Сумнівів нема — в гроті сплив кашалот.

Торох!

Кашалот б'є хвостом по воді, пірнає. Точніше, він намагається піти під воду. Але таємнича сила виштовхує його наверх. Велетень гатить хвостом, піднімаючи навколо гори піни, кидається то в один, то в другий бік, марно намагаючись поринути.

Таке триває майже хвилину. Лагуна нагадує ночви з мильною водою. В повітрі карусель білястих пластівців та бризок, що іскряться в променях прожекторів — наче засвічений фантастичний фейерверк. І в цьому хаосі з світла та звуків кидається, борсається чорний звір, більший од паровоза.

Хоч як приголомшений Карцов, та підсвідомо, краєм ока він спостерігає і за людьми на майданчику. Вони стовпилися, схвильовано стежать за тим, що діється. Крістіан Галлер тримає за руку італійця і щось кричить йому.

Тим часом кашалот раптово звертає і мчить до пасма скель у далекому кінці лагуни.

Скелі все ближче, звір пливе швидше й швидше. Ось він біля каміння. Він повинен збочити, якщо ні… Бум! Кашалот з усього розгону вдаряється рилом у скелю, що плоско виступає з води. Він приголомшений, поранений: плями і смуги на воді — це кров. Із роззявленої пащі вихоплюється храп. А кашалот тулиться до каменя, немов намагається утекти від переслідування. Хто ж жене його на скелі?

Звір борсається десь біля скель, хвилювання в центрі лагуни вщухає, і Карцов бачить людину.

Плавець щойно виринув і на буксирувальнику неквапливо наближається до кашалота.

Абст?

Так, «Абст! Сьогодні в нього особливий буксирувальник — довший і грубішій за ті, котрими користувалися плавці. В кормовій частині пристрій, схожий на лійку, розтруб якої обернуто назад. Своєрідним ковпаком з прозорого матеріалу прикрито голову й плечі плавця. Вода обтікає ковпак і захищає людину. Отже, буксирувальник розраховано на підвищену швидкість.

До тіла буксирувальника прикріплено короткий срібний циліндр. На торці циліндра, також захованому під ковпак, — маховички, індикатори. В центрі торця світний квадрат, схожий на екран локатора.

Помітивши людей, Абст піднімає руку. Із скелі йому кричать, аплодують.

Абст повертає маховичок. Світло на панелі гасне. Кашалот перестає тремтіти, немов досі був зв'язаний з буксирувальником, а тепер, коли прилад вимкнуто, зв'язок цей обірвався. Відсунувшись од скелі, він незграбно ворушиться на мілководді.

Тим часом Абст підводить буксирувальник до трапа.

— Бачили все? — долинає до Карцова його голос.

Галлер і Глюк дивляться на італійця, котрого, мабуть, стосується це питання. Той мовчить.

— Я знаю, ви розумний чоловік, лейтенант Пелла. І я хочу, щоб цей спектакль було належно оцінено. Тоді, об'єднавши наші зусилля, ми змогли б…

Абсту не вдалося закінчити.

— Шеф! — тривожно горлає рудобородий. — Бережіться, шеф!

Попередження зроблено вчасно. Кашалот вибрався на глибоке місце й поплив назад. Помітивши людей, він кидається в атаку.

Карцов жде, що Абст мерщій вибереться з води. Проте сталося інше.

Кашалот так і летить на хвилях. Здається, нема сили, що здатна встояти проти його люті. А назустріч рухається буксирувальник. Вони хутко зближуються.

Та ось на торці циліндра спалахнуло блакитнувате світло. Тієї ж миті тварина зникає під водою. Бона немовби спіткнулась.

Майже одночасно зникає Абст.

Невідомо, що діється в глибині. Проте через півхвилини морський велетень знову на поверхні. Абст переслідує його — світло на буксирувальнику яскраве, пульсує.

Кашалот біля каміння. Плескаючи хвостом, він мчить на брилу, що стримить з води. Ліворуч скель менше і вони розкидані, там багато води, можна маневрувати. Абст одразу націлює туди свою «гармату». Кашалот слухняно повертає в протилежний бік.

І ось — удар! Тварина б'ється мордою в кам'яне вістря.

Удар такої сили, що здається, затремтіло підземелля.

Смикаючи хвостом, кашалот падає на бік, виставляючи з-під води товстий білястий живіт.

Буксирувальник гальмує метрів за сорок од нього. Хобот циліндра все ще спрямовано на кашалота. Абст водить ним то в один, то в другий бік, немовби опромінює звіра.

На дошці з приладами світло таке яскраве, наче спалахують блискавки. Світло блимає, і в такт йому хвилі тремтіння проймають кашалотове тіло.

Схоже, що Абст добиває його. Але що за прилад установлено на буксирувальнику? Випромінювач? Напевно, так. Випромінювач невідомої енергії.

Абст звертає, запливає збоку. Немов хоче відігнати кашалота від скель. І справді, здригаючись усім тілом, тварина пливе до протилежного краю лагуни. Її хвіст ледь ворушиться, з глибоких ран у голові юшить кров.

Зібравши останні сили, кашалот пірнає.

За ним поринає Абст.

Вже кілька хвилин, як спустіла лагуна. Хвилі стали менші. Вони мляво набігають на каміння, відступають, до ходять до середини озера і там затихають.

А люди нерухомо стоять на майданчику.

— Діло зроблено, — каже Глюк італійському офіцерові. — Тепер шеф вижене звіра на чисту воду й повернеться. Весело, га? Не будьте дурнем, переходьте до нас — теж досхочу натішитесь!

Італієць мовчить.

Вальтер іде до крана, під'їжджає на ньому до лагуни Ось він витягнув шию, нахилився, напружено вдивляється У воду.

— Глюк, іди-но сюди! — кричить він. Рудобородий підходить.

— Онде, біля трапа, бачиш?.. Та он же, он! — Вальтер сплигує на землю, присідає, показує рукою. — Ну, бачиш?

— Матір божа! — мурмотить Глюк. І раптом кричить: — Він! Хай мені очі повилазять, якщо це не він!

Глюк квапливо спускається трапом.

— Диявол! — чує Карцов його голос. — Ніяк не дотягнусь. Подай мені жердину!

— Ногою, — радить Вальтер, — ногою підчепи.

Карцов притуляє лице до щілини поміж ящиками. Що вони знайшли у воді? А втім, яка різниця? Зараз головне — вислизнути звідси, дістатися до плавців, нагодувати їх… Та як це зробити? Варто залишити сховище, і його зразу ж помітять.

Тим часом на трапі з'явився Глюк. Ось він ступив на майданчик, урочисто підніс руку. В його руці… респіратор!

— Сплив, — кричить він, — повернувся до господаря!

Він любовно гладить дихальний апарат, струшує з нього воду.

— Поглянь-но! — дивується Вальтер. — Той самий?

— Він, Вальтер! — Глюк тицяє пальцем у кисневий балон. — Бачиш, пляма? Я сам підфарбував тиждень тому.

— В чому справа? — питає Галлер.

Рудобородий, гмукнувши, підморгує Вальтеру.

— Дурниці, — посміхається він. — Загубили апарат. А тепер, бачте, знайшли.

Так, це респіратор, що його викрав Карцов. Підводний тайник був надійний, доки в лагуні не зчинилася дика колотнеча. Хвилі викинули дихальний апарат з розколини. Свинцевий пояс, відчепившись, пішов на дно. А респіратор сплив — для цього досить, щоб у шланзі або гумовому мішку лишилося трохи повітря. Треба було ретельніше прикріпити вантаж.

Карцов морщиться. Як ускладнилося становище!

— Увага! — кричить Галлер. — Увага, Глюк!

З води виринає Абст. Він підпливає, гальмує біля майданчика, підіймається трапом.

Йому допомагають роздягнутися, поздоровляють, усі горланять, перериваючи один одного. Віддалік мовчки стоїть італієць.

— Ну от, спектакль закінчено, — задоволено каже Абст, сідаючи на камінь. — Потрібен висновок фахівця. Вам сподобалося, лейтенант Пелла?

— Мені було шкода тварини. — Італієць зволікає. — Я хочу піти звідси.

— Воля ваша! — Абст розсердився. — Я гадав, що ми поговоримо. Сьогодні ще є час. Завтра буде пізно. Пізно для вас, лейтенант!

— Нам нема про що розмовляти.

— Навпаки, розмова передбачається важлива… Хвилинку! — Абст звертається до помічника — Глюк, звідки цей респіратор?

Плавець винувато пояснює.

— Певні, що той самий?

— Так ось вона, позначка. — Глюк підіймає респіратор. — Погляньте на горловину балона, шеф. Фарба облупилася, я й підмастив. Бачте: балон сірий, а підфарбовано голубим. Я сам фарбував, шеф.

— Дайте сюди!