Лада з бабцею здивовано перезирнулись, намагаючись зрозуміти, звідки голос.

— Я тут, під столом, — знову прохрипів хтось кволим від страху голосом.

Лада обережно зазирнула під стіл. Там, втиснувшись у табуретку, сидів украй облізлий ворон.

— Доброго дня, о-о, найдобріша дівчинко у світі! — нерішуче вимовив він. — Напевно, це саме ви Лада Гай? Наймилосердніше створіння у світі. Джовані казав мені, що у вас і вашої бабці Ганнусі найдобріші, найкрасивіші обличчя, які коли-небудь бачив світ.

— Мою красу Джовані явно перебільшив, — трохи сердито мовила баба Ганя. — Але, я сподіваюсь, він не забув вам сказати, як ставиться баба Ганя до підлабузництва?

— О, наймудріша бабо Ганю, пробачте, але я жодним чином не хотів розсердити вас, — прошепотів облізлий ворон та змахнув із дзьобика сльозинку.

— Ясно, тут роботи з виховання — непочатий край, — сумно зітхнувши, мовила баба Ганя, вже з жалем дивлячись на заплаканого ворона. — Щось сталося?

— Ви хто? — втрутилась у розмову Лада.

— Я Тоні Бравісимо, — жалібно відрекомендувався ворон. — Ви, певно, знаєте, що нам, воронам, заборонено говорити з людьми… Порушення цієї заборони карається в нас смертю. Але я не міг не попередити вас про жахливу та невдячну підступність.

— Шановний Тоні Бравісимо, — ледь не залізши під стіл, пробубоніла баба Ганя, — чи не буде ваша ласка висловитись нарешті без усіляких зайвих промансів.

— Добре. Повірте, мені жодним чином не хочеться вас образити… Але я не маю вибору… Тому я хочу вам запропонувати вигідну взаємодопомогу. Я рятую вас, а ви рятуєте мене. Згода?

— А як ми можемо вас врятувати, і від чого? — запитала Лада.

— Ви можете дати мені грошей. Сто тисяч обов’язково мають врятувати мене.

— Скільки-скільки? — здивовано перепитала баба Ганя.

— Сто тисяч. Цим ви врятуєте мене… А я, із вдячності, врятую вас.

— А що вам заважає врятувати нас просто так? Без будь-якої вдячності? — посміхнувшись на мізерну пропозицію, запитала баба Ганя.

— Не зрозумів? — украй спантеличено перепитав облізлий ворон.

— Я питаю, що саме заважає вам врятувати нас просто так, без усіляких умов?

— Ну, я не знаю… А ви взагалі можете дати мені хоч трохи грошей?

— Взагалі, можемо, — вже трохи роздратовано відповіла Лада.

— А скільки можете дати? — пожвавішав ворон.

— Ніскільки, — буркнула спересердя баба Ганя. — До побачення, шановний. Ви мені не подобаєтесь.

— Добре-добре… — перелякано затараторив ворон. — Не ображайтеся, я врятую вас просто так… За ту одну тисячу кишенькових грошей, яку панна Лада має у своєму гаманці.

— О, це вже цікаво… — здивовано мовила Лада, знову зазирнувши під стіл, аби глянути на ворона. — І звідки вам відомо, що в моєму гаманці зараз саме тисяча?

— А мені Джовані сказав, — винувато пояснив Тоні Бравісимо. — Будь ласка, панно, дайте мені чесне слово, що подаруєте мені цю тисячу, і я одразу розкажу вам геть усю правду про Джовані і про його підступний план. Я його найкращий друг, тому він одразу чесно розказує мені всі таємниці. Дайте чесне слово, що подаруєте мені ваш гаманець, і я вам розповім усі його таємниці.

— Боже, найкращий друг! Невже ви не розумієте, що те, що ви говорите, — це жахливо! — схвильовано мовила Лада.

— Так-так, я знаю — це жахливо, — погодився облізлий ворон. — Але ж я не маю вибору… Якби ви знали, панночко, які страшні борги по ґудзиках я маю перед канцелярією… Які борги… — знесилено повторив він та знову заплакав. — Я просто… Просто не маю вибору…

— Ми даємо вам слово, шановний, що ви отримаєте цю тисячу. Кажіть, — рішуче втрутилась у розмову баба Ганя.

— Отже… — втомлено зітхнувши, мовив ворон. — Джовані Трапатоні насправді ніякий не Джовані, і тим більше не Трапатоні. Це знають геть усі. Його справжнє ім’я Лука, а прізвища він узагалі немає. Він звичайнісінький бездомний італійський ворон. Лука — найбідніший ворон в усій Європі. Його ніхто не любить, і всі мають за нікчему. Він народився у Римі на площі Квітів, але ніколи не знав ані хто його батько, ані хто його мати. Усі кому не лінь його дурили, забираючи у нього всі ґудзики. Хто силоміць, хто хитрощами, але забирали геть усе. Його заборгованість в Італії складала більше ста тисяч ґудзиків. І його би вже давно італійський вороновий князь Манчіні видав канцелярії ДДТ, якби не легка вдача Луки…

Саме Лука тричі знаходив ґудзики, якими особисто зацікавлювався ДДТ… І хоч ті три ґудзики згодом виявилися все ж таки не тими ґудзиками… Але, все-таки, імператор ДДТ нагородив відзначками нашого «князя»… Манчіні добре знав, що бездомного Луку за страшні борги канцелярія оголосила в розшук. Він мав одразу видати Луку головному інквізитору. Але він не зробив цього. Звичайно, не через своє милосердя, а виключно через холодний та цинічний розрахунок. Хто ж видасть квочку, яка несе золоті яйця?

Лука наївний, на ньому завжди їздили усі кому не ліньки. Коли ж він, дурило, ще в Італії закохався у вірменську принцесу, то його життя взагалі стало нестерпним. Він у розшуку, права жити не має… Манчіні увесь час шантажує його тим, що видасть інквізиції, якщо не отримуватиме від нього потрійну кількість ґудзиків щодня! А як же він їх назбирає, коли весь час має переховуватись? Тож Джовані вирішив тікати. І мене вмовив тікати разом з ним… Пообіцяв, що за мене, як за друга, завжди буде збирати всі ґудзики. Казав, що знає, де треба шукати Справжній Ґудзик… І що коли ми знайдемо цей ґудзик, то ДДТ із вдячності призначить нас князями. Весь час базікав, що якщо ДДТ живе у Львові, значить, і ґудзика загублено саме тут… Я й піддався на його вмовляння. А тепер не знаю, як звести кінці з кінцями. У мене за викупом страшна заборгованість. Луці, звичайно, легше, у нього закохалась Мальва — донька місцевого воронового князя… Вона навіть виклопотала йому дві відзначки від завканцелярії та почесний значок! Мальва, користуючись зв’язками, робить для нього неможливе! Вона за хабар купила йому справжній паспорт! І тепер він уже не Лука нікчемний, а Джовані Трапатоні — інтелектуальний емігрант! А хіба це справедливо, що він тепер має документальний папірець, а я, як боржник, увесь час ховаюсь?! До того ж, ім’я Джовані Трапатоні вигадав я. Саме я знайшов у передмісті Рима віллу, на який жив розкішний дядько у білому костюмі. Саме цього блискучого сеньйора звали Джовані Трапатоні. У нього був найрозкішніший гардероб у Римі. А ґудзики?! Які ґудзики він мав на сорочках! Просто блиск! Тільки у містера Джовані Трапатоні я крав такі перли! Діамантові, смарагдові, рубінові ґудзики — це просто казка… Саме я показав Луці віллу цього сеньйора та його чарівний гардероб. А він, невдячний, обдурив мене і перший почав у Львові називати себе Джовані Трапатоні. То, звичайно, Мальва одразу звернула увагу на Джовані Трапатоні, а не на мене. Назвись я перший Трапатоні, і вона би закохалася у мене…

— Стривайте, шановний… — роздратовано перебила його палку промову баба Ганя. — Щось я не збагну… Ви казали на початку про якийсь підступний план Джовані. Але зараз я бачу тільки вашу заздрість — більш нічого.

— Як це так, нічого? — розгубився облізлий ворон. — Я ж вам щойно прокаркав усю правду, як на сповіді. Джовані насправді не Джовані, а Лука нікчемний! Він вас дурить, невже ви цього не розумієте?! Ви купите усі ґудзики, він викупить Маріам і разом з нею утече!

— Ну, втече… — погодилась із ним Лада. — Ну, то що? Що ж у цьому поганого?

— Як це, що? — зовсім спантеличено перепитав він. — А Мальва? Він же одразу її кине!

— А вони хіба одружені, шановний? — посміхнувшись запитала баба Ганя.

— Звичайно ж, ні! — емоційно вигукнув облізлий ворон. — Як можна? Лука — бідняк… Він порожнє місце! Батьки не дозволять Мальві вийти заміж за нікчему!

— Слухайте, шановний… — стомлено мовила баба Ганя. — То вже не наша справа. Повірте моєму досвіду, закохані самі у всьому розберуться. Вирішать тікати, долі кращої шукати — то нехай шукають. То їх священне право…

— А я? — заплакавши, прошепотів облізлий. — А як же я?