Агентура це неминучий ризик в роботі підпільних організацій.
Я зупиняюся на постаті Полуведька, бо його поява в воєнному Харкові дуже багато значила для багатьох із нас.
Не завжди вдається познайомитися зі своїм убивцею. Полуведько мав бути убивцею, нашим убивцею, убивцею кожного, хто присягав перед ним і чиї анкети були в його руках.
Публікація Є. Онацького дає багато матеріалу про харків’ян Хом’яка і Валюха серед незнайомого і незвичного для них оточення націоналістів у Західній Європі.
В той період в Організацію Українських Націоналістів в Західній Європі проникли три особи з підсовєтської України. Називали їх для конспірації різними іменами. Справжні їхні імена невідомі. Один був Хом’як — Найденко — Пригода. Він був перший. В 1933 році десь коло серпня місяця він нібито нелегально пробрався з України до Бельгії і зв’язався з Організацією. Восени 1934 року Хом’якові влаштували поворот на Україну через Гельсінкі з допомогою голови тамошньої громади Баранецького.
Другий, відомий під іменами Вельмуд — Павло — Норберт — Приймак і нарешті Валюх, з’явився в Гельсінкі в липні 1935 року. Його привів до Гельсінкі Хом’як і рекомендував його як свого вихованця, колишнього комсомольця, сироту. Він був ніби народний учитель.
В цей час в справах «переочкурення» і «переболочення», тобто переправи за кордон після від’їзду Баранецького помагав уже в Фінляндії Полуведько.
Полуведько давно, десь з 1930 року, жив у Гельсінкі. Він був відомий серед емігрантів як втікач з Соловецьких Островів, швидко здобув собі, як людина інтелігентна і з добрим організаційним хистом, провідне становище в тодішній українській громаді в Фінляндії. В Організації Українських Націоналістів він також був відомий під своїм літературним псевдонімом Тогобочний.
Він був третій і, на мою думку, найважливіший учасник роттердамського убивства.
З багатьох свідчень членів Організації, поданих Євгеном Онацьким, видно, що і Хом’як, який впровадив Валюха і сам Валюх (він же Норберт, Павлусь, Приймак), що в 1938 році довершив убивство, були люди нижчого культурного рівня проти Полуведька.
Валюх — Павлусь часто вражав деяких членів Організації своєю поведінкою. Вражала його хлоп’ячість, неврівноваженість, то він був слухняний, то бундючний, то переляканий, то за пан-брата з полковником Коновальцем. Р. Сушко говорив: «не можу позбутись сумніву, що Норберт (Валюх) ніколи не робив тижневого переболочення нелегально, а щойно при помочі совєтської сторожі, що підвела його з партнером аж до фінляндської межі». Проте Роман Сушко думав, що «вибору, оскільки мені відомо, не було, то я навіть не думав не виконувати завдання, бо виходив із думки: краще з трудом і недосконало, як нічого не зробити».
Якщо Хом’як (який з 1935 року вже не з’являвся закордон) і Валюх не були досить вишколені в Москві і Харкові для роботи закордоном, то присутність Полуведька серед чужих для них людей давала їм величезну допомогу.
Досить сказати, що в перший свій приїзд до Фінляндії майбутній убивця Валюх (липень 1935 — січень 1936) був цілком під опікою Полуведька. Валюх щодня бачився з ним, жив у кімнаті, винаймленій на ім’я Полуведька, одержував від нього гроші. Михайло Селешко, наприклад, бачився з ним завжди в присутності Полуведька у Берліні, в Шарлотенбурзі. Бувало, що Валюх жив разом з Полуведьком (1936 року).
Закордонні українці — галичани і кілька наддніпрянців не знали совєтського побуту, але навіть їм багато рис у поведінці Валюха-Павлуся здавалося непевним. Розумний Полуведько, людина з-під совєтів, коли б сам не був совагентом, легко спостеріг би у «Павлусеві» всі суперечності його поведінки й оповідань.
Полуведько інколи вдавав, що він не довіряє, недолюблює Павлуся. Це теж входило в правила гри — «страховка», забезпечення перед можливим провалом партнера.
А скільки корисних інструкцій дістав від Полуведька майбутній убивця в довгі години їхніх розмов на самоті. Чи не від Полуведька здібний учень Валюх навчився націоналістичної фразеології, якою блискуче володів Полуведько. Полуведькові статті (псевдо Тогобічний) захоплювали не одного Є. Онацького своєю щирістю. Чи не від Полуведька першого дізнався харківський «народний учитель» Павлусь-Валюх про інтриги, що сплітала «ініціативна група» в Берліні проти полк. Коновальця і потім, сам побувавши в Берліні, грав на цих болючих струнах партійної дійсності?
Добрий мав бути з Полуведька учитель і інструктор для Валюха в лабіринті підозріння, недовіри й нагляду, які цілком природно оточували Валюха в Організації. Результат був той, що керівник Організації довіряв йому, часто розмовляв довго з ним на самоті і вдвох з ним ходив на прогулянку.
Полковник якось писав Валюхові перед від'їздом його до Парижу (лист 17 лютого 1936): «Коли серед тамошніх умов життя й буття виростають такі, як Ви, є це доказ, що ми не тільки мусимо виграти, але що побіда не за горами».
Копи в московському центрі було визначено час і місце убивства, Валюх виконав свою роль, передавши полковникові в Роттердамі бомбу, яка вибухла в його руках.
Після убивства Полуведько, хоч його й не було в Роттердамі в день злочину, виїхав з Берліну і зник.
Так само зник (в самий день викрадення) після викрадення ген. Міллера в Парижі генерал Скоблін. Дружину Скобліна співачку Н. В. Плевицьку французький суд згодом засудив за допомогу своєму чоловікові викрасти Міллера. Плевицька померла у французькій тюрмі.
Після втечі з рядів своєї організації Полуведько залишив Європу. Можна думати, що Полуведько, як і Скоблін, мав інструкції зникнути після доконаної справи. Перейти совєтський кордон було не важко робітникові такого калібру як Полуведько.
Після Роттердамського убивства про Полуведька три роки ніхто не чув. Коли почалася війна, вже в липні 1941 року Полуведько з’являється у Львові. Для нього, певно, не існували перепони, спеціальні перепустки з УРСР до Галичини, що існували для громадян УРСР, щоб потрапити до Галичини в 1939–41 роках. Звідси він уже з похідними групами Організації рушає на роботу на Схід.
Є спогади Я. Дедаля, надруковані в Альманаху «Відродження» за 1951 рік. В першій половині липня 1941 року Я. Дедаль разом з Полуведьком і іншими членами групи їхав до Тернополя вантажною машиною. Я. Дедаль, очевидно, не знав Полуведька, бо каже: «Найбільше уваги звертав на себе зо своїми переживаннями в СРСР Полуведько, який прожив останніх двадцять років у підсовєтській Україні та на Північних Землях Росії».
Перед захопленими слухачами Полуведько не згадував про те, що він довго був і в Європі і залишив її, не попрощавшися з товаришами, після відомої всім події в Роттердамі.
Інший автор Я. Шумелда в статті «Похід ОУН на схід», опублікованій в 1955 році, пише про той період: «Олег (Ольжич) був готовий до дальшого руху на схід. Разом з ним зі Львова мав виїхати Вітя Пилипчук, Половедько (?) та ще кілька активістів з Праги». У примітці автор пояснює: «Проф. Половедько (?) — колишній зв’язковий полк. Є. Коновальця з підсовєтською Україною. Після відступу більшовиків зі Львова в 1941 році зголосився на організаційному пункті, як член ОУН. Був запідозрений у вбивстві сл. п. полк. Є. Коновальця і перебував під орг. наглядом. В 1942 році був заарештований в Харкові і в тюрмі повісився».
Євген Онацький зазначає: «Як почалася війна Німеччини з Москвою, Полуведько явився знову і відразу зв’язався з полк. Сціборським і Грибівським». Є. Онацький думав, що Полуведько «зміг представити їм докладний і переконливий звіт про обставини своєї «відсутності» чи то «безпідставного зникнення».
Проте Провід Організації Українських Націоналістів в своєму Комунікаті з серпня 1958 року не розділив оптимізму Є. Онацького і признав Полуведька агентом московської розвідки.
Отже зі Львова Полуведько добрався до Харкова і взявся до роботи. Можна собі уявити, як досвідчені руки Полуведька змайстрували б для гестапо велику націоналістичну антинімецьку організацію. Все було готове в цього кваліфікованого провокатора, щоб німецькими руками винищити українські національні сили Харкова.
