днів, разом із новиною, що він везе її до Сінгапуру!

– Ти найняла приватного детектива, щоб перевірити ту дівчину?

– Авжеж, я це зробила. Нам про це дівчисько анічого не відомо, а всі вже тільки й теревенять, що про неї та про Нікі…

Філіп подивився на cвою вудку. Волосінь на ній починала смикатися. Він розумів, до чого йде ця розмова, і не мав ані найменшого бажання брати в ній участь.

– Боюся, люба, зараз я не можу розмовляти, у мене тут дещо термінове.

– Та припини ж це, лах! Висновки набагато гірші за мій найстрашніший нічний кошмар! Твоя дурнувата кузина Кассандра усе неправильно зрозуміла: виявилося, що ця дівчина не має відношення до тих Чу, яким належить «Тайбей Пластік»!

– Я завжди радив тобі не дослухатися до того, що вилітає з рота Кассандри. Але яке ця інформація має значення?

– Яке значення? Ця дівчина бреше – адже вона удає із себе одну з тих Чу.

– Добре, але якщо її прізвище також «Чу», як ти можеш її звинувачувати в тому, що вона удає з себе ЧУ? – розсміявся Філіп.

– Ая… Не заперечуй мені! Я тобі розповім, як саме вона бреше. Спершу приватний детектив доповів мені, що вона КНА, але, копнувши глибше, він з’ясував, що вона навіть не справжня китаянка-американка. Вона народилась у материковому Китаї, а до Америки приїхала, коли їй було шість місяців.

– І що?

– Ти мене добре чуєш? У материковому Китаї!

Філіп почувався збитим з пантелику.

– То чи не будь-яка родина спочатку вийшла з материкового Китаю? А звідки ще, на твою думку, вона мала б бути родом? З Ісландії?

– Не треба зі мною жартувати! Її родина походить з якогось улу улу[117] китайського селища, про яке ніхто ніколи не чув. Детектив вважає, що вони, найімовірніше, належали до робочого класу. Тобто вони – СЕЛЯНИ!

– На мою думку, люба, якщо заглибитися в історію, тоді всі наші родини походять від селян. І хіба тобі не відомо, що у давньому Китаї селянський клас був шанованим? Вони являли собою стрижень економіки і…

– Припини верзти нісенітниці, лах! Ти ще не чув найгіршого – ця дівчина приїхала до Америки немовлям разом із матір’ю. А де ж був батько? Про батька немає записів – тож, вони, певно, розлучилися. Ти можеш у це повірити? Аламак, дитина з якоїсь безіменної улу родини з батьками, що перебувають у розлученні! Я, мабуть, тіао лау[118]!

– То й що з того? Зараз купи людей походять із розлучених сімей і укладають власні щасливі шлюби. Хоча б подивись на рівень розлучень ось тут, в Австралії,– Філіп намагався напоумити дружину.

Елінор глибоко зітхнула.

– Ці австралійці – усі нащадки злочинців, то чого від них чекати?

– Ось тому ти тут така популярна, люба,– пожартував Філіп.

– Ти не бачиш усієї картини. Очевидно ж, що ця дівчина – хитра, брехлива АВАНТЮРИСТКА! Ти так само, як і я, знаєш, що твій син ніколи не зможе одружитися із такою жінкою. Ти можеш уявити, як відреагує твоя родина, коли він привезе цю жадібну жіночку додому?

– Взагалі-то мене найменше цікавлять їхні думки.

– Але хіба ти не розумієш, як це вплине на Нікі? І, звісно ж, твоя мати в усьому звинуватить мене, лах. Я завжди винна геть в усьому. Аламак, не сумніваюся, ти розумієш, чим це скінчиться.

Філіп важко зітхнув. Саме із цієї причини він проводив якомога більше часу подалі від Сінгапуру.

– Я вже попросила Лорену Лім скористатися всіма її пекінськими зв’язками, щоб відстежити родину цього дівчиська в Китаї. Ми повинні знати все. Хочу зробити все, перевернути кожен камінчик. Треба приготуватися до чого завгодно,– видихнула Елінор.

– Тобі не здається, що ти злегка переборщуєш?

– У жодному разі! Ми повинні зупинити все це безглуздя, перш ніж воно зайде надто далеко. Хочеш знати, що про це думає Дейзі Фу?

– Не дуже.

– Дейзі вважає, що Нікі збирається зробити цій дівчині пропозицію, коли вони приїдуть до Сінгапуру!

– Якщо вже не зробив,– піддражнив Філіп.

– Аламак! Ти знаєш щось таке, що мені невідомо? Нікі тобі казав?..

– Ні, ні, не розводь паніку. Люба моя, ти дозволяєш своїм дурнуватим подружкам марно себе хвилювати. Тобі просто треба довіряти рішенню нашого сина. Я упевнений, що ця дівчинка виявиться просто чудовою.– Тепер риба вже смикала за волосінь доволі сильно. Можливо, це білий морський окунь. Можна буде попросити кухаря приготувати його на грилі до обіду. Єдине, чого цієї миті прагнув Філіп,– це закінчити розмову.