Деякий час Абст — а це був він — дивиться кудись по верх Карцової голови, потім знову сідає до нього спиною.;

— Ні, — каже Абст, — я не знаю його.

Офіцер посміхається.

— Зрозуміло, і ви вперше бачите цього джентльмена? — звертається він до Карцова.

— Так, уперше! — кричить Карцов. — У вас є радіо, зв'яжіться із своїм командуванням, нехай запитають Москву!

Лейтенант, що нотував допит, кладе перо і підводить голову.

— Ви згодні, щоб туди було надіслано і ваше фото? — каже він. — Вас не лякає відповідь, яка надійде з далекої Росії?

— Я наполягаю на цьому… Я вимагаю!..

— Гей, ви, тихше! — капітан-лейтенант супиться. — Скоро ви досхочу репетуватимете.

Поки точиться суперечка, Абст сидить нерухомо. Ніби його не обходить, що відбувається в салоні. Капітан-лейтенант обертається до Абста:

— Розповідайте, як ви потрапили до бухти? Якими засобами користувалися, щоб висадити в повітря док? Хто це зробив?

— Скільки запитань!.. — Абст морщиться. — А потім, коли я відповім, мене знищать?

— Розповідайте щиро, і я постараюся зберегти вам життя.

— Заприсягаєте?

— Так, якщо будете відверті.

— Гаразд. — Абст кілька хвилин мовчить, начебто збирається з думками. — Я німець, член бойової групи плавців з п'яти чоловік, нас доправив підводний човен. Він випустив нас, лежачи на грунті. Ваші люди — роззяви. Ми проникли крізь загорожу під самісінькими їхніми носами.

— Буксируючи підривні заряди?

— Саме так.

— Заміновано було тільки док? А кораблі?

— Опинившись у бухті, ми попливли до об'єктів, котрі кожному було визначено заздалегідь. Несподівано мій дихальний апарат відмовив. Я змушений був піднятися. Сховавшись біля стіни молу, я намагався відремонтувати його. Не встиг…

— Закінчивши, ви повинні були повернутися на човен? Він чекає на вас?

— Цього я не скажу.

— Відповідайте, — кричить капітан-лейтенант, витягаючи пістолет. — Даю півхвилини строку.

— Гаразд. — Абст втягнув голову в плечі, похнюпився. — Гаразд, я скажу… Так, він чекає на нас.

— Де? — капітан-лейтенант недбало цідить запитання, та Карцов бачить, як напружується його шия і трохи тремтять пальці руки, якою він спирається на стіл. — Де ваш човен?

Абст не поспішає з відповіддю.

— Де підводний човен? — чітко, по складах повторюй капітан-лейтенант.

— Там, — каже Абст, не зводячи очей. — Там, де й був.

— Його координати?

— Шість миль на захід од краю мола. Він лежить на грунті.

Лейтенант хапає телефонну трубку, передає, начальникові. Той набирає номер і доповідає про німецький субмарин.

— Ви потопите його? — млява питає Абст.

Капітан-лейтенант посміхається. Поклавши трубку, він відкидається в кріслі, проводить пальцем по смужці ретельно підбритих вусиків. Опам'ятавшись, насуплює брови.

— Далі, — суворо каже він, — викладайте все. Що ще повинні були мінувати ваші люди?

Абст мовчить. Його увагу привернув кисневий прилад, що лежить на столі. Ось він простягнув руку до респіратора, обмацав гофрований шланг, маску.

— Ви зловили мене, бо відмовив апарат, — каже він у відповідь на запитальний погляд капітан-лейтенанта. — Ніяк не збагну, що з ним трапилося… Дозвольте глянути?

Офіцер знизує плечима. Німець зламаний, почав давати свідчення. Чому б і не дозволити йому цю маленьку вільність?

Абст уміло розбирає клапанну коробку — металевий патрубок, що з'єднує шолом із шлангом.

— Так я й думав, — каже він зітхаючи, — Перекосилася пружина. Досить трохи підправити її. Ось так… Бачите, вона стала на місце? Тепер усе гаразд. Респіратором можна користуватися.

Загвинтивши патрубок, Абст кладе апарат і знову завмирає.

В тому, як він тримається, в його лагідності, голосі, тоні, як і в зізнаннях, якась фальш. Занадто вже швидко склав зброю… Важкі диверсійні справи німці доручають людям вольовим, міцним. А цей — слинько. Трохи натисли на нього — і він скис. Дивно!

Допит тим часом триває. Задавши Абсту ще кілька запитань, капітан-лейтенант звертається до Карцова.

Той намагається підвестися.

— Можете сидіти.

Карцов хитає головою:

— Відправте мене до начальника вашої бази. Я повинен зробити важливу заяву.

— Кажіть.

— Я розмовлятиму тільки з комендантом військово-морської бази!

— Сідайте! — повторює капітан-лейтенант і знову береться за пістолет. — Сядьте на місце!

Джабб підходить і штовхає Карцова на стілець.

— Ну, я жду. — Капітан-лейтенант опускає пістолет. — Кажіть.

— Ви негайно передасте її комендантові бази?

— Так.

— Повідомте, — кричить Карцов, — повідомте, що тут перебуває офіцер радянського військового флоту, якого взяв у полон німецький підводний човен. Я втік з нього, вплав дістався до вашої бази і знову опинився в полоні, але вже у своїх союзників! Повідомте, що російського моряка посадили поруч з фашистським бандитом і допитують нарівні з ним!

Капітан-лейтенант збентежений Він бачить, у якому стані людина, що сидить перед ним, і простягує руку до телефонної трубки.

І тут вперше проявляє себе Абст.

— Несподівано він обіймає Карцова, по-дружньому плескає по плечу.

— Гаразд, гаразд, — лагідно каже він, — досить прикидатися дурником. Ми програли, і тепер кожен повинен подумати про себе.

Абст звертається до капітан-лейтенанта:

— Це бойовий плавець нашої групи. Йому було наказано підвісити два заряди під кілем он того корабля. — Абст підборіддям вказує на ілюмінатор, за яким у світанковому промінні видно нерухомий крейсер. — Він охоче розповість, де заряди і як їх знешкодити, коли ви йому також збережете життя.

Карцов щосили штовхає Абста. Капітан-лейтенант глузливо посміхається.

— Спритно, — каже він, проводячи пальцем по своїх вусиках. — Ну то що, ми й далі ламатимемо комедію?

Карцов приголомшено дивиться на німця. А той не зводить очей з великого хронометра на перегородці салону: він нахилився вперед, згорбився від напруження, майже не дихає. Він увесь — чекання.

Чого він жде?

Догадка приходить раптово: це він мінував крейсер! Тепер, підставивши Карцова, він уникає удару і, крім того, знищує ворога — радянського офіцера.

Карцов трохи підводиться, вказує на ілюмінатор.

— Крейсер! — гукає він. — Рятуйте крейсер!..

Могутній корабель нерухомий у спокійній воді бухти.

І раптом він здригається. Над бортом з'являються стовпи води, диму.

Вибух такий сильний, що лінкор трусонуло, в салоні широко розчинився ілюмінатор. Карцов падає з стільця, конвоїр та лейтенант на нього.

Крізь дим, що ввірвався до приміщення, видно капітан-лейтенанта, який припав до ілюмінатора. Високо підіймаючи ноги в ластах, до нього біжить Абст.

— Бережіться! — кричить Карцов.

Пізно. Абст поруч. Він б'є ворога, і той падає. Другий вибух. Лінкор знову хитнуло.

— Держіть його, Джабб, — гукає лейтенант, вказуючи на Карцова, — міцніше держіть, я схоплю другого!

Він біжить до Абста, але, спіткнувшись падає. Поки він підводився, Абст з респіратором у руках вже просунувся в ілюмінатор. На мить майнули в повітрі його широкі чорні ласти…

Високий худорлявий комодор[23] читає вголос папір, який тримає обома руками. Ліворуч і праворуч від нього — офіцери. В мундирах, при кортиках і орденах, вони стоять як на огляді.

Три офіцери — це військовий суд. Карцова відокремлює від них стіл, накритий, зеленим сукном.

Є і четвертий член суду — той самий поважний лейтенант, що брав участь у перших допитах Карцова і марно намагався схопити Абста. Тепер він виконує обов'язки секретаря, сидячи за столиком, який поставили для нього в кутку.

Тут і матрос Джабб, ще один конвоїр та два майори, що розмістилися біля дверей.

Все це відбувається на борту лінкора, в салоні, де тиждень тому надміру самовпевнений капітан-лейтенант влаштував ставку віч-на-віч Карцова та Абста. Відтоді Карцов не бачив цього офіцера: допитували плавця, виловленого в бухті, чини морської контррозвідки. З тими, хто перебував під слідством, вони розмовляли по десять-двадцять годин підряд, були ввічливі, пригощали кавою та сигаретами і… не вірили жодному слову з того, що він повторював і повторював, спершу гаряче і запально, а потім, у міру того, як втрачав надію, дедалі байдужіше і млявіше.