— Так, Ланочко, я їм все гарненько пояснила.

Пані Ганна озирнулась і, переконавшись, що всі її дівчата в зборі, звернулася до полісменів.

— Шановний пане, чи не могли б ви пояснити нам це жахливе неподобство?

— Що пані має на увазі? — запитав рудий полісмен, чи то не зрозумівши, чи то просто не розчувши запитання.

— Я питаю, чому всі дороги перекрито? — ледь стримуючи роздратування, перепитала пані Ганна. — Ви можете нам пояснити, чому закриті всі під’їзди до Старої Водокачки? Чи це державна таємниця?

— Жодної таємниці, — посміхнувшись, відповів полісмен, та потер свій замерзлий, червоний ніс. — У Старій Водокачці проходить Всесвітній астрономічний з’їзд.

— Який з’їзд?! — розгублено всі разом перепитали дівчата.

— Астрономічний, — офіційно та незадоволено повідомив другий полісмен — блондин.

— Ви жартуєте, шановний? — прошепотіла пані Лана. — Який всесвітній з’їзд?! Ніч надворі… Усі порядні люди вже давно відпочивають.

— Коли всі відпочивають — астрономи працюють, — знову потерши замерзлий ніс, чемно пояснив рудий полісмен. — Вони ще навіть не розпочинали. Тільки ось з’їжджатись почали… А програма в них велика. Заявлено не тільки з’їзд, але й конференцію на тему «Чи є життя на Марсі».

— Ясно… — осягаючи таку неочікувану відповідь, ледь чутно мовила пані Ганна.

— А ми тут живемо! Он у тому жовтому будинку, — збрехала Лада, махнувши рукою на будиночок, що стояв поодаль, за спинами полісменів. — Я сподіваюсь, нам не доведеться ночувати на бруківці?

— Ну що ви, панно? — не давши договорити Ладі, вибачливо пробубонів рудий. — Пішоходам прохід не перекрито… Тільки автомобілі за перепустками заїжджають… Просто багато іноземних представництв, через що і рух автотранспорту тимчасово перекрито.

— Ну, спасибі і на цьому, — полегшено зітхнула пані Лана та першою пролізла попід загороджувальною стрічкою. — Дівчата, за мною! Швидше, бо я вже неабияк змерзла!

— Прошу пані! — чемно піднявши стрічку, мовив рудий полісмен та знову потер долонею свій замерзлий ніс.

— Дякую, шановний! — шмигнувши попід стрічкою, вигукнула пані Ганна. — Приємно, що навіть у такий мороз ви, як справжній джентльмен, тримаєтесь достойно та вкрай чемно. Чого, на жаль, не скажеш, про вашого замерзлого колегу.

— Якби ви, шановна, виконували таку безглузду роботу, як ми… То я би подивився, чи замислювалися б ви над чемністю! — ображено крикнув блондин навздогін панні Ганні.

Але жінки так відчайдушно дременули до водокачки, що навіть не розчули ані його першого вигуку, ані усіх подальших.

— Добре, що мій зять не бачить цих шикарних авто, на яких їздять звичайні астрономи! — захекано пробубоніла баба Ганя, пролазячи крізь затори вишуканих автомобілів. — Інакше він би, бідолашний, помер із заздрощів!

— Ганю, стій! — зненацька заверещала пані Дана. — Ми Урсуляка забулись у таксі! Ганю, чуєш, ні?!

— Та чую, чую… — зупинившись, буркнула пані Ганна. — Хто ніс його до таксі, той і вертається по нього! Так що, Даночко, швидесенько мчи назад, потім нас наздоженеш!

— А чого я?! — образилась пані Дана. — По-моєму, цього лисого ти несла…

— Я?! — розгублено перепитала баба Ганя.

— Ти-ти, — підтримала пані Дану Лада. — Так що давай, сама мчи!

— Дівчата, водокачка горить! — зніяковіло вигукнула пані Лана, першою домчавши до повороту, з якого вже видно було башту водокачки.

— Ой, вона горить… — прошепотіла Лада, дивлячись на чорний густий дим, що здіймався над баштою.

— А як же бал? — ледь не плачучи, запитала пані Дана.

— Я так розумію, що танців вже не буде, — розчулено пояснила подрузі пані Лана та знервовано заходилася обмахувати себе віялом.

— Лано, на вулиці мінус десять — сховай, будь ласка, своє віяло! — заплакавши спересердя, в’їдливо зауважила пані Дана.

— Невже мінус десять?! — здивовано перепитала пані Лана, не відводячи погляду від палаючої башти.

Навкруги водокачки купчився справжній натовп. Дивний натовп джентльменів у чорних блискучих смокінгах та панянок у вишуканих вечірніх сукнях. Вони захоплено дивились на пожежу, радісно щось вигукували та щасливо зойкали.

— Ладо, ти англійську краще знаєш… Поясни мені, чому вони всі так радіють? — строго запитала в онуки баба Ганя.

— Вони думають, що це — спеціально влаштоване шоу, — відповіла Лада.

— Може, це дійсно тільки шоу? — прошепотіла пані Дана. — Може, вона горить не по-справжньому? Може, це спецефекти?

— Яке ж це шоу?! Які, з біса, спецефекти?! Це — справжнісінька пожежа! — перебила подругу пані Ганна. — Жахлива пожежа! Подивіться, Стара Водокачка — пам’ятка дев’ятнадцятого століття, зараз просто згорить вщент!

— А чому ж тоді вони радіють? — вагаючись запитала пані Дана.

— Та бовдури вони, ці американці, хіба не ясно? — впевнено пояснила пані Лана. — Вони і кінець світу побачать — радіти будуть! Сприймуть це за шоу… Нікчеми!

— Лано, що ти верзеш?! — вибухнула баба Ганя. — Хіба можна ось так усіх американців під один гребінець?! Таке невігластво — неприпустимо!

— Так ти ж сама… Сама мені те саме говорила! — ображено пробубоніла пані Лана. — Говорила навіть гірші речі!

— Ну, то не кожну дурню, яку я говорю, треба повторювати, — розгублено заходилась виправдовуватись баба Ганя. — Тим більше, при моїй онуці! Ти ж підриваєш мій авторитет! І як після цього я буду займатись її вихованням?

— Та досить, ба, проїхали вже! Не сваріться… — втрутилась у суперечку Лада. — Он, подивись краще, де заховано твій джип! — і вона вказала рукою у бік башти, де стояла її жахливо пожмакана машина.

— Що?! Джип?! — захоплено прошепотів Бравісимо, висунувши дзьобика із сумки.

— Ой, лишенько! — сплеснула руками баба Ганя. — Дівчата, це ж наша покража!

— І ящики з ґудзиками — всі на місці, — здивовано додала Лада.

— Ура, ґудзики на місці, — щасливо посміхнувся Тоні.

— Ганю, поясни, що із нашим джипом? — ледь чутно прошепотіла пані Дана.

— Цікаво, як на цій драчці ми будемо долати мексиканські гори? — запитала пані Лана.

— І що тепер нам скаже мер? — ще трагічніше мовила пані Дана.

— Я її врятую! Хоча б заради того, аби повернути ґудзики бідолашній пані Руті! Я витягну її із цього вогняного пекла! — рішуче вигукнула баба Ганя та, розштовхуючи вишукане товариство, помчала у бік палаючої водокачки.

— Ба, стій! — спробувала зупинити її Лада. — Стій, туди не можна!

— Ганю, схаменися! — вчепилася у неї пані Лана. — Отямся! Будь-якої миті башта може завалитись!

— Тихо будьте — я знаю, що роблю! — командним тоном виголосила бабця і, відштовхнувши від себе пані Лану, відчайдушно побігла до вогняного пекла.

— Ганю, я з тобою! Може, треба буде підштовхнути… — пробубоніла пані Дана та мерщій помчала за нею.

— Ладо, ми чекаємо їх тут! — безапеляційно вигукнула пані Лана, вчепившись у Ладу.

— Правильно, — схвильовано підтримав Бравісимо пані Лану та налякано втиснувся у сумку.

— Такого не може бути… Такого просто не може бути… — бубонів він, кліпаючи очима, час від часу визираючи із сумки.

Зненацька вишукана юрба зааплодувала. І її захоплені оплески миттєво переросли у справжні овації.

— Що відбувається? — спантеличено прошепотіла пані Лана. — Чому вони заплескали в долоні?

— Ці джентльмени і пані вважають, що порятунок пожмаканої драчки — це лишень яскраве продовження шоу, — презирливо промовила Лада. — Вони вважають, що все це — заради їхньої розваги.

— О-о, недоумки… — прошепотіла пані Лана. — Нещасні, убогі створіння.

Тим часом баба Ганя, розштовхавши усіх на своєму шляху, підбігла до машини та одразу вскочила за кермо. Пані Дана прилаштувалась іззаду і чомусь заходилася відчайдушно та старанно підштовхувати джип, хоча той і без її допомоги не тільки одразу завівся, але й досить легко вирулив із-під палаючої водокачки.

Баба Ганя завзято сигналила, вимагаючи захоплену юрбу розступитися і дати їй дорогу. А пані Дана, навіть не помічаючи, що її допомога марна та непотрібна, так само емоційно і натхненно продовжувала штовхати джип іззаду.