Погризли сухарів, запили водою з Максимової фляги.

І, лишивши булавного біля куреня, Східняк рушив на розвідку.

Вибравшись до дороги, він обережно пройшовся вздовж усієї ділянки, ховаючись за деревами. Кілька разів завмирав, чуючи звук мотора, стояв, доки не стихало, й просувався далі. Вибравши слушний момент, вихопився на саму дорогу, трохи пройшов уперед, видивляючись довкола та шукаючи зручну позицію, тоді перебіг на протилежний бік, назад вертався іншою стороною. Далі, знайшовши, як виглядало, те, що шукав, Коломієць заліг, імітуючи справжню засідку, й так завмер, набравшись терпіння. Судячи з того, скільки разів за час його розвідки тут їздили, довго чекати не доведеться.

Може, з годину.

Помилився в розрахунках, але не дуже — вантажна машина пройшла хвилин за сорок, сунула в бік Києва, в кузові сиділи солдати. Когось охороняють, припустив Максим, а швидше — супроводжують. Не виключив: щойно повз проїхав у кабіні капітан Фомін, хоча в розпорядженні начальника районного НКВС мала б бути інша, солідніша машина. Проте в легковик солдатів не посадиш, тож Коломієць погодився сам із собою — Фомін таки міг щойно їхати.

Коли стихло, Максим ще раз обстежив місцевість, остаточно переконавшись — так, вибране ним місце годиться для засідки найкраще. Можна сказати: ідеально підходить. З цим він і повернувся до куреня.

Пояснивши Чубові все й навіть намалювавши схему, Східняк дозволив відпочивати, набиратися сил до завтра. За його припущеннями, той, на кого вони полюють, виїздитиме з Києва раненько, бо в Макарові затримається навряд чи довго. Дасть прочухана місцевим, наробить шуму, виконає обов’язок вищого партійного керівника й поїде далі, ближче до лінії фронту. Крім того, Коломієць знав: Хрущов особисто влазить в усе, пов’язане з операціями НКВС проти українських повстанців та підпілля, потім рапортує про успіхи особисто Сталіну. Як людина, відповідальна за стан справ на ввіреній йому великій території, Хрущов вважає особисту участь у придушенні опору владі дуже важливою, передусім для подальшої кар’єри.

Тому Максим Коломієць не відкидав можливості підстерегти тут, серед лісу на Макарівщині, саме Хрущова.

Чотовий УПА на псевдо Східняк під кінець довгого дня цілковито повірив у це.

Перед самим світанком Коломієць штовхнув Чуба: пора на висхідну.

Діставшись до обраного напередодні місця, з першими променями огляділися краще. Кулемет ідеально ставав за кущами, на маківці невеличкого лісистого пагорба, котрий трохи нависав над дорогою, що тягнулася крізь ліс. Тут справді було чи не єдине підходяще для засідки місце.

Лишивши Чуба обживатися, Максим пройшов трохи назад, звідки вони прикотили вночі, вийшов до узлісся. Ну… все зірветься, якщо комусь стукне в голову рушити в об’їзд, ріллею, петляючи між горбами, залишками шанців та вирвами. Іншої дороги з головної траси на Макарів справді нема.

Знову, на лихо, почався дощ. Сипав не так рясно, і з досвіду такий — найпротивніший. Злива стихала за годину-другу, затяжний та сірий дощ міг сіяти так до полудня, а то й мало не весь Божий день, з невеликими перервами. Чуб сидів на мокрому килимі з багряного листя, накривши брезентом кулемет, і тримався за плече. Ніч у вогкому лісі роз’ятрила рану, тепер вона нила й навіть почала трохи кривавити. Перетягувати міцніше не було сенсу: вони не мали сухих бинтів.

Доки чекали, майже не говорили. Кожен думав про своє. Чуб час від часу щось мугикав під носа. Коломієць гнав подалі підступні думки про безглуздість їхніх потуг розбудувати партизанку тут, на східному напрямку, й переконував себе: слова Майї Зозулі сказані спересердя, насправді люди тут готові взятися до зброї, варто лиш покликати. Перейнятий сумнівами й суперечностями, Максим знайшов собі місце під осикою з широкою, ще не опалою кроною, притулився спиною до стовбура, заплющив очі.

Ніби задрімав.

Якщо так — то хіба на якусь мить. Водночас почув далекий гуркіт мотора і Чубів окрик.

Випростався, підхопив автомата.

Час.

Коломієць спустився з пагорба, тримаючись так, аби бачити булавного і аби той, своєю чергою, бачив його. Гуркіт наближався, й тепер Максим дослухався уважніше. Наскільки він навчився розрізняти, в їхній бік з головної рухалася вантажна машина. Хто б там не їхав, сили нерівні, встрявати не варто, ліпше перечекати.

Помітивши, що Чуб дивиться в його бік, Східняк підніс руку — і хитнув нею.

Пропускаємо.

Прокравшись назад, Максим примостився поруч із Чубом. Обоє затамували подих. За якийсь час повз них проїхав «студебекер», у кузові — не менше взводу «червонопогонників». Провівши їх поглядами, повстанці перезирнулися, в унісон гойднули головами: мудро зробили, хай собі їдуть.

Знову потягнулося чекання.

Коломієць уже не відходив, лежав тут, лиш повернувся на спину й приймав дрібні краплі на лице, дивився крізь примружені очі, як вітер гойдає верхівки дерев. То вони так говорять одне до одного, ще в дитинстві Максимові казала про це бабуся…

Шум мотора.

Східняк перекотився на живіт.

Легковик.

Чи він сказав уголос, чи Чуб зрозумів те саме — напружився, попестив кулемет по прикладу. У Східняка враз майнула думка поміняти готовий план. Пропустити машину, якщо точно переконаються — не та. Чекати наступну.

Ні.

Східняк підхопив приготовану протитанкову «товкачку», закинув на плече автомат.

Почали.

Уже збігаючи пологим схилом униз, на дорогу, Коломієць тим самим відрізав собі та Чубові будь-який шлях до відступу. Обом набридло діставати удари, хотілося бити самим. Це бажання не перебороти, зоставалося надіятися на точний розрахунок й також — що насправді машин у районі не так уже й багато, всі — в розпорядженні військових, держбезпеки та міліції. Не схиблять.

Взявши вбік і пробігши вперед, Максим зупинися, поправив кашкета, підняв комір, аби здалеку бачили — офіцер змок під дощем, лівою рукою стиснув автомат, тримаючи дулом донизу. Права знайшла й попестила в кишені гранату. Трохи опустивши, набичивши голову, Коломієць рушив назустріч шуму мотора.

Попереду замаячив чорний ЗІС[33].

Він, не інакше. Похибка тепер мінімальна.

Машина наближалася до лінії вогню.

Коломієць, опустивши правицю з гранатою вздовж тулуба й приховавши за спиною, витягнув перед собою ліву руку, побіг уперед, закричав:

— Ей! Стій! Стій!

Хто б не сидів у легковику, все одно натисне на гальма, побачивши на дорозі посеред лісу армійського офіцера, що вигулькнув чортзна-звідки. Розгледіти його можна було тільки зблизька, тут дощик зіграв на повстанському боці. Максим зі свого місця бачив, як на лобовому склі гойдалися «двірники», зчищаючи дрібні краплі.

Стишили хід.

Гальма.

Ззаду, штовхнувши ліві дверцята, вистрибнув капітан. Коломієць впізнав Фоміна відразу, безпомильно, зітхнув полегшено, наче щойно завершив важку й тривалу роботу.

Вгадав. Як він там опинився, хто ще всередині — вже не важливо.

— Що тут!..

Фомін ступив крок уперед.

Не договорив.

Коломієць уже витягав чеку, жбурнув довгасту протитанкову гранату, мітячи під колеса, тут же скочив убік, в стрибку падаючи на землю й перекочуючись.

Рвонуло, здибивши землю й чорний ЗІС заразом. Ударна хвиля підкинула легковик, та зграбне авто не перекинулося, опустилося на всі чотири колеса. Фомін сидів на землі, збоку, похитуючись та затиснувши голову між долонями.

Східняк перехопив автомат двома руками, від пояса дав довгу чергу, поливаючи капітана кулями зблизька, шматуючи, не знаходячи в собі бажання зупинитися.

Згори Чуб дав коротку влучну чергу, пробиваючи кулями переднє й заднє ліві колеса.

Машина просіла.

Наступною мішенню став офіцер, котрий вивалився ззаду. Зрешечений, він повиснув на дверцятах, гойднувся і впав. Його передсмертний крик злився з автоматною чергою: з протилежного боку вибрався ще один вцілілий офіцер, хаотично поливаючи свинцем довкола себе.