Тут вона згадала про запонки. Понишпорила в пакетику, шукаючи коробочку із запонками у стилі арт-деко, які купила для Майкла. Вони лежали у вінтажному футлярі з синього оксамиту, і Астрід задивилася на пару срібних із кобальтом запонок, прикріплених до сатинової підкладки, поцяткованої блідо-жовтими плямами, що з’явилися від часу.

Колись вони терлись об руки Кларка Гейбла, подумала Астрід. Неперевершеного, романтичного Кларка Гейбла. Він, здається, був одружений кілька разів? Авжеж, він вже точно свого часу мав романтичні стосунки з багатьма жінками. Звісно ж, він точно зраджував своїх дружин. Навіть Керол Ломбард. Як можна було забажати зрадити таку вродливу жінку, як Керол Ломбард? Але рано чи пізно це мало статися. Усі чоловіки зраджують. Це Азія. Кожен хлопець має коханок, зустрічається з дівчатами, має ліві зв’язки. Це нормально. Статусно. Звично. Прадідусь мав десятки наложниць. Дядько Фредді мав іншу родину на Тайвані. А скільки коханок пройшло через кузена Едді? Я стомилася їх рахувати. Хлопці просто потребують дешевих гострих відчуттів, швидкого трахання. Їм потрібно виходити на полювання. Це первинний інстинкт. Їм треба суватися в кожну дірку. СУМУЮ ЗА ТОБОЮ УСЕРЕДИНІ МЕНЕ. Ні, ні, ні. Нічого серйозного. Певно, просто якась дівчина, з якою він познайомився в робочій поїздці. Вишукано повечеряли. Переспали одну ніч. І він відкупився від неї браслетом. Дурним браслетом із шармами. Таким ширпотребним. Принаймні, він не робив цього відверто. Принаймні, він виводив кудись та крутився з тією дівчиною в Гонконгу, а не в Сінгапурі. Багатьом дружинам доводиться миритися з набагато більшим. Узяти хоча б деяких моїх подруг. Подумати тільки, крізь що пройшла Фіона Танг із Едді. Приниження. Мені пощастило. Мені так пощастило. Не треба бути такою буржуазною. Це ж просто флірт. Не треба робити з мухи слона. Треба пам’ятати: поводься гідно. Треба поводитися гідно. Грейс Келлі спала з Кларком Гейблом, коли вони обоє знімалися в «Могамбо». Майкл такий саме вродливий, як і Кларк Гейбл. А тепер він матиме запонки Кларка Гейбла. Вони йому сподобаються. Вони не були такими вже й дорогими. Він не розлютиться. Він кохатиме мене. Він досі мене кохає. Він не віддалився. Просто в нього стрес. Тиснуть на роботі. У жовтні буде п’ять років, як ми одружилися. Господи. Нема ще й п’яти років, а він уже зраджує. Я його більше не приваблюю. Я стаю застарою для нього. Бідний Кассіан. Що стане з Кассіаном? Моє життя скінчено. Все скінчено. Цього не може бути. Не можу повірити, що це відбувається. Зі мною.

Рейчел витріщилась на годинник і з’ясувала, що спала лише близько п’яти годин. Був уже світанок, і вона була надто схвильована, щоб знов лягти спати. Нік тихенько посапував біля неї. Вона оглянула кімнату. Цікаво, у скільки цей номер влетів Ніку за ніч? Це був елегантний люкс, оздоблений вишуканим неяскравим світлим деревом, і єдиним спалахом кольору були яскраво-малинові орхідеї на столику біля дзеркальної стіни. Рейчел підвелася з ліжка, підчепила ногами пухнасті махрові капці і тихо пробралася у ванну кімнату. Хлюпнула в обличчя водою, підійшла до вікна й визирнула крізь штори.

Ззовні її погляду відкрився доглянутий сад із величезним басейном, що ніби запрошував пірнути в блакитну воду, навколо нього стояли шезлонги. Чоловік у білосніжній уніформі обходив басейн із довгою жердиною із сіткою на кінці, медитативно виловлюючи заблудле листя, що зібралося за ніч на поверхні води. Сад було розбито в чотирикутному дворі серед номерів, а просто поза спокоєм низької вікторіанської споруди підіймалося скупчення багатоповерхівок, які нагадували дівчині, що вона наразі перебуває в серці модного сінгапурського району Орчард-роуд. Рейчел уже відчувала вранішню спеку, що просочувалася крізь подвійний склопакет вікна. Вона засунула штори й попрямувала до вітальні, щоб покопатись у ноутбуці. Увійшовши в систему, вона почала набирати імейл своїй подружці Пейк Лін. Кілька секунд по тому на моніторі вискочило миттєве повідомлення:

ҐоПЛ: Вже прокинулася! Ти що, справді тут?

Я: Авжеж!

ҐоПЛ: Ура-а-а-а-а-а-а-а!!!!

Я: Ще немає й сьомої, а вже ТАКА СПЕКА!

ҐоПЛ: Це ще дрібниці! Ви зупинились @ батьків Ніка?

Я: Ні. Ми @ готелі «Кінгсфорд».

ҐоПЛ: Чудово. У самому центрі. А чому в готелі?

Я: Батьків Ніка наразі немає у місті, і він вирішив, що краще бути в готелі упродовж тижня до весілля.

ҐоПЛ: …

Я: Але, правду кажучи, мені здається, він не захотів першого ж вечора показуватися зі мною у батьківському домі. ЛОЛ!

ҐоПЛ: Розумний хлопець. Тож ми сьогодні зустрінемось?

Я: Сьогодні саме вчасно. Нік буде зайнятий, допомагатиме нареченому.

ҐоПЛ: Він що, весільний організатор? ЛОЛ! Зустріньмося опівдні @ твоєму вестибюлі?

Я: Ідеально. Не можу дочекатися, коли ми зустрінемось!!!

ҐоПЛ: ХОХО. Обіймаю.

Рівно опівдні Ґо Пейк Лін підіймалася широкими сходами готелю «Кінгсфорд», і щойно вона опинилась у головному вестибюлі, усі голови повернулись у її бік. Маючи широкий ніс, кругле обличчя та злегка прищурені очі, вона не володіла буйною вродою від природи, проте належала до дівчат, які по-справжньому розуміють, як по максимуму використати те, що є у них в арсеналі. У неї в арсеналі були розкішне тіло й упевненість у виборі найефектнішого для певного випадку вбрання. Сьогодні на ній була дуже коротка біла пряма сукня, що спокусливо натякала на форми дівчини, та золотаві сандалії-«гладіатори» з численними ремінцями. Її довге чорне волосся було стягнуте в тугий високий кінський хвіст, а сонячні окуляри в золотавій оправі міцно сиділи на голові замість пов’язки на волосся. На мочках вух сяяли сережки-цвяхи із трикаратними діамантами, а на зап’ястку – масивний золотий годинник із діамантами. На довершення образу з плеча Пейк Лін недбало звисала торбинка із золотавої сітки. Вигляд у неї був такий, немов вона прямувала в пляжний клуб у Сен-Тропе.

– Пейк Лін! – вигукнула Рейчел, кидаючись до неї із обіймами.

Пейк Лін голосно завищала, і подруги міцно обнялись.

– Поглянь-но! Ти маєш приголомшливий вигляд! – захоплено промовила Рейчел і лише потім представила Ніка.

– Приємно познайомитися,– вимовила Пейк Лін на диво голосним як для її мініатюрної статури голосом. Вона швидко окинула Ніка поглядом.– Тож, зрештою, лише місцевий хлопець спромігся нарешті витягти її сюди.

– Радий догодити,– відгукнувся Нік.

– Я знаю, що сьогодні ти за організатора весілля, але коли я отримаю резюме на тебе із ЦРУ? Тобі краще пообіцяти, що ми скоро побачимось,– сказала Пейк Лін.

– Обіцяю,– розсміявся Нік і поцілував Рейчел на прощання. Щойно він відійшов досить далеко, щоб її не почути, Пейк Лін повернулася до Рейчел, піднявши брови:

– Що тобі сказати, він красунчик. Недивно, що йому вдалося примусити тебе відірватися від роботи й хоча б раз у житті поїхати кудись у відпустку.

Рейчел у відповідь лише хихикнула.

– Справді, ти не маєш права привласнювати представника рідкісного виду! Такий високий, таке тіло, а цей акцент – зазвичай сінгапурські хлопці, що розмовляють із шикарним англійським акцентом, занадто претензійні, але він наче з ним народився.

Коли вони йшли довгими сходами, висланими червоною доріжкою, Рейчел запитала:

– Куди підемо на ланч?

– Мої батьки запрошують тебе до нас додому. Їм так не терпиться з тобою познайомитися, що, здається, тобі доведеться уподобати дещо з традиційних домашніх страв.

– Звучить чудово! Але якщо я знайомитимусь із твоїми батьками, варто перевдягтися? – спитала Рейчел. На ній була біла бавовняна блузка та широкі штани кольору хакі.

– Ні, все добре. Мої батьки не переймаються через умовності, до того ж вони знають, що ти подорожуєш.

Біля входу на них чекав здоровенний металево-золотавий БМВ із тонованими вікнами. Водій швидко зіскочив із місця й відчинив дівчатам двері. Коли автомобіль виїхав із території готелю і повернув на вулицю зі жвавим рухом, Пейк Лін почала показувати Рейчел пам’ятки.