Денні бере в мене з тарілки половину біфштекса, що лишилася.

Продовжуючи стискати руками горло, я штурхаю його по нозі.

Удаю, що намагаюся зірвати краватку.

Судомно розстібаю комір.

І Денні каже:

— Гей, мені ж боляче.

Помічник офіціанта злякано задкує. Він ніякий не герой.

Скрипаль і сомельє вже мчать до мене, голова в голову.

Із іншого кінця зали до мене пробивається жінка в чорному короткому платті, Поспішає на допомогу.

Чоловік скидає смокінг і також біжить до мене. Десь нестямно кричить жінка.

Зазвичай усе відбувається дуже швидко. Хвилину, дві — максимум. Що не може не тішити: я спокійно не дихатиму близько двох хвилин, але не більше.

Якби я міг вибирати рятівника, із практичних міркувань я вибрав би літнього чоловіка з золотим годинником — він напевно заплатив би по нашому рахунку. Але з особистих симпатій я вибрав би жінку в чорному короткому платті — у неї розкішні груди.

Але навіть якщо нам доведеться розраховуватися самим… для того, щоб отримати гроші, треба гроші спочатку вкласти.

Денні незворушно жує мій біфштекс. Він каже:

— Те, що ти робиш… це таке інфантильне.

Я знову штурхаю його носаком по нозі.

Те, що я роблю: я повертаю в людське життя пригоду.

Те, що я роблю: я даю людям можливість виявити героїзм. Я їх випробовую.

Яка мама, такий і синочок.

Яблучко від яблуні…

Те, що я роблю: я добуваю гроші.

Якщо хтось урятує тобі життя, він любитиме тебе вічно. У Стародавньому Китаї був навіть закон: якщо хтось урятував тобі життя, він за тебе відповідає скільки віку. Мовби ти його рідний син. Або дочка. Ці люди писатимуть мені все життя. Надсилатимуть мені листівки на річницю. Вітання з днем народження. Дивно, що стільком людям одне й те ж саме спадає на думку. Якось воно навіть пригнічує. Вони тобі телефонують. Аби довідатися про твоє здоров'я та настрій. А то раптом тобі зараз необхідна дружня підтримка. Або матеріальна допомога.

Не зрозумійте мене невірно. Я не витрачаю гроші на дівчаток за викликом. Мамине перебування в лікарні Святого Антонія обходиться близько трьох штук за місяць. Ці добрі самаритяни підтримують мене, як можуть. Я підтримую їх. От і все.

Удаючи слабого, ти дістаєш владу над людьми. У порівнянні з тобою вони почуваються сильними. Даючи людям урятувати себе, ти тим самим рятуєш їх.

Усе, що треба, — це бути слабким, уразливим і вдячним. Тому залишайся завжди невдахою.

Людям необхідно, щоб поруч був хтось, хто нижчий за них — аби відчути свою вищість. Тому залишайся завжди пригніченим, приниженим і скривдженим.

Людям необхідно, щоб поруч був хтось, кому можна послати чек на Різдво. Тому залишайся бідним.

«Добродійність» — не зовсім вірне слово, але це перше, що спадає на думку.

Ти — доказ їхньої сили та мужності. Ти — доказ, що вони герої. Живе свідчення їхнього успіху. Те, що я роблю, я роблю тому, що кожному хочеться врятувати чиєсь життя на очах у захопленої публіки.

Денні щось креслить на білій скатерті кінчиком ножа — план якоїсь кімнати, карнизи та панелі, зламані фронтони над кожними дверима, — продовжуючи при цьому жувати.

Потім підносить тарілку до губів і згрібає до рота рештки салату.

Для того щоби зробити трахеотомію, треба знайти западинку якраз під адамовим яблуком і трохи вище надгортанного хряща. Гострим ножем зробити півдюймовий горизонтальний надріз і засунути в нього палець, аби надріз трохи відкрився. Вставити «трахейну трубку»: краще за все — соломинку для пиття або половинку перової ручки.

Якщо я не можу бути великим лікарем, який урятував життя сотень пацієнтів, я можу бути великим пацієнтом для сотень майбутніх лікарів.

Чоловік у смокінгу вже зовсім близько. У нього в руках — ніж і кулькова ручка.

Твоя ядуха стане легендою для цих людей — історією, яку вони розповідатимуть родичам і знайомим до кінця своїх днів. Вони вважатимуть, що врятували тобі життя. Може, ти станеш єдиним добрим учинком, який потім, у смертну годину, виправдає їх існування на цій землі.

Тому будь агресивною жертвою, цілковитим невдахою. Професійним невдахою.

Дай людині відчути себе богом, і вона заради тебе плигоне крізь палаючий обруч.

Мучеництво святого Мене.

Денні перекладає до себе на тарілку гарнір із моєї.

Він продовжує їсти.

Сомельє. Жінка в чорному короткому платті. Чоловік із масивним золотим годинником.

Іще секунда — і хтось обхопить мене ззаду обома руками. Міцно-міцно. Хтось, поки ще незнайомий, надавить мені кулаками під ребра й видихне просто у вухо:

— Усе буде гаразд.

Він видихне тобі просто у вухо:

— Усе буде добре.

Він струсоне тебе, можливо, підніме над підлогою і скаже:

— Дихай! Дихай, чорт забирай!

Хтось тебе стукатиме по спині, як лікар стукає по спині новонароджене немовля, а потім у тебе з рота вилетить шматок недожованого м'яса, і ви обоє — і ти, і твій поки ще незнайомий рятівник — гепнетеся на підлогу. Ти ридатимеш, і хтось скаже тобі, що все обійшлося. Що тепер усе нормально. Ти живий. Тебе врятували. Від вірної смерті врятували. Тому що ти справді ледве не помер. Хтось притисне до грудей твою голову і гойдатиме тебе, як дитину, і скаже:

— Ну чого ви стоїте? Розходьтеся вже. Цирк закінчено.

Тепер ти для нього — як дитина.

Тепер ти його дитина, й він відповідає за тебе.

Він піднесе тобі до рота склянку води і скаже:

— Ви заспокойтесь. Тепер усе добре.

Ви заспокойтесь.

І потім ця людина, яка тебе врятує, писатиме тобі й телефонуватиме. Надсилатиме листівки і, можливо, чеки.

Хоч ким би він був, він тебе любитиме.

Він так пишатиметься тобою. Можливо, навіть більше, ніж твої батьки. Він пишатиметься тобою, тому що ти дав йому привід пишатися собою.

Ти відіп'єш води й закашляєшся — тільки для того, щоби твій рятівник витер тобі підборіддя серветкою.

Роби все, щоби скріпити ці нові стосунки. Це всиновлення. Не забудь про деталі. Забрудни шмарклями одяг рятівника, щоб він засміявся й вибачив тобі. Вчепися йому в руку й не відпускай. Плач, аби він міг утерти тобі сльози.

Плакати — це нормально, якщо сльози несправжні.

Не стримуй своїх поривів. Для кого-небудь твій порятунок стане кращою історією в житті.

І ось найголовніше: якщо тобі не хочеться надбати потворного шраму на горлі, починай дихати, перш ніж до тебе добереться хто-небудь із гострим ріжучим предметом — столовим ножем, ножем для паперу.

І ще одна деталь: коли ти випльовуватимеш своє м’ясо, постарайся влучити ним у Денні. У Денні є мама й тато, дідусі-бабусі, тітки-дядьки й до дідька двоюрідних братів-сестер, які, коли раптом щось трапиться, врятують його від будь-якого лиха. Ось чому Денні ніколи мене не зрозуміє.

А всі інші, хто це бачив, — вони іноді аплодують. Або плачуть від полегшення. Навіть кухарі виходять із кухні. Не мине й п’яти хвилин, як цю історію знатимуть усі в ресторані. Всі кинуться ставити випивку герою. Їх очі сяятимуть від сліз.

Усі захочуть потиснути руку герою.

Або поплескати його по спині.

Так що це не тільки твій день народження, це і його день народження також — твого рятівника. Одначе саме він надсилатиме тобі вітальні листівки. З року в рік. Він стане ще одним членом твоєї дуже розлогої сім’ї.

А Денні тільки похитає головою й попрохає меню десертів.

Те, що я роблю, я роблю не тільки для себе. Я творю зоряний час для якого-небудь рішучого незнайомця. Я рятую людей від нудьги. Так що це не тільки заради грошей. Не тільки щоби привернути увагу.

Але увага та гроші — також ніколи не зайве.

Це так просто. Тобі навіть не треба здаватися гарним — але ти однаково перемагаєш. Усього ж бо й треба, щоб показати, який ти слабий, принижений, зломлений. Усього ж бо й треба, що постійно твердити оточенню: Вибачте мені Вибачте. Вибачте. Вибачте. Вибачте…

Єва котить за мною по коридору. Її кишені набиті смаженою індичкою. В капцях — пережовані шматки біфштекса. Її обличчя — лушпайки оксамитної пудри на зморщеній шкірі. Всі зморшки немовби сходяться до рота. Вона котить за мною на своєму інвалідному візку й каже: