Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Кистьовий тунельний синдром, — виправляю я. — І в тебе його бути не може, тому що він з'явився тільки в епоху промислової революції.

Щоби стороннє тіло не просунулося далі в пряму кишку, можна виконати тракцію за допомогою катетера Фолі та ввести за стороннє тіло повітряну кулю. Потім надути кульку. Але частіше за все над стороннім тілом утворюється вакуум, і особливо якщо цей предмет — пивна або винна пляшка.

Усе ще притуляючись вухом до мого живота, Урсула каже:

— А ти хоч знаєш, чиє це?

І я говорю: не смішно.

Якщо пляшка засунута шийкою догори, потрібно ввести катетер Робінсона, щоб кінчик зайшов за пляшку і повітря пробило вакуумний прошарок. Якщо пляшку засунуто шийкою вниз, потрібно проштовхнути в шийку розширювач і наповнити пляшку гіпсовим розчином. Коли гіпс затвердне навколо розширювача, потягніть за ручку, і пляшка вийде назовні.

Клізма також іноді допомагає, але це не найнадійніший спосіб.

Ми з Урсулою валяємося на сіннику в конюшні, а на вулиці почався дощ. Дощ торохтить по солом'яному даху, вода струмками тече по вулицях. Світ за вікнами — похмурий, сірий. Чути, як люди біжать по калюжах. Під дах. Калічні чорно-білі курчата протискуються в конюшню крізь щілини у стінах і насторочують пір'ячко, щоби стряхнути воду.

І я кажу:

— А що ще говорили про Денні по телеку?

Денні та Бет.

Я кажу:

— Як ти гадаєш, Ісус знав, що він Ісус, із самого початку, чи йому хтось сказав — наприклад, мама — і він увійшов у образ?

Щось тихенько сопе в районі мого живота, але не в мене в животі.

Урсула заснула. Її рука падає з мого члена, що також уже зав'яв. Її волосся розсипалося в мене по ногах. Її тепле вухо тисне мені на живіт.

Спина страшенно свербить, це солома впивається у шкіру крізь сорочку.

Курчата кубляться в пилюці. Павуки плетуть павутину.

Розділ тридцять восьмий

Вушну свічку зробити просто: берете клаптик звичайного паперу і згортаєте його в тонку рурочку. Нічого складного в цьому немає. Та починати потрібно з малого.

Усе це — витрати моєї медичної освіти.

Обривки знань для просвіти школярів, яких водять до колонії Дансборо на екскурсії.

Вушна свічка — це не чудо. Але, можливо, треба як слід попрацювати, щоб урешті-решт здійснити справжнє чудо.

Денні цілий день громадив своє каміння під зливою, а ввечері він приходить до мене й говорить, що в нього у вусі сірчана пробка, й він зовсім нічого не чує. Він сідає на табуретку на кухні. Бет прийшла з ним. Вона стоїть, прихилившись задом до кухонної стойки. Денні сидить, склавши руки на стіл.

Я говорю йому: сиди смирно. Не смикайся.

Я згортаю клаптик папірця в щільну рурочку й кажу:

— Я ось що думаю: а що коли Ісусу Христу довелося довго практикуватися в ролі сина Божого, аж поки в нього почало виходити?

Я прошу Бет вимкнути верхнє світло і ввірчую Денні у вухо паперову рурочку — в темний і цупкий слуховий прохід. У вухах у нього росте волосся, але його не так багато, так що небезпеки виникнення пожежі немає.

Ввірчую Денні у вухо паперову рурочку. Не дуже глибоко. Так, аби вона трималась і не випадала, коли я її відпущу.

— А що коли Ісус на початку взагалі нічого не вмів, — кажу. — І тільки потім у нього почали виходити нормальні чудеса.

Денні сидить у темряві, і в нього у вусі стирчить біла паперова рурочка.

— Дивно тільки, що в Біблії нічого не написано про його перші невдалі спроби, — кажу я. — Він начебто почав творити чудеса вже після тридцяти. А до тридцяти що він робив?

Бет випинає лобок, я чиркаю сірником об блискавку в неї на джинсах і підношу крихітний вогник до кінчика рурочки у вусі в Денні.

На кухні пахне паленою сіркою.

Від палаючого кінчика рурочки здіймається струминка диму, і Денні каже:

— А боляче не буде? Ти там обережніше, гаразд?

Полум'я підбирається ближче до його голови. Прогорілий край рурочки розгортається й одривається. Чорні пластівці згорілого паперу з яскраво-оранжевими іскорками по кромці спершу здіймаються до стелі, а потім падають на підлогу остиглими завитками.

Вушна свічка називається так зовсім не від балди.

І я кажу:

— Мабуть, Ісус починав із того, що просто робив людям добро, ну, як-от переводив бабусь через дорогу або підказував водіям, що у них фари лишилися горіти. — Я говорю: — Тобто не те щоб конкретно бабусі та фари, але загальний зміст, я сподіваюся, зрозумілий.

Я говорю, спостерігаючи за тим, як вогонь підбирається до вуха Денні:

— Напевно, Ісус не один рік готувався до свого грандіозного чуда з хлібами та рибами. І воскресіння Лазаря — також, напевно, не просто так вийшло, а після тривалої та ретельної підготовки.

Денні відчайдушно косує очима вбік, намагаючись визначити, де там вогонь. Він каже:

— Бет, я там іще не горю?

Бет дивиться на мене:

— Вікторе?

І я кажу:

— Усе гаразд.

Бет іще щільніше втискується задом у стойку, відводить погляд і каже:

— Схоже на середньовічні тортури.

— Можливо, — кажу я, — можливо, спершу він навіть не вірив у себе, Ісус.

Я нахиляюся над вухом Денні й задуваю полум'я. Однією рукою беру Денні за підборіддя, щоб він не смикав головою, а вільною рукою виймаю рештки паперової рурки в нього з вуха. Показую її Денні. На папері — темно-коричневі патьоки. Сірчана пробка.

Бет умикає верхнє світло.

Денні вручає їй обпалену рурочку.

Бет нюхає її й каже:

— Смердить.

Я кажу:

— Можливо, чудеса — це той же талант, і треба його розвивати і починати з малого.

Денні притискає долоню до вуха й різко її прибирає. Іще раз. Іще.

Він мовить:

— Так, тепер явно краще.

— Я не в тому розумінні, що Ісус показував усякі фокуси з картами, — кажу я. — Але можна почати хоча б із того, щоб не ображати людей, не робити їм боляче. Вже буде непогано.

Бет підходить до Денні й нахиляється над його вухом, притримуючи однією рукою волосся, щоб воно не заважало. Вона мружиться й вертить головою, пильно вдивляючись у його вухо під різними кутами.

Я скручую з паперу ще одну рурочку й кажу:

— Я чув, тебе тут по телику показали.

Я говорю:

— Це я винуватий. — Я все скручую папірець в тугу рурочку. Я кажу: — Пробач.

Бет випростується й дивиться на мене. Денні довбеться пальцем у вусі, потім виймає його й нюхає.

Я кажу:

— Я хочу змінитися: стати кращим. Ну хоча б спробувати.

Я більше не обдурюватиму, більше на давитимусь їжею в ресторанах. Спати з ким завгодно. Більше — ні-ні. Ніяких безладних статевих стосунків.

Я кажу:

— Це я зателефонував у міську раду й поскаржився на тебе. Це я зателефонував на телебачення й наговорив їм усього.

У животі — страшенні болі. Але я не знаю: чи то це провина, чи то запор, викликаний закупоркою прямої кишки.

У будь-якому разі я під зав'язку набитий лайном.

Я боюсь дивитися Денні у вічі. Тому я дивлюсь убік — у ніч за темним вікном над раковиною. Моє відображення в чорному склі нагадує мені маму — таке ж виснажене та схудле. Новоспечений праведник, здогадно богоподібний і богорівний Святий Я. Бет дивиться на мене, склавши руки на грудях. Денні сидить за столом, довбеться пальцем у вусі й дивиться, що він там надовбав.

— Мені просто хотілось, аби ти зрозумів, що я тобі потрібен, — кажу я. — Щоб ти мені сказав: друзяко, мені потрібна твоя допомога.

Денні з Бет дивляться на мене — уважно дивляться, по-справжньому, — а я дивлюся на наші відображення в шибці.

— Атож, — мовить Денні. — Мені потрібна твоя допомога. — Він каже, звертаючись до Бет: — А коли нас показували по телеку?

Бет знизує плечима:

— У вівторок, здається. — Вона каже: — Ні, зачекай. А сьогодні який день тижня?

І я запитую:

— Так я тобі потрібен?

І Денні киває на паперову рурочку в мене у руці. Він підставляє мені вухо й каже:

— Слухай, друзяко, прикольна штука. Давай повторимо. Друге також почистимо, еге ж?

43
{"b":"293154","o":1}