— Лікар-психіатр.
— Ні, не пригадую.
— Може, вам що-небудь скаже ім'я Манфред Закель? Спробуйте пригадати, шеф.
— Так, лікар. Обидва — німці. Перший живе в Америці, другий має власну клініку в Берліні. Починали вони. А я тільки розвинув їхні ідеї і дещо домислив… Вибачте, шеф, може, ви спочинете і ми пізніше продовжимо розмову?
— Ні, кажи зараз.
— Гаразд. Так ось Лоренц і Закель застосовували ціанистий натрій, інсулін і деякі інші препарати. Впливаючи ними на уражені хворобою клітини головного мозку пацієнтів, обидва лікарі досягали успіху навіть у дуже важких випадках. Але й вони безпорадні проти певних форм божевілля. Особливо, якщо вражено ділянки мозку поблизу таламусу.
— Загадковий горбик у центральній частині людського мозку. Про нього відомо далеко на все. В усякому разі мені… Одна з численних таємниць мозку, не розкритих досі.
— Далі, Артуре, я уважно слухаю.
— Так ось, у цих випадках звичайні препарати не давали ефекту. Більше того, вони призводили до того, що мозкові клітини починали руйнуватися. Процес переважно необоротний. Саме така хвороба, а точніше, така форма хвороби у Ханно Бретмюллера. На жаль, він занадто пізно попав до мене в лабораторію. Повірте, я зробив усе, що в людських силах, аби хоч скільки-небудь…
Кан нетерпляче ворухнув плечем.
— Так.
— До Бретмюллера кілька разів, але ненадовго, поверталася свідомість. Це єдине, чого я досяг. Спершу він опам'ятався на п'ятдесят хвилин, потім хвилин на сорок, на півгодини; при повторних ін'єкціях препарат діє дедалі слабше. Доводиться збільшувати дозу. А це не можна робити без кінця-краю — в сполуці препарату міцна отрута.
— Коротше кажучи?..
— Коротше, тепер я можу ввести її хворому востаннє.
— Так.
Абст кивнув.
— Він, мабуть, загине.
— Очевидно, так.
— Навіщо ж його турбувати? Чи не краще, щоб усе сталося само собою? Хай йому чорт, Артуре, він заслужив право вмерти своєю смертю!
— Передусім прочитайте це, — Абст показав очима на жовту пайку. — Прочитайте і тоді скажете.
ЗМІСТ ЖОВТОЇ ПАПКИ
8 лютого 1939 року.
Перша група ін'єкцій.
Час — 14 годин 07 хвилин.
Хворий лежить нерухомо, долілиць.
14 годин 14 хвилин. Дихання стало глибше, темп повільніший. Лице хворого порожевіло.
14 годин 21 хвилина. Періодичність дихання наближається до нормальної. Спостерігаються конвульсивні посіпування кінцівок.
14 годин 23 хвилини. Хворий, який лежав скорчений, випростався, перевернувся на спину. Він рівно й глибоко дихає.
14 годин 25 хвилин. Щільно закриті повіки хворого затремтіли. Він трохи розплющив очі, провів язиком по губах.
14 годин 26 хвилин. Очі розплющені. Хворий намагається сісти.
14 годин 28 хвилин. Повне відновлення свідомості.
Бретмюллер. Де я?
Абст. У госпіталі.
Бретмюллер. Ви лікар?
Абст. Так, я лікар і офіцер німецького військово-морського флоту. Але розмови потім. Спочатку ви повинні добряче поїсти. Зараз для вас це найважливіше. Перед вами обід — будь ласка, їжте. Починайте з бульйону. Запевняю, він дуже смачний.
Бретмюллер. Негайно з'єднайте мене з начальником військово-морської розвідки!
Абст. Сідайте до столу. Обідаючи, ви зможете розмовляти. Я охоче виконаю всі ваші…
Бретмюллер. Ні! Я розмовлятиму тільки з офіцером розвідки. Негайно викличте до мене відповідального працівника розвідки!
Абст. Ось моє посвідчення. Я офіцер розвідки. Мені відомо все про ваше завдання. Називаю пароль. «Операція Бібер». Сідайте, їжте і розповідайте все найважливіше. Я уважно слухаю.
Бретмюллер. Вони загинули — і човен, і люди!.. Це трагедія, яку не розповіси словами!
Абст. Сидіть спокійно. І — їжте. Наказую їсти!.. Ось так. Не поспішайте — їжа краще засвоюється, коли її добре пережовуєш. Пообідаєте, і ми продовжимо розмову. Я залишу вас. Повернуся за чверть години.
Через п'ятнадцять хвилин
Абст. У вас є якісь бажання?
Бретмюллер. Хотів би надіслати листа…
Абст. На жаль, неможливо. Але я обіцяю: кожне ваше слово буде передано за призначенням.
Бретмюллер. Як ви доведете це?
Абст. Ви бачили моє посвідчення.
Бретмюллер. Я командир підводного човна «Випера». Він загинув. Не дай боже, якщо туди пошлють інший!
Абст. Його потопили? Як це сталося? Коли? Де? Що з командою?
Бретмюллер. Загинув човен, загинули люди!..
Абст. Коли?
Бретмюллер. У ніч на двадцять третє жовтня 1938 року.
Абст. Ви знаєте, що сьогодні восьме лютого 1939 року? Відповідайте. Чому ви мовчите?
Бретмюллер. Це брехня!
Абст. Це правда! Вас виловили в океані поблизу тієї самої бази дев'яносто сім днів тому… Сидіть, вам не можна хвилюватися, витрачати сили!
Бретмюллер. Ви брешете, брешете! Цього не може бути. По-вашому, виходить, що я…
Абст. Так, усі ці дев'яносто сім днів ви були непритомні. Тривале перебування у воді не могло минути безслідно. Ви дуже серйозно захворіли, Бретмюллер. Але я запевняю: буде зроблено геть усе, щоб поставити вас на ноги.
Бретмюллер. Я не вірю жодному вашому слову!
Абст. Гаразд. Зараз чотирнадцять годин п'ятдесят сім хвилин. Через три хвилини Берлін передаватиме сигнали точного часу і одразу за цим календар подій за тиждень. Праворуч од вас радіоприймач. Увімкніть його, настройтесь на Берлін, і ви все зрозумієте…
О 15 годині 02 хвилини
Абст. Заспокойтесь. Випийте води. Поводьтеся пристойно, інакше я накажу зв'язати вас! Ось так. Тепер сядьте і відповідайте на запитання.
Бретмюллер. Три з половиною місяці.
Абст. Як це сталося?
Бретмюллер. Точно в строк ми вийшли в район розташування об'єкта. Звичайно, йшли під водою. Ризикнули трохи піднятися й виставити перископ. За розрахунками, був вечір, і я сподівався, що опинюсь між островом і сонцем на вечірньому прузі… Вибачте, у мене розболілася голова.
Абст. Нічого, нічого. Розповідайте швидше!
Бретмюллер. Розрахунок був правильний.
Абст. Ви вийшли в призначену точку?
Бретмюллер. Так, у перископ я побачив острів з базою. Він був прямо по курсу, миль за п'ятнадцять. А праворуч, по траверсу, за сім кабельтових скеля… Дідько! Від болю у мене розколюється голова!
Абст. А нудота? Вас нудить?
Бретмюллер. Трохи. Але, боже мій, голова!..
15 годин 17 хвилин. Препарати перестають діяти. Свідомість було відновлено на 49 хвилин. Буйство — 12 хвилин.
15 годин 31 хвилина. Хворий впав у попередній стан апатії й байдужості.
23 лютого 1939 року
Спроба повторити експеримент з ін'єкцією препаратів у початковому дозуванні. Невдача.
5 березня 1939 року
Третя спроба.
Дозу ін'єкції збільшено на 100 000 одиниць.
Час — 14 годин 30 хвилин.
Далі — як в період експерименту 8 лютого.
Повне відновлення свідомості о 15-й годині 03 хвилини. Хворий мав вигляд, наче прокинувся після тривалого тяжкого сну.
Абст. Добридень. Як ви почуваєте себе?
Бретмюллер. Кепсько. Що зі мною сталося минулого разу? Нічого не можу пригадати.
Абст. Дурниці. Ви поступово одужуєте. Не турбуйтесь, усе буде гаразд. Їжте і розповідайте далі.
Бретмюллер. Їсти не хочеться… А втім, я візьму шматочок. Дякую. Отож на чім я зупинився?
Абст. Ви спливли під перископ…
Бретмюллер. Так. Ми трохи спливли й побачили в перископ базу. Вона була прямо по курсу, миль за п'ятнадцять. А праворуч по траверсу, за сім кабельтових височіла ця проклята скеля!
Абст. Ось уже вдруге ви згадуєте про якусь скелю. Що це за скеля?
Бретмюллер. Велетенська конічна скеля, що самотньо стриміла з води. Страшна сіра махина, яка стала причиною загибелі човна…
Абст. Ви налетіли на неї?
Бретмюллер. Не переривайте! Вночі ми спливли, щоб зарядити батарею… Вибачте, яке сьогодні число?
Абст. П'яте березня.
Бретмюллер. Виходить, я знову був непритомний досить довго? Чи я нічогісінько не пам'ятаю?
Абст. Ви були непритомні.
Бретмюллер. Майже місяць!
Абст. Ви спали. Це зробив я, бо сон для вас — найкращі ліки. Але розповідайте далі. І, будь ласка, не відхиляйтесь: часу мало.
Бретмюллер. Я знову знепритомнію?
Абст. Розказуйте далі.
Бретмюллер. Боже, невже все повториться?..
Абст. Ви даремно втрачаєте час.
Бретмюллер. Гаразд. Ми майже зарядили батарею, коли сигнальник помітив корабель. Це був корвет. Він швидко пішов прямо на нас. Човен спішно ринувся на глибину. Спустившись на півтораста футів, ми опинилися на рідкому грунті[11]. Ви знаєте, що це таке?
Абст. Так. Далі.
Бретмюллер. Застопорили двигуни — в останню мить здалося, що корабель почав повертати праворуч. Можливо, міркував я, нас іще не помітили, не варто виказувати себе шумом гвинтів. Але я помилився. Я зробив подвійну помилку. Я погубив людей, човен!..
Абст. Не відхиляйтесь. Розповідайте про найважливіше. Поки що мене цікавлять тільки факти. Згодом, коли ви одужаєте, ми повернемося до цієї розмови.
Бретмюллер. Дайте мені сигарету.
Абст. Для людини у вашому стані тютюн — найміцніша отрута!
Бретмюллер. Тільки одну сигарету!
Абст. Не можна.
Бретмюллер. Які ви жорстокі!
Абст. Я бажаю вам добра. Та ми даремно витрачаємо час.
Бретмюллер. Під водою ми стали на гідроакустичну вахту. Акустик доповів, що корабель підходить ближче. Я хотів було збочити з курсу корвета, але не встиг. Він розпочав бомбометання. Перша серія вибухів лягла ліворуч од нашого човна. Нас дуже струсонуло. А бомбування тривало. Корвет немов оскаженів, він крутився над нами і жбурляв нові й нові серії глибинних бомб. Вибухи, вибухи!.. Людей було оглушено. Човен кидало з боку на бік. За цих умов я прийняв рішення пливти. Я повинен був зробити спробу відвести човен… Боже, знову той самий біль у голові! І серце… Швидше відчиніть вікно. Повітря!
15 годин 41 хвилина. Препарати перестали діяти. Свідомість було відновлено на 38 хвилин.
Зроблено аналіз мозкових струмів, щоб з'ясувати, наскільки уражені його глибинні відділи. Результат різко негативний.
13 березня 1939 року
Четверта спроба.
Дозу групи ін'єкцій збільшено на 300 000 одиниць. Час — 18 година.
Відновлено свідомість о 18-й годині 47 хвилин.
Абст. Ось ми й знову зустрілися. Дайте-но руку. Пульс дещо прискорений, але так воно й має бути. Все гаразд. Розповідайте далі. Проте я повинен попередити: ви дуже швидко заснете. Тому поспішайте.
Бретмюллер. Голову мені перев'язано. Я відчуваю велику слабість. Що зі мною?
Абст. Нічого особливого. Лікування йде як слід. А голову перев'язали, бо ви вдарилися.
Бретмюллер. Напевне, сильно. Дуже болить. Отут…
Абст. Не чіпайте пов'язку! Опустіть руки, сядьте зручніше.
Бретмюллер. Чому ви не дасте мені поїсти? Раніше на столі завжди був обід… А втім, я й не їв би. Не можу. Паморочиться в голові. Паморочиться і болить.
Абст. Біль мине. Щодо харчування, то вам дають спеціальне харчування, коли ви втрачаєте свідомість. Звичайна їжа поки що для вас не годиться. Потерпіть, невдовзі видужаєте, і все буде гаразд. Розповідайте, я слухаю.
Бретмюллер. На чому я зупинився?
Абст. Вас бомбили, ви прийняли рішення відійти.
Бретмюллер. Так! Ми перейшли на ручне керування кермом, вимкнули всі допоміжні механізми, навіть машинки регенерації повітря, щоб до краю зменшити шуми човна. Електродвигуни, запущені на найменші оберти, ледве обертали гвинти. Ми довго маневрували, дуже довго. І нарешті нам пощастило відірватись од переслідування. Я зітхнув полегшено. Гадав, це — порятунок. А човен наближався до загибелі!
Абст. Що ж з вами трапилося? Сіли на мілину чи наштовхнулись на оту конічну скелю?
Бретмюллер. Я забув про припливну течію, яка в цих місцях занадто стрімка. А тоді саме був великий приплив.
Абст. Течією вас ударило об скелю?
Бретмюллер. Аби це!.. Та я веду далі. Минуло з півгодини, а ми, як і до того, рухалися на малих обертах. Курс було прокладено так, що скеля лишалася осторонь. І раптом човен, тицьнувшись скулою в перепону, різко збочив. «Повний назад!» — скомандував я. Мотори завили на граничних обертах. Човен одскочив, дістав міцного удару в корму і затремтів у вібрації. «Гвинти!» — закричав мій помічник. Миттю було вимкнуто двигуни. Та ми спізнилися. Трапилося найстрашніше: човен втратив гвинти! Обидва гвинти!..
Абст. Удар носом і одночасно удар кормою? Не збагну, як це могло трапитися.
Бретмюллер. Збагнете, дослухавши до кінця…. Дайте мені сигарету.
Абст. Ні.
Бретмюллер. Благаю вас, одну сигарету!
Абст. Ні в якому разі. А то я стану вашим убивцею.
Бретмюллер. Мені дуже погано. Голова болить… Тьмариться в очах. Дайте води.
Абст. Випийте це. Застерігаю: буде гіркувато, проте зніме біль… Отак. Тепер вам краще?
Бретмюллер. Трошки… Я продовжую розповідь. Ми випробували всі шляхи до порятунку: спустилися нижче, та човен дном упирався в перепону; обережно маневруючи баластом, намагалися спливти, і скоро над головою почувся скрегіт металу. Так, за незрозумілих обставин, ми опинилися в пастці. І раптом хтось гукнув: «Човен рухається!» Ми затамували подих, прислухаючись. Справді, підводний корабель без гвинтів усе-таки просувався вперед, торкаючись боками перепон. Безперечно, нас тягла течія. Що ж сталось? Пояснення могло бути лише одне: човен опинився у підводному скельному тунелі, звивистому й широкому. Нас тягнув туди приплив, а можливо, просто течія, про яку ми й гадки не мали. Так чи інакше, але ми попали в одне з тунельних колін і саме тому вдарилися спершу скулою, а потім, коли намагалися плисти назад, — кормою та гвинтами.
Абст. Що було далі?
Бретмюллер. Минуло понад годину. Човен усе рухався. Я міркував: можливо, тунель наскрізний, і ми, просуваючись уперед, зрештою опинимося на воді? Про свої надії я повідомив по трансляції, і люди трохи повеселішали. «Тільки б виплисти на чисту воду, — шепотів я, — а там ми придумаємо, як врятуватися!»
Абст. Ваші припущення справдилися? Тунель був наскрізний? Вам пощастило вивести з нього човен?
Бретмюллер. Ні.
Абст. Далі, Бретмюллер.
Бретмюллер. Мені важко говорити. Страшенно болить голова. І — спати. Я хочу спати! Дайте мені перепочинок, я посплю трохи, і ми…
Абст. Ось вам сигарета.
Бретмюллер. О, дякую! Будь ласка, сірника. Боже, як паморочиться в голові!.. Ні, не можу палити. Погасіть сигарету. Мене нудить од запаху диму!..
Абст. Розповідайте, Бретмюллер.
Бретмюллер. Минуло трохи часу, і удари об корпус вщухли. Човен вільно висів у воді. Чи рухався він, я не знаю. Ми виждали близько двох годин. Навколо було тихо. Тоді я ризикнув увімкнути машинки очищення повітря, — люди задихалися від нестачі кисню. Завмерши, ми ждали шуму гвинтів корвета і нових вибухів. Проте все було спокійно. Ще година нестерпного чекання. Я посміливішав і скомандував спливати. Ми могли ризикнути: за розрахунками нагорі ще була ніч. Немов крізь сон, я чув голос матроса, що лічив показання глибиноміра. Ми поступово спливали…
Абст. Перебиваю вас. Які глибини були в тунелі?
Бретмюллер. Приблизно сто п'ятдесят футів.
Абст. Це дуже цікавий тунель!
Бретмюллер. Отже, ми спливали. Щосекунди я ждав удару рубкою об скелю. Та над нами була вода, тільки вода. Трохи спливши, підняли кормовий перископ, але нічого не побачили. Два інших перископи були пошкоджені і не висувалися з шахт. І ось на глибиномірі нуль. Я відчиняю рубочний люк і підіймаюсь на місток. Мене охопила тиша й темрява — густа пітьма, якої не можна ні з чим порівняти. Нас наче занурили в туш. Пітьма і зовсім нерухоме повітря. Чомусь на думку спав «Наутілус» капітана Немо… Несподівано для самого себе я скрикнув. Звук полетів кудись у далечінь, і невдовзі до мене повернулась луна. Я стояв на містку, спантеличений, приголомшений, а голос мій усе ще звучав, відлунюючись од невидимих перепон, і поступово слабшав. Ніби він теж шукав порятунку і не міг знайти. Сумнівів не було — човен сплив у величезному гроті!..
Абст. Що ж ви?.. Чекайте, я підтримаю вас!
19 година 11 хвилин. Препарати не діють, і свідомість було відновлено на 24 хвилини.
Повторне дослідження мозкових струмів. Стан хворого загрозливий.
