Єдине, що тут і справді прикольно, в нашій колонії Дансборо, це саме історична достовірність. Але зовсім в іншому розумінні. Уся ця юрба невдах і недоумкуватих психів, які ховаються тут через те, що неспроможні дати собі раду в реальному світі й нездатні до нормальної роботи, — хіба не з цієї причини отці-пілігрими покинули Англію? Щоби створити свою власну, альтернативну реальність. Отці-пілігрими — ті ж схибнуті своєї епохи. Ті, що не вписалися у свій час. Тільки нинішні невдахи — ті, з якими я працюю, не хочуть просто вірити в Господню любов, вони намагаються здобути спасіння через нав’язливо-маніакальну антигромадську поведінку.

Або за допомогою невинних іграшок для влади та приниження ближнього. Ось він, високоповажний лорд-губернатор, сховався за мереживною фіранкою, Який-небудь безталанний актор, що не відбувся. А тут він — влада і закон. Дивиться на площу — хто там сьогодні в колодках, — неуважливо гладячи пса рукою в білій рукавичці. Про це не пишуть у підручниках з історії, але в поселеннях колоністів, якщо тебе залишали в колодках на ніч, будь-хто міг тобі вставити. Підійти ззаду, і — ну. І ти навіть не бачив, хто там тобі заправляє. Мужиків це також стосується, до речі. Власне, це була істинна причина, чому нікому не хотілося опинитись у колодках. Ну хіба що хто-небудь із рідні або друзів залишався з тобою на всю ніч. Беріг твій зад. У буквальному розумінні.

— Слухай, друже, — мовить Денні, — в мене знову штани сповзають.

Я їх знову підтягую.

Сорочка Денні, намокла від дощу, липне до спини, так що видно хребці та лопатки. Білі-білі, навіть біліші, ніж небілена бавовна. Рідка грязюка заливається в його черевики. Хоча я в плащі та капелюсі, я також мокрий як хлющ. Усе хазяйство в штанях зібгалося й страшенно свербить, тому що намокла вовна кусається. Навіть курчата-каліки розповзлися хто куди — де сухіше.

— Друже, — мовить Денні й шморгає носом, — ти йди. Ти не мусиш стовбичити тут зі мною.

Наскільки я пам'ятаю фізичну діагностику, блідість Денні може означати дисфункцію печінки.

Дивись також: лейкемія.

Дивись також: набряк легенів.

Дощ пускається все сильніше, небо щільно затягнуте хмарами. На вулиці так темно, що в будинках засвічують лампи. Із димарів валує дим. Туристи набилися в таверну — п'ють австралійський ель із олов'яних кухлів, зроблених в Індонезії. У меблевій майстерні червонодеревець укупі з ковалем нюхають клей із паперових пакетів. Може, до них приєднається й пупорізка, і вони знову балакатимуть про те, що треба б зібрати рок-гурт. Така в них мрія, яка ніколи не здійсниться.

Ми всі — у пастці. В застиглому часі. Тут усього 1734 рік. Нас замкнено в герметично запаяній часовій капсулі — як цих хлопців із телешоу, які зазнали аварії й живуть на безлюдному острові ось уже десять років, і при цьому вони не старіють і не намагаються звідти вибратись. Просто з кожним сезоном на них усе більше й більше гриму. Це своєрідне шоу також, напевно, історично достовірне.

І ще жах бере, коли я уявляю, що простою так ось усе життя. До речі, таке цілком може бути. Є в цьому якась дивна розрада — коли ми з Денні на пару лаємо одне й те ж саме паскудство. Завжди. Назовсім. У вічній програмі реабілітації. Так, я стоятиму поряд із ним, але, щоб уже до кінця дотриматись історичної достовірності, зізнаюся, що, як на мене, краще, щоб він сидів у колодках, аніж якщо його проженуть із міста, тобто звільнять, і я залишуся сам.

Не те щоб я дуже гарний друг. Я скоріше дбайливий лікар, який сам, за власним почином, виправляє вам хребці раз на тиждень.

Або дилер, який штовхає вам героїн.

«Паразит» — не зовсім вірне слово, але це перше, що спадає на думку.

Перука Денні знову плюхається на землю. «Відсмокчи у мене» розпливається під дощем, розмита червона фарба схожа на кров — тече по його синіх холодних вухах, по очах, по щоках. Капає в грязюку.

Окрім дощу, нічого не чути. Тільки краплі ляпотять по калюжах, по солом'яних дахах, по мені й по Денні. Водяна ерозія.

Не те щоб я гарний друг. Я скоріше спаситель, якому треба, щоб його шанували та обожнювали.

Денні знову чхає. Жовтуваті шмарклі летять навсібіч, зокрема — на перуку, що майже потонула в грязюці. Денні каже:

— Слухай, ти більше не надівай на мене цю ганчірку, ага? — і шморгає носом. Потім кашляє, і окуляри падають у грязюку.

Густі виділення з носа означають краснуху.

Дивись також: коклюш.

Дивись також: пневмонія.

Його окуляри нагадали мені про лікарку Маршалл, і я говорю, що познайомився з новою дівчиною, вона справжній лікар, і взагалі її варто трахнути.

І Денні каже:

— Ти все ще б'єшся над своїм четвертим ступенем? Допомогти не треба? Тобто — нагадати про славетні подвиги?

Детальна й безжальна історія моєї сексуальної залежності. Повний опис моїх гріхів. Кожний зрив, кожна провина, кожна бридота.

І я кажу:

— В усьому слід виявляти поміркованість. Навіть у видужуванні.

Не те щоб я гарний друг. Я скоріше батько, якому не хочеться, щоб дорослішало його чадо.

І Денні мовить, дивлячись у землю:

— Дуже корисно буває згадати свій перший раз. Для всього. — Він каже: — Коли я мастурбував уперше, в мене було таке відчуття, немовби я це винайшов. Я дивився на свої вологі руки й думав: «О, тепер я розбагатію».

Перший раз для всього. Неповний список моїх злочинів. Іще одна незавершеність у моєму безладному житті, яке суціль — самі незавершеності.

І Денні — так само дивлячись униз і не бачачи нічого, крім грязюки, — каже:

— Ти ще тут?

І я знову підношу йому до носа хустку й кажу:

— Сякай.

Світло на знімках було надто різким, так що тіні фігур на бетонній стіні вийшли якимись занадто темними. Звичайнісінька стіна в якомусь підвалі. У мавпи — втомлений вигляд. Шерсть — уся в невеликих залисинах від корости. У хлопця вигляд також хворобливий: шкіра бліда, зайвий жирок на талії. Він стоїть рачки, задом до глядача, опираючись руками об зігнуті коліна, — прутень понуро звисає, — і посміхається в камеру, обернувшись через плече.

«Блаженна посмішка» — не зовсім вірний вислів, але це перше, що спадає на думку.

Найбільше в порнографії хлопчикові подобався навіть не секс. Не зображення красивих людей, які трахаються одне з одним: голови закинуті мовби в екстазі, на обличчях фальшиві передоргазмові гримаси. В усякому разі, спочатку. Він розглядав ці картинки в Інтернеті, коли ще навіть не знав, що таке секс. Нині в кожній бібліотеці є комп із виходом в Інтернет. У кожній школі.

Точно так, як у кожному місті, куди хлопчика відправляли до названих батьків, був католицький собор, де проходили одні й ті ж самі недільні меси, та був і Інтернет. Інтернет приваблював більше. Вся річ у тім, що якби Ісус сміявся на хресті, або плював на маківки римлян, або робив іще що-небудь, окрім як мовчки страждати, церква — і все з нею пов'язане — подобалось би хлопчикові більше. Значно більше.

І його улюблений веб-сайт був зовсім не еротичним, в усякому разі — для нього. Там було близько дюжини фотографій кремезного хлопця з вічно похмурим обличчям, у костюмі Тарзана, і з дресированим орангутангом, який тицяв хлопцеві в зад якісь кульки, на вигляд схожі на смажені каштани.

Пов'язку на стегнах «під леопарда» зсунуто вбік, резинка врізається в талію, де вже позначився зайвий жирок.

Мавпа готова упхати йому черговий каштан.

У цьому немає нічого сексуального. І все ж таки, судячи з лічильника відвідувань, цю картинку ходили дивитися понад півмільйона людей.

«Паломництво» — не зовсім вірне слово, але це перше, що спадає на думку.

Дитина не розуміла, що означають каштани та мавпа, але хлопець у костюмі Тарзана викликав у нього щось схоже на захоплення. Хлопчик був дурним, але йому все ж таки вистачало розуму втямити, що він сам ніколи не зважиться на щось таке. Насправді, більшість людей посоромились би навіть роздягтися перед мавпою. Їм було б соромно показати свій голий зад мавпі, нібито мавпа щось тямить у людських задах. Більшості з людей не вистачило б мужності просто стати рачки перед мавпою — не кажучи вже про те, щоби стати рачки перед мавпою, коли тебе фотографують, — але навіть якби хтось зважився, то однаково він спочатку відвідав би перукарню та солярій і підкачався б у тренажерній залі. Після чого він би ще довго тренувався перед дзеркалом, як би елегантніше стати рачки і знайти найвигідніший ракурс.