Рішер мовчки дивиться на нього. Карцов закінчує масаж.

— Ось вам дві сигарети. Пам'ятайте: ви повинні видужати. Якнайшвидше!

І він виходить.

Тиха місячна ніч над океаном. Щойно повз скелю пройшов корвет, повертаючись з далекого патрулювання. Сигнальники звично оглянули в біноклі конічне громаддя, що стирчало з води. На містку, крім них та вахтового офіцера, був командир корабля. Він також не одводив бінокля від очей. Залиті блідим розсіяним світлом стрімкі боки скелі, як завжди, були мертві. Командир дав наказ на кермо, і корабель почав огинати скелю, промацуючи водяну товщу приладами: кілька годин тому далеко в морі було виявлено невідомий підводний човен. Його атакували, та, мабуть, безуспішно. Можливо, він десь тут…

Розшуки нічого не дали. Корвет повертався до бази.

Він одійшов, і підземелля ожило. Плавців негайно підняли з нар, вивели з тунелю. Майданчик біля лагуни освітили, спустили на воду буксирувальники. Десять чоловік на чолі з Глюком вирушили на середину лагуни і занурились у воду.

Ще десять плавців залишилися на березі.

Абст покидає майданчик. По дорозі він звично торкнувся рукою клямки стінного сейфа — перевірив, чи замкнуто сховище.

Карцов скоса стежить за ним. Так, він не помилився в здогадах: допомагаючи одягати плавців, він бачив — респіратори виймали з сейфа. Нижня частина залізної шафи геть уся захаращена півметровими металевими веретенами й короткими конусами; мабуть, це міни й детонатори до торпед.

Та сейф неприступний — ключі Абст носить із собою. От якби встановити контакт з Мартою Рішер! Проте вона мовчить. Після пам'ятної розмови про кінозйомки Карцов багато разів приходив до своєї пацієнтки. Він ждав активності і з її боку, та не дочекався. Не зрозуміла натяку? Чи не вірить йому, боїться? Як усе складно!

Радист сповзає з сидіння крана, довго сякається. Від напруження шия у нього червоніє, на вилицях виступають плями.

— Проклятуща вогкість! — каже він, витираючи долонею госрий ніс. — Вогкість така, що всі ми тут ноги витягнемо… Ну, лікарю, як справи? Трохи звикли, призвичаїлись? От уже справді дав вам бог робітку. — Підборіддям він указує на плавців, що сидять біля води. — Ради всього святого, будьте насторожі з ними!

— Спасибі за попередження. Шеф і Рішер мені все пояснили. Не турбуйтесь.

Радист нахиляється, щоб поправити шнурок повстяного черевика. Карцову видно його тонку шию, прозорі рожеві вуха, що стирчать обабіч воскової лисини.

— Послухайте, лікарю, — каже він, не підводячи голови, — а що коли візьмете мене в помічники? Знайдіть слушну хвилину і шепніть шефові: важко, мовляв, самому, хай допоможе Вальтер.

— Гаразд…

— Згодні?! — радісно вигукує Вальтер. Він випростовується і змовницьки підморгує. — Тільки про нашу бесіду нічичирк. Ви самі все це обміркували й вирішили. Згода?

— Авжеж. Принагідно скажу шефові. Вдвох було б легше: я роблю дослідження, пораюся біля приладів. Ви водите людей на роботи чи, скажімо, роздаєте їм препарат.

— От-от, лікарю, поцілили в самісіньку точку! — Вальтер посміхається, морщить рухливе безбороде лице. — А я готовий. У мене багато вільного часу. — Він витягає бляшанку з цукерками, вибирає леденець, акуратно кладе до рота. — І Глюку теж анітелень!

— Як хочете.

Радист веде розмову далі. Карцов відповідає йому, всміхається, а думає про інше. З голови не виходить тайник, де Рішер заховала камеру. Карцов добре бачить скельний уламок, котрим завалено розколину…

Тайник треба використати, щоб знайти спільну мову з дівчиною. Але як?

У лагуні рух. Випливають Глюк і його супутники. П'ятеро з них буксирують по касеті — точнісінько такій, у якій лежав індієць. Отже, прийшов човен і привіз нову партію божевільних, про яку згадував Абст.

Вальтер спритно орудує краном, витягуючи з води вантаж.

Приходить Абст. За його наказом плавці стають до касет, підіймають їх і виносять. Першу касету разом із трьома плавцями тримає Глюк.

Невдовзі на майданчику не лишилося жодної касети, а слідом за ними підняли з води п'ять великих гумових лантухів. Півгодини на відпочинок. Потім Глюк та його група знову йдуть під воду. Мабуть, у новий рейс.

Куди віднесли контейнери? Транспортування їх забрало загалом хвилин сім-вісім. Значить, недалеко. Можливо, до Абстової кімнати.

Карцов відзначає: відтоді, коли контейнери спливли, Абст ні разу не глянув на нього, не промовив жодного слова. Чи не тому він і завітав на майданчик, щоб лікар не підійшов до контейнерів? Але навіщо така секретність? Адже нову групу хворих мають доручити йому, Карцову!

А що коли в контейнері не хворі, а люди з нормальною психікою, котих господар підземелля, садист і вбивця, намагається позбавити розуму й перетворити на покірливих, безвольних істот?

Повертається загін Глюка. Цього разу плавці прибуксирували тільки мішки.

Абста не видно. Правильно, чого йому тут бути, коли піднімають звичайний вантаж!

— Попливете ще разок? — запитує Вальтер, витягуючи з води останній мішок.

— Закінчили. — Глюк, уже скинувши шолом, ополіскує обличчя у воді, обертається до супутників. — Нагору!

Плавці підводять буксирувальники до скелі, і Вальтер підіймає їх на майданчик.

Незабаром плавців роздягнули. Карцов і Вальтер грубими рубчастими рушниками розтирають їх, допомагають натягти штани та светри.

— Гей, ви, — кричить Вальтер, — підніміть мішки! Четверо на мішок, ану лишень!

Лантухи важкі. Згинаючись, люди тягнуть їх до тунелю. Вальтер іде попереду. Останній плавець, спіткнувшись, падає.

Схопившись з каменя, Карцов поспішає до нього. Та Вальтер уже там.

— Встань! — гримає він, схилившись над чоловіком. — Вставай, каналія!

Мішок притиснув плавця, той насилу виповзає, але ніяк не може приловчитися й підняти вантаж.

— У, падло! — стусонувши його кулаком у бік, Вальтер підставляє плече під лантух, — Ну, ставай до мене… Отак.

Плавець слухається. Він навіть не глянув на кривдника. Мовчки став поруч, узяв мішок…

— Ходімо! — кричить Вальтер на тих, що стоять попереду, і прямує до тунелю.

Карцов повільно повертається на майданчик. Глюк загорнувся у ковдру і жадібно курить.

— Лікарю, — скаржиться він, — нога в мене розболілася. Завжди, коли змерзну, болить нога, де був перелом. Чого б це?

Карцов пояснює.

— Ну, а перетинки? — розпитує Глюк. — Пішов на глибінь, і відразу позакладало вуха. Намагаюсь продути — не можу. Добре, що пройшло. А то вже думав спливати. Ось і тут трохи болить. — Рудобородий пальцями торкається чола.

— Нежить?

— Є трохи. — Глюк усміхається. — Диви-но, ви й це знаєте.

— Годі вам! — Карцов розсердився. — Все перевіряєте мене. Сумніваєтесь: лікар я чи ні?

— Що ви! — Глюк регоче. — Це я так. З вами й пожартувати не можна. Ото який ви вразливий, справді.

Людей нагодовано. Після важкої роботи вони сплять.

Карцв замикає двері й виходить. Так, йому довірено ключ. Але це тільки видимість свободи. Кожен його крок під таємним контролем. Де б він не був, завжди поблизу тиняється хтось із Абстових помічників чи й сам хазяїн грота. А частина підземелля, де працює Абст, радіорубка, камбуз і якісь інші служби, — ця частина грота взагалі заборонена для нього.

Сьогодні він викличе Рішер на розмову. У нього в кишені маленький чорний валок — касета з плівкою, вийнята з тайника на майданчику. Касета повинна примусити Рішер заговорити.

Карцов наближається до тунельного роздоріжжя. Праворуч дорога до «забороненої зони», ліворуч — до Рішер. Її кімнатка поблизу вихідного тунельного отвору.

До повороту лишилося кілька метрів, коли в тунелі пролунали кроки.

Карцов спиняється. Кроки дедалі гучніші. Тепер можна визначити, що йдуть кілька чоловік. Вони наближаються до роздоріжжя.

Притиснувшись до стіни, Карцов жде.

Попереду Глюк. Окрім пістолета, він озброєний ще й автоматом. Потім повз Карцова цепом проходять незнайомці. Перший, як він встигає помітити, зовсім молодий. На ньому військова офіцерська форма. Руки сковані.